НА ЗАРОБІТКИ ПО… ДЕПРЕСІЮ

Мирослава ІВАНИК,м. ЛьвівМаріанна СОРОНЕВИЧ,м. Рим 

Часто люди, які їдуть за кордон поліпшити своє матеріальне становище, не знають, що їх там очікуватиме. Лише опинившись у чужій країні, вони розуміють, як важко не знати її мови та звичаїв.

“Зазвичай їдуть у пошуках кращого життя або мріючи заробити грошей, — каже Олена Кальбус, психолог, координатор програм запобігання кризовим ситуаціям західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”. — Натомість перше, з чим вони зіштовхуються за кордоном, — складна адаптація до незнайомих умов”. Як правило, люди, які поїхали на заробітки, перебувають під постійним психологічним тиском. Стресова ситуація починається ще на перетині кордону: страх перед невідомістю, майже крок у нікуди. Коли заробітчани опиняються в чужому суспільстві з незрозумілою мовою та іншою культурою, їм здається, що попередній досвід не допоможе, всього треба вчитися знову. Вороття додому немає, єдиний шлях — уперед. Тому часто заробітчани задовольняються будь-якою роботою, погоджуються на будь-які умови. Зазвичай їм доводиться жити вдома в роботодавців, нерідко в одній кімнаті зі старою людиною чи дитиною, яку доглядають. Хто працює на так званій “фісі”, вихідний має лише півдня в четвер і неділю та дві години для відпочинку в обідню пору. Весь інший час доводиться бути разом із не завжди приємними людьми, пораючись по господарству чи доглядаючи старих, психічно неповноцінних та агресивних. А до цього ще додається усвідомлення нелегального стану перебування в країні та незахищеності з боку закону чи соціальних служб.Така робота призводить до психічного виснаження й депресії. Один із прикладів — історія, що трапилася з мешканкою Самбора Львівської області. Пані Марія прожила в Італії лише два місяці. Відчуваючи, що її психічний стан погіршується, поспіхом повернулася в Україну. Причиною зриву було те, що старенька, біля якої доводилося працювати цілодобово, була несповна розуму. Дні проводила у півсні, а вночі майже безперервно кричала. Пані Марія лікувалася від глибокої депресії. Після повернення додому уникала знайомих, через нестійкий психічний стан починала безпричинно плакати. Ще один тягар для українців — зневажливе ставлення італійців та усвідомлення свого соціального становища. В людей, які на батьківщині були незалежними і посідали шановане місце в суспільстві, знижується самооцінка. Чимало з них не має дозволу на проживання, а отже, — змоги бодай на трохи поїхати в Україну, щоб відвідати родичів.“Перший період у незнайомому місці, тим паче в чужій країні —найскладніший, — коментує Олена Кальбус. — Причин цього кілька. Передусім там немає найближчих людей, які завжди підтримають і допоможуть. Друга — брак спілкування рідною мовою. Висловити свої потреби й почуття іншою мовою впродовж першого періоду просто неможливо. Тільки незначна частина людей вивчає в Україні мову країни, в яку їде. Психічні розлади розвиваються через те, що людина постійно мовчить, не може попросити допомоги. Третя — кліматичні відмінності, умови проживання та харчування, побутові звичаї докорінно відрізняються від того, до чого людина звикла. З нею поводяться не так, як удома, і вона не знає, як це потрактувати: це нормально чи навпаки — погано? Нема з чим порівнювати, у свідомості відсутня норма. Через страх втратити робоче місце, викликати незадоволення роботодавців люди ходять на роботу хворі, що призводить до переходу хвороби в хронічну форму”.Здавалося б, усе, про що мріють заробітчани, — повернутися додому. Однак з роками вони часто звикають до життя за кордоном і вже почуваються чужими, повертаючись на Батьківщину. Серед заробітчан побутує думка: через рік нема чого повертатися, через два — ще немає з чим, а через три — нема до кого… Повертатися іноді буває не легше або ще й складніше, ніж їхати за кордон. Адже тепер людині доводиться адаптовуватися до своєї країни. Період цієї адаптації може бути простим або складним, довгим або коротким. Але він буде. За словами психологів, повернення на Батьківщину певним чином схоже на виїзд за кордон.“Це стан неадаптованості, незрозумілості, — розповідає пані Кальбус. — Коли людина їде й залишає свою країну та родину на певний час, у її свідомості й пам’яті закарбовується саме той образ, який вона залишила. Коли ж приїжджає назад, то вже змінилась і вона, і ті, хто залишився. Це своєрідне знайомство спочатку. Тут важливі дві речі: як розлучалися та на що сподівалися. Якщо розлучалися через конфлікт, то цього конфлікту ніхто не розв’язав, він залишився. Люди просто втекли від нього. Коли зустрічаються після розлуки, спершу їм дуже добре. Але далі почнуться будні, і виявиться, що конфлікт ще й поглибився. Людина наштовхується на ту саму стіну, але за цей час вона може стати ще міцнішою”. Поїздка одного з батьків за кордон і його повернення позначається на дітях. Найбільша проблема, яка виникає у цій ситуації, — у дитини руйнується система цінностей, яка може бути не до кінця сформованою. Дитині самій часто дуже важко визначити, де добро, а де зло. Фахівці стверджують, що саме через це в нас зростає злочинність серед неповнолітніх.Виникає ще одна проблема в тих, хто повертається в Україну: за три-чотири роки тут небагато змінилося, а в житті окремої людини — це тривалий період. Тому буває надто складно порівняти зміни у власному житті з тим, що суспільство перебудовується значно повільніше. Відтак часто люди знов їдуть за кордон. “Є й успішні приклади повернення або приклади, коли забирають родину туди, але їх небагато”, — підсумовує Олена Кальбус. Будь-які зміни можуть мати і позитивні, і негативні наслідки. Тому убезпечити себе від стресу майже неможливо. Якщо ви вирішили їхати за кордон, передусім робіть це офіційно. Опирайтеся на підтримку друзів і завжди майте з собою суму, потрібну для повернення.А ще психологи радять лікувальну ефективність “щоденникової” терапії для протидії руйнівному впливу негативних емоцій. Суть її — в описуванні не тільки причин страхів, тривог, а й приємних подій життя. Подібну ефективність має й “невільнича поезія”, допомагаючи рятуватися від депресії. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment