Відновити гармонію українського часу — це зрозуміти старі та засіяти нові сенси зимових свят, звичаїв та обрядів, які здатні посилити консолідуючі процеси в суспільстві. Таким бачать завдання своєї акції організатори Всеукраїнського фестивалю мистецтв “Українське Різдво”, який віднині щороку відбуватиметься від свята Введення до Стрітення. Мистецько-інформаційний мегапроект представляє понад 40 концертів, обрядодійств, вечірок, дискотек і презентацій. Уже відбулися вечорниці на Катерини, вечорниці на Андрія і вечорниці на Варвари та наукова конференція “Українське Різдво”. Серед ініціаторів Фестивалю — Міжнародний фонд ім. Кирила Стеценка за участю УПЦ КП, Міністерство культури і туризму України, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Музей Івана Гончара. На думку продюсера проекту Кирила Стеценка, фестиваль повинен синтезувати процеси взаємодії між культурою, владою і бізнесом для накопичення українського суспільного капіталу.
— Наш проект триватиме півтора місяця, і в його програмі не лише концерти. Він виходить за межі концертних залів, продовжуватиметься на майданах і навіть на вокзалі, в метро, у храмах. 7 січня в київському Будинку вчителя відбудеться концерт “Козацька псальма” за участю бандуристів, кобзарів, які представлять усе, пов’язане з духовною козацькою традицією: колядки, щедрівки, думи. Адже на фестивалі буде заявлена не лише церковна духовна культура, а й народна. Ми вперше готуємо концерт на Південному вокзалі, який зовні нагадує церкву, там дуже хороша акустика. На цьому вокзалі є місце — хори. Там може розташуватися і хор, і камерний оркестр, тому ми збираємося виконувати різдвяну музику, колядки, щедрівки, можливо, “Пори року” Вівальді. На станції метрополітену “Золоті ворота” між двома ескалаторами ніби чудовий візантійський храм. І мене завжди дивувало, чому там не звучала в Різдво українська коляда. Тож співатимемо в метро. Оскільки один із співзасновників фестивалю — Українська Церква Київського патріархату, то деякі заходи ми узгоджуємо, і Літургія в соборі Св. Володимира 7 січня вранці буде Літургією благословення нашого Різдвяного фестивалю і, можливо, там використають музику Кирила Стеценка, 125-ліття якого відзначаємо нинішнього року. Його імені присвячено деякі заходи фестивалю. Наприклад, у Великому залі Національної музичної академії вже відбувся концерт-спомин “Подорож з капелою Стеценка”. Я на цьому концерті презентував захід, який відбудеться наступного року, — Всеукраїнський конкурс духовної української музики імені Кирила Стеценка. Оскільки цей композитор зробив буквально революцію в церковній музиці, подібну тій, що зробив Йоганн Себастьян Бах свого часу в Німеччині, услід за Мартіном Лютером, реформатором німецького протестантського руху, тому Німеччина отримала свій національний голос і національну музику, національне відчуття Бога. Так само Україна в кілька етапів наближалася в службі Божій до власної душі, до українського способу оспівування Бога. На початку ХХ століття митрополит Василь Липківський створив українську автокефальну церкву з українським богослужінням. А заслуга мого діда Кирила Стеценка в тому, що він разом із Лисенком, Леонтовичем, Кошицем та іншими видатними композиторами створив ще й українську церковну музику, яка опиралася на український культурний мелос, і в цьому жанрі Стеценко виявив свій геній найповніше і найнеповторніше.— Ваш проект глибоко етнічний, торкається духовних засад нашої культури, але участь у ньому беруть українські професійні музиканти, народні гурти і зарубіжні артисти.— У нас немає обмежень щодо жанрів. Під час вечорниць 13 грудня на Андрія ми презентували новий компакт-диск і живий виступ гурту з Манчестера, з Великобританії, який називається “Карпатіяна”. Гуртом керує Юрко Малюк і грають британці, а тут у нього теж є музиканти, він збирає їх для гастролей по Україні. Це сучасна танцювальна клубна музика, але використовується український мелос, українські інтонації, ритми. Наступного року ми плануємо організувати молодіжну авангардову дискотеку “Ніч після Різдва” в Мистецькому Арсеналі, гоп-рок-концерт “Пустіть козу в хату” 13 січня для тих, хто буде водити Маланку, на майдані неподалік театру ім. І. Франка. Тож бачите, який діапазон: рок-музика, дискотека, церковна музика. І навіть традиційне Водохреще в Гідропарку ми включили до програми фестивалю, щоб об’єднати зусилля. — У багатьох європейських народів, які шанують свої традиції, свята народні, фольклорні, навіть у первісних образах існують і досі. Приміром іспанці чи італійці можуть усерйоз іти на перегони з биками, не остерігаючись, чим це може завершитися, вони включають це дійство в сучасний контекст третього тисячоліття. Тож ідея Вашого проекту — повернути молодь до національних витоків чи продемонструвати цікаве дозвілля?— Наша головна мета — гармонізувати й відвоювати український час, вписати його в сучасний контекст, бо ми дивимося в українське майбутнє. Щоб лишитися українцями і жити власним життям, ми не можемо забувати наші звичаї, історію. А ще — актуалізація українських обрядів, історії, ментальності, способу життя. Звичайно, думаємо про тих людей, які вперше про таке почули, їм повинно бути цікаво, ми думаємо й про іноземців, щоб Україна була приваблива для міжнародного туризму не лише через архітектуру, природу, а також тому, що тут самобутні звичаї, тут весело, цікаво. Подивіться, як Бразилія, зовсім молода держава, в тридцяті роки прийняла собі за основу танець самбу. Це зробили на державному рівні, бо думали над тим, як об’єднати індіанців — вихідців з Африки, португальців, які завоювали цю величезну країну, й інших емігрантів. Це було значно складніше, ніж об’єднати Україну. Але тепер на весь світ відомі бразильські карнавали! Україна має незрівнянно більші можливості й дуже цікаві звичаї. Адже наш фестиваль ставить за мету не лише популяризацію українських звичаїв, а й донесення їхнього сенсу. Можна просто наслідувати, але потрібно пояснити, який це має сенс. Наші предки у звичаях бачили магію, це був вплив на космос, господарство, сім’ю, соціум. Здійснюючи ті чи інші обряди, люди змінювали життя. Можливо, тепер ми освіченіші й знаємо багато наукових подробиць про світ. Але є ще світ магічний, який впливає на людську душу, звичаї формують позитивне творче ставлення до життя і таку співпрацю, яка викликає більше довіри та ентузіазму. Саме цього нам не вистачає. Вийшовши з комуністичної ідеології, ми потрапили в ідеологічний вакуум. Гроші підмінили всі цінності. Але людина потребує ідеалів, і наші предки їх мали. Вони були наповнені любов’ю один до одного. І нам хочеться, щоб наше життя було більше наповнене любов’ю. Адже українське слово “свято” пов’язане зі світлом і святістю, а не з “праздным времяпрепровождением”. Справжнє свято не потребує штучних хімічних стимуляторів. Коли людина відчуває і розуміє сенс свята як світло і святість, вона стає сильною і наповненою. — Кого найбільше привабили свята, які вже відбулися в рамках проекту?— Ми стартували зненацька, досить швидко перейшли від задуму до реалізації, тому не мали часу провести масштабну рекламну підготовку. Перший фестиваль і є його презентація, щоб уже на другий фестиваль залучити більше спонсорів. На щастя, нам допомогли і Міністерство культури і туризму, і Секретаріат Президента. Навіть моральна підтримка дає можливість рухатися і залучати певні кошти. Але люди, які прийшли на вечорниці в Музей Івана Гончара — це ті, хто вже налаштований на українські заходи, пов’язані зі звичаями, вечірками, спілкуванням, і там був аншлаг. Але, виходячи за межі музею, звичайно, ми залучаємо всіх, кого наш захід може зацікавити. Це студенти, яких вабить щось екзотичне; молодь, яка шукає свою національну ідентичність, розуміє, що не можна жити в сучасному світі і бути ніким — саме прогресивна молодь, яка не хоче жити за інерцією; родини з усталеною мораллю, підтримкою національних звичаїв; іноземці, яких цікавить українська самобутність. Приходять і люди високого майнового статусу, чиновники, що ніколи не цікавилися нічим українським, шукають сенс, який давав би їм можливість пишатися перед іноземцями. Адже, мандруючи світом чи буваючи в ділових поїздках і спостерігаючи звичаї інших народів, мимоволі замислюєшся, хто ж я.Микола Гоголь витворив національний архетип для українців, росіян і білорусів, який через його повість “Ніч перед Різдвом” сформував образ Різдва. Нам усім подобаються ці чари, таємничі події, поєднані з духом українського села. Думаю, що навіть у самій назві “Українське Різдво” є дух чудес. Запрошую всіх на наймасовіший захід, який відбудеться 18 січня в Національній Опері — заключний концерт “Українське Різдво”. Там будуть артисти з різдвяним репертуаром, у першому відділенні — народна музика, колядники, вертепи, окремі хори, народні звичаї. У другому — духовна церковна музика і колядки в академічному виконанні. Третє відділення — академічна і класична музика, і в четвертому — поп-музика. Серед виконавців — гурт “ManSound”, артисти Інеса Братущик і Орест Хома, які випустили чудовий альбом колядок і щедрівок, Ніна Матвієнко з піснею “Дай Бог”. Фестиваль задуманий на роки, і сподіваюся, стане стимулом для написання нових музичних творів.
СпілкуваласяВалентина ДАВИДЕНКО
