Під час підсумкової прес-конференції напередодні Нового року, відповідаючи на запитання якоїсь пані, наляканої тим, що Конституційний Суд підтвердив, що в Україні іноземні кінофільми мають дублювати українською мовою, Президент В. Ющенко заявив: “Я хотів би, щоб Ви сприймали мовне питання і статус державної мови не як політику проти якоїсь мови. Ми говоримо про те, що наша мовна політика відповідає європейським стандартам і є ліберальною”.
Така відповідь викликає у мене як українця і народного депутата України занепокоєння. Варто було, мабуть, чітко заявити згаданій “рускоговорящій” пані про пріоритетне право українців дивитися фільми в своїх кінотеатрах українською мовою і що намагання розпочати українізацію вітчизняного кінопрокату — намагання припинити дискримінацію українців та їх зросійщення, що триває віками. Посилання на те, що наша мовна політика не спрямована проти якоїсь мови і що вона відповідає європейським стандартам, не зовсім правдиві. Адже реальна мовна політика в Україні не відповідає європейським стандартам, а її ліберальність спрямована саме проти української мови. Так, є 10-та стаття Конституції. Проте українська мова не стала повноправною державною мовою. Панівною у владних органах різних рівнів на більшості території України, у її пресі, в кіно, в усіх силових структурах, насамперед у війську й СБУ, залишилася імперська російська мова. Україна вийшла зі складу Росії, але Росія не вийшла з України. Вона залишила тут свій флот, прихильників відновлення російської імперії, свою мову і свою церкву. Почнемо з кіно. Добре відомо, що в жодному кінотеатрі України від Самбора до Алчевська жоден фільм українською мовою не йде. В Україні після фільму про Роксолану українське кіно повністю знищено, тоді коли в Росії за малі гроші знімають бойовик за бойовиком і серіал за серіалом, які потім без дублювання демонструють на наших телеканалах, у наших кінотеатрах тощо. Субтитри на екрані — неприховане глузування з українців, бо всі українці, разом з бабусями в глухих хуторах, добре розуміють російську і субтитрів не читають. Невже це європейський стандарт? Де є щось подібне в Європі? Може, таке є в Росії? Складається враження, що у нас панує окупаційний російський шовіністичний режим. На книжковому ринку України, за офіційними даними, продається 80 % російських книжок. Сьогодні навіть вулиці Львова цілком заполонили неукраїнські за духом і мовою журнали для жінок “Лиза”, “Натали”, “Настя”, “МарВанна”, “Вот так!”, “Отдохни”, “Мой мир”, “Единственная”, “Бабушка” тощо. Газету чи журнал для української жінки не знайти. Мова преси у нас законодавчо унормована: “Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні виходять українською та іншими мовами”. Результат цієї норми, лібералізмом якої ми ніби хизуємося, такий: лише 9—10 % газет в Україні за їхньою тиражністю українськомовні, а понад 90 % виходять “іншою” мовою. Українськомовних співаків й естрадних артистів на сцену і на екрани не випускають. Сцени й екрани віддають московським гастролерам, які вивозять з України захмарні суми, та тим, хто зрадив українську пісню і мову — Данилкові, Данильцеві, Повалій, Білик, Моґілєвській, Бужинській та іншим націонал-перевертням, які за гроші відцураються не лише мови. Повністю усунуто зі сцени й екранів багатий і неповторний український гумор, а на його місце через широко розчинені двері заповзають гумористи з Москви. В університетах південних і східних міст України навчання ведеться переважно російською мовою. Українських шкіл тут майже нема. Проти української мови під виглядом захисту прав “рускоязичних” іде справжня війна. Вона почалася ще за царів, а її нинішня мета стане зрозумілою, якщо проаналізуємо електоральні мапи виборів 2004, 2006 і 2007 років. Аналіз засвідчує неспростовну кореляцію: чим менше української мови в реґіоні, тим менше там голосів за помаранчевих, і навпаки. А де української мови, тобто національної свідомості немає, там майже всі голосують проти українських національно-патріотичних сил. Висновок тут може бути один: якщо Президент та уряд Ю. Тимошенко офіційно і рішуче не проголосять, як це свого часу зробили чехи і поляки, курс на національне відродження (а для цього треба втілити в життя уже чинне мовне законодавство і його тлумачення Коституційним Судом), Україну буде постійно лихоманити загроза розколу на дві нації і, зрештою, розпаду на дві держави. Поки що саме українці нагадують національну меншину, а українська мова схожа на наймичку у власній хаті. Лібералізмом це назвати важко. Це не по-європейськи! Юрій ГНАТКЕВИЧ,народний депутат України,кандидат педагогічних наук
