КАПІТАН І ЙОГО ЕКІПАЖ

Він — невисокого зросту, худорлявий, сивобородий, засмаглий на семи вітрах, із вдумливим поглядом мудрих молодих очей. Вона — елегантна, ніжна, ніби з обкладинки модного журналу. Навіть не віриться, що це подружжя киян — Валерій Петущак і Наталя Македон — десять років тому на яхті “Лелітка” завершили чотирирічну подорож навколо світу. Він — капітан, вона — екіпаж. 

Ніна ГНАТЮК

Перша навколосвітня подорож українців під жовто-блакитним прапором незалежної України була не просто мрією Валерія Дісановича, який ще з дитинства снив далекими мандрами, океанською романтикою, духовно й фізично готував себе до цього суворого випробування.Що допомогло йому здійснити мрію? За словами капітана, надійність яхти, досвід інших мандрівників, велика любов до української землі, своїх відважних предків, чиї козацькі чайки підкорили не одне море. А ще — відчайдушність і відданість дружини Наталі, без якої всі його мандри так би й залишилися нездійсненними мріями.На щоглі їхньої яхти “Лелітка” український прапор гордо майорів у портах 18 країн світу. Подорож тривала 1399 днів і ночей, ущерть наповнених штормами, випробуваннями, нелюдською втомою і великою радістю, що вдалося вистояти у двобої з океанами, акулами, митницями багатьох держав. А ще треба було під час перебування на суходолі влаштуватися на роботу, аби заробити кошти на забезпечення подальшого шляху. Адже ні держава, ні меценати не опікувалися їхніми проблемами. Надія лише на Бога, на себе та власних дітей, які не просто чекали вдома, а були провідними зорями їхнього походу через 12-бальні океанські шторми, безмежжя простору.Валерій Петущак — не просто досвідчений мандрівник, який упродовж кількох десятиліть випробував безліч способів мандрувати: горами, лісами, ріками, морями. Пішки й на лижах, велосипедом, мотоциклом, автомобілем, байдаркою. І, звісно ж, яхтою.Романтик за складом характеру, поет за баченням світу, він прагнув не лише пройти під вітрилами десятки тисяч миль, а й торкнутися розбурханого океану не тільки поглядом, а й долонями. І несамовитий танець хвиль, що кидав яхтою, ніби трісочкою, мандрівник назвав українським гопаком. Солоним гопаком під вітрилами — то грайливим і закличним, то несамовитим і шаленим, зі злетами і падіннями.Упродовж 10 років, що минули після їхньої незабутньої подорожі, відважний покоритель морів і океанів роздумував про те, чи вистачить у нього хисту розповісти про побачене, пережите, відчуте на сторінках книги. Адже це мали бути не просто дорожні нотатки, посібник для мандрівників-яхтсменів-початківців чи власний розлогий життєпис. Книгу задумував унікальною, як і їхня подорож, аби читачі теж відчули своїми долонями й серцями солоні бризки хвиль, завивання вітрів, поклик незвіданих островів.Валерієві Петущаку вдалося здійснити свою мрію і цього разу. Презентація книги “Солоний гопак” зібрала у Будинку письменників людей різного фаху, віку, захоплень. Але всі вони були одностайні в єдиному — цю книгу має прочитати наша молодь. Для того, аби навчитися перемагати себе, ставити перед собою високі й шляхетні завдання, вміти за будь-яких обставин досягати мети.А Валерій Дісанович Петущак мріє про нову навколосвітню подорож… І всім нам теж бажає мріяти, не зупинятися на досягнутому, сміливо долати шторми і негоди, щоб торкнутися берегів сонця і дива. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment