Торік на телеканалі “Інтер” розпочато проект “Великі українці” (аналог проекту англійського телебачення, але за дещо зміненими правилами, зокрема в положенні про громадянство номінантів), який викликав неоднозначний інтерес серед громадськості, — від захоплення до обурення. Наша газета вже писала про цю програму Савіка Шустера, але листи продовжують надходити до редакції, і розмова про конкретну передачу переростає в дискусію на тему, кого вважати видатними українцями, хто насправді належить до їхньої когорти. Не повторюючи ні британського, ні шустерівського проекту, пропонуємо читачам “Слова Просвіти” долучитися до нашої постійної теми видатних українців, яка завжди провадилася на шпальтах тижневика під рубриками “Постаті”, “Особистості”, “Спадщина”. Сподіваємося, що разом створимо цікаву книгу про видатних українців, яка відобразить наші погляди на українську духовну історію та роль особистості в ній.
Юрій БЕЗДРОБНИЙ, доктор біологічних наук,Володимир КОЗИРСЬКИЙ, кандидат фізико-математичних наук,Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ, професор, доктор фізико-математичних наук
І день іде, і ніч іде,І голову схопивши в руки,Дивуєшся, чому не йдеАпостол правди і науки? Тарас Шевченко
Спитати мудрих, зазирнути в Лету,хто, що й коли казав про цей народ —Плутарх, Страбон і Гекатей з Мілету, але найбільше, звісно, Геродот. Ліна Костенко
16 листопада 2007-го на відомому “патріотичному” телеканалі “Інтер” тижневу передачу “Свобода Савіка Шустера” (не вельми виразна назва — хіба свобода однієї, навіть непересічної, людини може бути темою тижневої передачі?) було замінено передачею “Великі українці”. Назва на перший погляд видається прийнятною, хоч і не вельми коректною в українській мові, проте… За роки колишнього Союзу всі звикли до підміни понять. Приміром, “дружбою народів СРСР” та інтернаціоналізмом називали нещадне нищення інтелігенції всіх народів СРСР і створення “великой общности — советского народа”. Втім, ознайомтесь із цитатою з сайту програми (оригінал): “В студии будет находиться аудитория (200 человек), представляющая всё население Украины (выборка КМИС), а также общественный совет — влиятельные и авторитетные люди из разных сфер деятельности (кроме действующих политиков!) — от культуры до науки.В ходе первого шоу с помощью ведущего (Савик Шустер) и ведущей (ждите сюрприза!) определят критерии и параметры (или же их отсутствие?), по которым вся страна сможет голосовать за своих великих соотечественников. Сразу после окончания шоу голосование будет объявлено открытым.В течение месяца… украинцы будут выбирать 100 великих соотечественников. На этом завершится первый этап проекта.На следующем этапе из сотни определится десятка великих украинцев, а затем жители Украины выберут Самого Великого Украинца в нашей истории. Его имя прозвучит на финальном шоу программы весной 2008 года”. (Підкреслення — Авт.)Передовсім — склад експертів. Варто було сподіватися побачити патріотів та освічених людей, які глибоко знають історію України та її проблеми. Такі були — В’ячеслав Брюховецький, Левко Лук’яненко, Юрій Луценко, Юрій Рибчинський… Але їх меншість. Більшість — особи, у душах яких “нічого українського й не ночувало”. І якщо Кравчука, Литвина, Мороза, Симоненка, Табачника вже не вважають за чинних політиків, то за кого ж їх має шоумен Шустер? Подивувала наявність серед експертів одного з ведучих “Вечірнього кварталу”. Його, певно, можна вважати фахівцем зі специфічного гумору, але щодо великих українців… Ну й просто обурює наявність серед експертів “начальника” компартії Петра Симоненка. Як можна було запросити такого комуністичного україножера в експерти — неможливо зрозуміти! Саме комуністи знищили в кінці 20-х — протягом 30-х років минулого століття тисячі видатних українців. Тут доречно згадати слова одного з чільних марксистів-ленінців 30-х років, засновника Інституту марксизму-ленінізму в Харкові, академіка Матвія Яворського, які він устиг написати перед розстрілом 1937-го року “…я мав нещастя належати до найжалюгіднішої в світі комуністичної партії і цим зробив великий злочин…” Саме відтоді почав відчутно тоншати “прошарок українськомовної інтелігенції”! Про компетентність учасників й експертів. Чого варта заява Табачника, що Грушевський народився в Польщі, а не в Україні? Хто не знає, що Холм і Перемишль — українські міста? Навіть на мапі СРСР після 1939 року вони у складі України. А польськими стали лише після Другої світової війни, коли Сталін віддав ці землі Польщі. Українців виселили, церкви зруйнували, села заселили, ще й не повністю, поляки. Доктор історичних наук мав би це знати. Назагал сучасна Україна “збагачується” малокомпетентними “науковцями” зі ступенями. Але чи це підстава запрошувати їх на передачі, організатори яких себе поважають?Хтось із учасників висловив думку, що мешканці Австро-Угорщини не українці, бо не жили в Україні. Саме в Україні вони жили, яку було поділено Росією, Австро-Угорщиною і Румунією. І українці Австро-Угорщини були більш українцями, ніж українці Російської імперії, бо там українську мову ніколи не забороняли — видавали українську літературу (зокрема, українських авторів з підросійських теренів), працювали українські школи, наукові заклади, культурологічна організація “Просвіта” та Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Отже, на передачі невігластво шаленіло. Зауважмо, що аудиторія виявила себе ліпше за “експертів”, проголосувавши за те, що місце народження і кров не можуть бути перепоною для визначення великих українців. Справді, людина, яка багато зробила для України й українців, могла народитися будь-де й мати будь-які етнічні корені. Правильно висловився Юрій Луценко, що великий українець — це той, хто не шкодував власної крові для українського народу. Серед засновників українських громад були, крім українців, поляки й росіяни. Так, академік О. Г. Гольдман, фундатор і перший директор Інституту фізики НАН України був, безперечно, великим українцем. І зробив для України багато, бо його звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”. А ось щодо того, що великий українець може не знати української мови і що великим українцем може стати людина, яка не вважала себе українцем… Слушно зауважив Д. Табачник: “А чи не треба з’ясувати, чи вважав себе українцем Михайло Булгаков, перед тим як визнавати його великим українцем?” Ані А. Горенко (Ахматова), ані М. Булгаков себе українцями не вважали (хоч українську мову знали). І перед голосуванням з мовного питання лякали аудиторію, що ми втратимо Ахматову і Булгакова. Не втратимо, бо ніколи їх в українському контексті не мали. Виступи В’ячеслава Брюховецького, Левка Лук’яненка, Юрія Рибчинського на захист знання української мови претендентів на звання “Великий українець” мусили би переконати кожного. До речі, поляки (Володимир Антонович, Тадей Рильський та ін.) і росіяни (Софія Русова, Михайло Костомаров тощо) засновували українські громади, досконало володіли українською. Але річ у тім, що за радянського тоталітаризму українську інтелігенцію репресували нищівно. Послуговуватися українською мовою на роботі, зокрема в столиці України, було “собі дорожче”. Напевно, мало хто не знає цього. Тож не добровільно відмовлялися від рідної мови українці. Пам’ятають, як у російськомовних школах України зробили вивчення української необов’язковим, учителям російської підвищили зарплатню. Тож захищати українську мову протягом життя кількох поколінь було небезпечно. Тому й голосувати за таке питання було некоректно.Коли йшлося про показники, за якими визначають достойників інших народів, не сказали про знання національної мови. Такої офіційної вимоги немає, бо вона незаперечна. Якщо є держава, про заборону мови титульної нації годі й думати. До речі, будь-які мови в багатонаціональних країнах ніколи адміністративно не забороняли, крім української в Росії та Румунії. І якби Шустер мав подібну передачу в будь-якій іншій країні, він не наважився б послуговуватися мовою сусідньої держави. І впорався б, адже має хист до мов і на перших передачах “Свободи слова” іноді висловлювався українською.Отже, ставити питання, чи має претендент на звання “великий українець” знати українську мову в Україні, враховуючи її історію, некоректно. За загальнолюдськими уявленнями, відповідь на це питання має бути лише позитивна. Бо зі зникненням мови зникає нація. Виникає думка, що хтось хоче будувати Україну без українців. Як побудувало Бранденбурзьке курфюрство королівство Пруссію, захопивши землі пруссів, знищивши їх і привласнивши їхнє ім’я. Для таких міркувань є певні підстави. Нагадує застільні бесіди “великого” Адольфа про організацію життя громад поневолених народів на окупованих Рейхом теренах. Мінімум комунальних вигод та охорони здоров’я. Радіо мусило транслювати лише новини (надавати теми для розмов) і музику (для стимулювання працездатності). Категорично не дозволяти передачі про культуру й історію місцевих народів. Місцеве самоврядування дозволити. Музика, за Шикльґрубером, мала бути попсова німецька, а не музика поневолених народів. Якщо “Інтер” будує Україну без українців, то зрозумілий склад “експертів” передачі “Великі українці” і напрям та підґрунтя обговорюваних проблем. І розклеєні по Києву панелі з підказками, що британці обрали принцесу Діану (направду, все ж серед десяти переміг Черчиль), американці — Елвіса Преслі (у десятці перший Рейґан). “А кого оберете ви?” Чи не Вєрку Сердючку? Тут нам мавпувати “культурний” захід ні до чого. Якщо ж держава хоче сприяти відродженню закатованої культури й підняти загальний рівень культури, науки й освіти, вона має домогтися від ЗМІ (передовсім телевізії) припинити блокувати запропоновані уже готові українськомовні програми чи вимагати їхнього перекладу російською, самим створювати такі програми, зменшити використання чужоземних програм, створюючи власний продукт. Зміцнити позиції української мови. Кожний громадянин України повинен знати українську. І її обов’язково мають вивчати в усіх школах України. Це не зашкодить нікому, хіба що істотно збагатить. Російську мову в Україні не заборонено. А європейська хартія про охорону мов нацменшин, якою постійно маніпулюють україножери, не стосується мов колишніх метрополій та мов мігрантів. Вона стосується мов автохтонної людності на певній території, передусім тих, яким загрожує зникнення. І мусить захищати, в нашому випадку, саме українську, якій справді загрожує знищення в теперішній ситуації. Тут теж широко вживана комуністами (та їхніми епігонами) підміна понять.Тепер щодо мовних особливостей назви передачі. В українській мові слово “великий” стосується розмірів. Якщо йдеться про значущість людини, слід уживати слова “видатний” чи “визначний”. Назву передачі позичено з англійської, проте, вочевидь, через мову “брата”. Так “great” стали “вєлікімі”, а потім уже “великими”, напевно, завдяки дуже “великим” знавцям мови. Поза тим, усе це зовнішній антураж, хоч і доволі прикрий.Неможливо припустити, що “телефахівці” (хто саме й чому, навіть не цікаво) не розуміли суті своєї провокативної затії. Добре відомо, що найважливіша і найскладніша проблема в житті людини — проблема вибору. І байдуже, йдеться про вибір між яблуком та грушею, між монархією та республікою, а чи між варіантами шлюбів. Це завше найскладніше й найболючіше. Хоч меншає тих, хто пам’ятає ім’я Буридана.Якщо для Британії чи для багатьох європейських країн ідея “Great …ns” була шоу-розвагою для одних і способом додаткового набивання кишень для інших, то для України з її сьогоднішніми проблемами — непристойна політична провокація. Шкода, що не знайшлося жодної відповідальної голови, яка б її спинила. І річ навіть не в тім, що “талановитим” організаторам забракло розуму зрозуміти, що примусово прищеплювати до українського кореня чужоментальний продукт недоцільно. І не в тім, що багатомільйонна нація має принаймні десятки тисяч, якщо не сотні, правдиво Величних Українців, діячів у будь-якій галузі людської діяльності. І не в тім, що майже півтисячолітній процес наполегливого винародовлення зайдами призвів до тотального невігластва щодо власної історії. Для прикладу, гляньте лише в десятитомну Енциклопедію Українознавства за редакцією Володимира Кубійовича, двотомне видання “Нехай не гасне світ науки”, в якому повернуто близько сотні невідомих або малознаних імен справді видатних українських науковців. Вигадана проблема вибору (елементарно освіченій людині цілком очевидно, що її просто не існує) штучно зіштовхує лобами українців і малоросів, патріотів і україножерів.Чому б телебаченню та радіо, газетам і часописам, міністерствам і відомствам не поставити за мету повернути забуті та штучно замовчувані імена видатних постатей української культури, науки, історії. Найвидатніший філософ ХХ сторіччя Хосе Ортеґа-і-Ґассет дійшов думки, що людина в цім світі — передовсім спадкоємець. Наголосімо тут, що живучість народу (будь-якого) визначається його духовністю. І лише духовність народу може бути об’єднавчою силою (що дуже важливо для сьогодення України). Без спадку ментального, історичного, культурного, матеріального усі ми приречені на духовну й культурну загибель.Заходи на кшталт обговорюваного мають за мету саме такі наміри. Погодьмося, що Шевченко великий. А що були разом з ним десятки й сотні тисяч видатних, що творили науку, культуру, саму Націю Українську, то вже якось не так цікаво для “Інтера”.Шоумен, до речі, висловлювався доволі відверто (оригінальна цитата з текстової версії телеформату): “Мы помогаем людям делать свой выбор. Значит, люди могут не читать множество книг. У них времени на это нет. Им другим надо заниматься”.Напевно, не слід вбачати зловмисності там, де може бути пересічне глупство, проте думати так про чи не найрейтинговіший канал телебачення було б, мабуть, образливо.Хоч, можливо, причина в тому, що звичка — друга натура. Звик собака бігти за возом — біжить і за саньми. Повторювали десятки років дурниці про вигадану в антиукраїнських кабінетах Київську Русь, базікають це й досі. Чи чув хто про Лондонську Англію, Берлінську Німеччину, Римську Італію чи Паризьку Францію? А Київська Русь живе й навіть декого перемагає. Щодо останнього радимо прочитати двотомне видання Володимира Бєлінського “Страна Моксель”.Це яскравий приклад того, що ми на початку дипломатично назвали підміною понять. Насправді це імперська й постімперська брехня. Одуреними легше маніпулювати. Особливо якщо розділити, хоча б і провокативним запитанням. Divide et impera не вчора вигадано. А “знання — сила”. Надто знання істини. “…і спізнаєте правду, і правда вас вільними зробить” — так учив Найвеличніший з Величних Учителів. Чи не на часі вже дослухатися й сприйняти серцем і розумом ці слова й, зрештою, зажити по правді? Аж ні, все комусь кортить дурити ближнього.Пам’ятаймо, що “ви можете дурити частину народу весь час, ви можете дурити весь народ деякий час, але не можна дурити весь час увесь народ”. То слова видатного американця Авраама Лінкольна, велич якого сьогоднішні янкі визначили поміж Рейґаном і Мартином Лютером Кінґом. І це в країні, визнаній взірцем Свободи.Демократія — це добре. Демократія — це процедура. Але жодне найдемократичніше голосування ніколи не визначатиме ані правил додавання чи множення, ані величі Людини в Історії.
БРИТАНСЬКІ КРИТЕРІЇ ВИДАТНИХКандидати, яких розглядатимуть судді, повинні:1. Мати британський паспорт;2. Бути відомою особистістю;3. Відігравати суттєву роль в одній з категорій: мистецтво, бізнес, масова і громадська діяльність, творчі (креативні) ідеї в промисловості, довкілля, наука і відкриття, спорт;4. Показати британські особливості в їх реалізації.
