У родині Газінських було восьмеро дітей. Батьки мали чудові голоси. Мати співала все життя в церковному хорі.Віталій народився сьомим. А в народі кажуть, що “сьомаки” отримують від Неба особливий талант. Після закінчення Одеської консерваторії Віталія Газінського направили до Вінниці. І саме тут він утвердився як педагог, диригент, композитор. Нині Віталій Іванович Газінський — народний артист України, професор. Його дітище — муніципальний камерний хор “Вінниця”, знаний в області понад двадцять років, — шестиразовий призер європейських конкурсів, десятиразовий лауреат перших премій.
— Віталію Івановичу, улітку 1997 року керований Вами хор, єдиний зі слов’янських країн, виступав на фестивалі в Римі. Він здобув перемогу серед 56 хорів з різних країн — Англії, Швейцарії, Японії. — Хористів запросили на зустріч з Папою Іваном Павлом ІІ до Ватикану. Він спілкувався з нами українською мовою, співав, а потім попросив виступити на площі перед храмом Святих Петра і Павла. Нас тоді слухало не менше 50 тисяч прочан з усього світу. Хористи запитали Івана Павла ІІ, чи можна співати українські духовні твори. І він відповів: “Можете виконувати будь-якою мовою. Бог один для всіх”. І хор виконував, крім давніх духовних наспівів, і пісню вінницького священика і композитора А. Давидовського “Моління тепле”. Я та всі 40 хористів досі пам’ятаємо світлі, щасливі очі Івана Павла ІІ, його благословення на труди праведні, служіння Богові і людям. — Нещодавно Вінницький камерний удруге побував у Санкт-Петербурзі. І знову — перемога! — Оргкомітет Міжнародного конкурсу-фестивалю хорової музики “Співаючий світ” запросив хор у Північну Пальміру, бо нас там давно знають. Тридцять вісім держав послали туди своїх співаків-хористів.Конкурс проходив у чудовому залі з прекрасною акустикою. Обов’язковим завданням для учасників були часові рамки: тільки 20 хвилин. За одну зайву секунду знімали бали! Наш хор вписався у 19 хвилин 59 секунд!З України ще виступали київський чоловічий хор “Дзвіночок” та церковний хор з міста Глухова. Кожний колектив-учасник представляв сучасну і духовну музику, а також музику своєї країни.Конкурс був дуже напруженим. Коли ми прибули, то дізналися, що музичні світила вже умовно поділили місця. “Вінниці” передбачили приблизно 5—7 місце — за умови, що все буде добре. Наші хористи нервували. Я сказав їм: “Ми приїхали не боротися, а співати. Як Бог дасть, так і буде. Головне — людям сподобатися!”Камерний хор “Вінниця” виконав програму ідеально, і члени журі (професори Паризької, Варшавської, Санкт-Петербурзької консерваторій, відомі в Європі маестро) одностайно віддали нам ґран-прі за всіма трьома номінаціями: найкращий хор, найкращий диригент, найкращий соліст. Ним виявилася Світлана Жевачевська (Кострикіна).Нас визнали неперевершеними й у виконанні обов’язкового твору “Думи мої, думи” (сл. Єсеніна, муз. Ушкарьова). Треба відзначити, що всі колективи, особливо з Польщі, Італії, Прибалтики, Франції були високого рівня.Закінчився конкурс, і ми ще п’ять днів давали по 2—3 концерти в місті: в консерваторії ім. Глінки, Казанському і Смольному соборах, костелі Св. Тетяни, соборі Петра і Павла. Публіка — не лише шанувальники музики, а й звичайні люди. Я вперше бачив тисячні черги охочих потрапити на концерт. Зали переповнені, чимало слухачів стояло — не вистачало місць. Та ніхто не нервував. Слухали. Нам кричали: “Біс!”, “Браво!”, “Україна!”, “Вінниця!” Публіка була на високому емоційному піднесені, нам вигукували: “Співайте “Дикі гуси”, “Дримбу”, “Ой ходить сон коло вікон”. І ми раді були на “біс” повторювати пісні по кілька разів.— Певне, музичні світила теж захоплювалися?— Безперечно! Професор Паризької консерваторії сказав: “Не розумію жодного слова українською, але плакав від чудового виконання колискової “Ой ходить сон”. Здивував мене завідувач кафедри хорового співу Санкт-Петербурзької консерваторії пан Успенський. Під час виконання “Одинокой гармони” він вискочив на сцену і з захопленням дивився на мене. Згодом промовив: “Ніколи не подумав би, що з простої пісеньки можна зробити таку чудову, сердечну музику”.Жінка-диригент з Польщі сказала захоплено: “Я в житті не чула такого хору!” Так само говорили диригенти багатьох європейських хорів. Наш виступ назвали “хоровим мистецьким вибухом”. Недаремно наші дівчата-хористки мали найбільше прихильників. Їх розціловували.Під час обговорення на прес-конференції всі диригенти і члени журі одностайно відзначили високу вокальну культуру хору, ідеальну інтонацію та сценічну майстерність. А хористи — члени інших європейських колективів — підходили і висловлювали захоплення чудовими українськими голосами. Поляки сказали, що хор — окраса не лише Подільського краю, а й усієї України.— У Пітері захоплювались, а в Україні — мовчать…— Не зовсім. На поїздку нам виділила гроші Вінницька міська рада, а після приїзду Володимир Гройсман тепло привітав нас багатьма нагородами. Адже наша поїздка до Санкт-Петербурга — це тріумф хорового мистецтва “Вінниці” в Європі.На жаль, Київ промовчав про наші здобутки, які транслювали на телеканалі “Росія”. Правда, заступник міністра культури і туризму Ольга Бенч надіслала нам лист і відзначила, що камерний хор “Вінниця” — один з найкращих в Україні.— Як почуваєтеся на рідній землі після таких перемог?— Ще кілька днів, навіть уночі, крізь сон диригував. А болить душа, що наше національне радіо і телебачення транслюють низькоякісну музику, та ще й в ефірі засилля всього іноземного. Музика на 2—3 ноти “ґвалтує” свідомість, перетворює слухачів на зомбі, які конвульсивно смикаються. Їм духовне не потрібне.Люди, які володіють каналами і транслюють отаку гидоту, напевне, забувають про своїх дітей, що теж слухають цей непотріб. Після такої музики дитина перестає відчувати прекрасне, любити свою землю, історію, культуру!Ті, хто керує сферою культури, мали б закрити канали, які популяризують дешеву, нікчемну музику, що розбещує підростаюче покоління. Керманичі культури повинні думати про мистецьке майбутнє України! Розмовляла Ганна ВОЛОШЕНЮК
