«ПОВІСТЬ ПОЛУМ’ЯНИХ РОКІВ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА»

Олександр БЕЗРУЧКО,кандидат мистецтвознавства

Багато років тривають спроби розв’язати дражливе українсько-російське питання про перепоховання О. Довженка і передачу на Батьківщину його архіву: листів, щоденників, варіантів сценаріїв, виступів на різноманітних конференціях і зборах тощо, розпорошених по багатьох державних, відомчих і приватних архівах. Більшість документів зосереджена у Російській Федерації, де останні роки жив і працював український митець і куди, відповідно до тогочасних архівних нормативів, оригінали потрапляли або передавалися на цілком законних підставах. 

Складність питання призвела до його розгляду на найвищому державному рівні. На виконання доручення Кабінету Міністрів України1, викликаного Указом Президента України В. А. Ющенка “Про вшанування пам’яті Олександра Довженка”2, яке передбачає залучати архіви до популяризації творчої спадщини О. П. Довженка, наприкінці 2006—початку 2007 рр. керівництво Держкомархіву надало відповідні доручення3 Центральному державному архіву-музею літератури і мистецтв України та Центральному державному кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного щодо підготовки інформації для уряду України. У рамках доручення Кабінету Міністрів України4 протягом першої половини 2007 р. фахівці Державного комітету архівів України та Національної академії наук України збирали й опрацьовували інформацію щодо перебування документів  О. П. Довженка. Зокрема, О. Безручко складав список російських і українських архівів, у яких зберігаються і можуть перебувати документи, пов’язані з життям і творчістю видатного українського митця. Опрацювання цього списку (вивчення складу, кількості та змісту документів О. П. Довженка та правових засад їх перебування у даних архівах на підставі “Угоди про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР”5) стало одним із пунктів технічного завдання на відрядження до Російської Федерації групи фахівців: директора ЦДАМЛМ України Л. В. Скрипки (керівник групи), завідувача відділу кіномистецтва і телебачення ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, члена Національної Ради з питань культури і духовності при Президентові України С. В. Тримбача та кінознавця відділу кіномистецтва і телебачення ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, кандидата мистецтвознавства О. В. Безручка.Завдяки попереднім міждержавним домовленостям6, українська група зустрічалася з керівництвом Федерального архівного агентства Російської Федерації — В. П. Тарасовим, а також кількох центральних архівів: Російського державного архіву літератури і мистецтва — Т. М. Горяєвою і Г. Р. Злобіною, Російського державного архіву соціально-політичної історії К. М. Андерсеном, В. М. Шепелєвим, Російського державного військового архіву В. І. Коротаєвим.Із керівництвом Федерального архівного агентства Російської Федерації визначили робочу назву спільного українсько-російського проекту — “Повість полум’яних років Олександра Довженка”, який складатиметься з двох етапів: 1) 2007—2010 рр. — виявлення документів, пов’язаних із життям і творчістю О. Довженка. Протягом цього періоду буде підготовлено спільну базу даних знайдених документів;2) 2009—2010 рр. — підготовка, добір та археографічне опрацювання документів для оприлюднення у збірнику документів, фахових національних виданнях та на сайтах Росархіву (http://www.rusarchives.ru) та Держкомархіву України (http://www.archives.gov.ua). До цих видань планують внести досі не публіковані документи. Насамперед із Російського державного архіву літератури і мистецтва, які за заповітом дружини О. Довженка Ю. Солнцевої здано “на цілком закрите зберігання терміном на 50 років”7, тобто до середини 2009 року. Як було з’ясовано під час відрядження, до “закритої частини” належать справи 2081 фонду — №№ 112, 113, 115, 116, 128, 130, 131, 132, 134-139, 141-166, 170, 172-174, 180, 213, 253, 269, 272, 395, 397, 511, 523, 524, 585-589 та щоденники і записники О. П. Довженка.Частина архівних справ О. П. Довженка ще й досі залишається засекреченою не лише у Російському державному архіві літератури і мистецтва. Про перспективність пошуку у цих архівах може свідчити те, що у Російському державному військовому архіві знайдено не відомі раніше документи закордонних спецслужб, що безпосередньо стосуються О. Довженка. У трофейному фонді французької розвідки “Сюрте” віднайдено справу на мікроплівці “Відомості про перевірку політичної “благонадійності” членів одеської кінематографічної студії, які тимчасово перебувають у Парижі — росіян Довженка Олександра і Юлії Солнцевої”8 від 25 серпня 1930 року, в яких зафіксовано деталі закордонного відрядження 1930 року              О. Довженка, Ю. Солнцевої, Д. Демуцького та С. Ореловича. Згадано Довженка і в документах польської секретної служби “Дефензиви” — “Агентурному донесенні агентів польської розвідки “Валь”, “Б-К”, “Гриша”…”: “Надзвичайно характерно, що особисто Сталін… вважав за потрібне викликати до себе українського кінорежисера Довженка і замовити йому “як партійний наказ” крутити фільм під назвою “Український Чапаєв”. Одночасно Сталін звернувся в ЦК КПУ з листом, в якому зазначив, що слід записати на грамофонну платівку українську народну пісню у виконанні найкращих ансамблів, хорових капел, бандуристів і соло. Цей лист викликав фурор у колах, близьких до ЦК КПУ…Для того, щоб ще більше підкреслити свою увагу до українських справ і зробити це цілковито перед усіма, Сталін використав церемонію роздачі орденів діячам радянської кінематографії, і, коли черга дійшла до Довженка, подав репліку схвального характеру щодо української кінематографії, додавши, що “За Довженком ще боржок — дайош українського Чапаєва!”9Не менш цікавий і той факт, що принаймні у другій половині тридцятих років спецслужби нацистської Німеччини вели окрему справу на  О. Довженка. Підтвердження цього — картка “РСХА — Гестапо”, у якій зазначено: “Довженко Олександр. Режисер і Ordenstrager (нім. — орденоносець, кавалер ордена) 6.12.38. Виступ 28 листопада 1938 року на київському мітингу інтелігенції на київському стадіоні з приводу єврейських погромів в Німеччині…”10Спочатку виникла версія, що гестапо у другій половині 30-х років вело спостереження за всіма Ordenstrager, проте картки на іншого українського режисера-орденоносця І. П. Кавалерідзе не знайшли. Припущення, що вона могла загубитися, малоймовірне, оскільки до трофейних німецьких військових архівів було особливо ретельне ставлення. Варіант із практикою, яка існувала у другій половині сорокових років — розпорошення трофейних документів по різних радянських архівах — у цьому випадку теж видається малоймовірним. Отже, завдяки знайденим документам можна стверджувати, що О. Довженко перебував під пильною увагою не лише радянських спецслужб, а й іноземних розвідок. Про перспективність копіткого пошуку в досі закритих військових архівах (РДВА, Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації), Галузевому державному архіві  тощо) можуть слугувати такі факти біографії О. Довженка: w під час Першої світової війни молодого Олександра Довженка двічі оглянула медична комісія і визнала непридатним до військової служби за станом здоров’я, про що і зазначено в “Автобіографії”: “В старій армії не був”.11 У Російському держархіві літератури і мистецтв знайдено “Довідку про звільнення О. П. Довженка від військової повинності” від 15 липня 1917 р. “Житомирська повітова по військовій повинності присутністьЛипня 15 дня 1917 р. № 6248ЖитомирДОВІДКАДана ця довідка в тому, що білобілетник Олександр Петрович Довженко вдруге піддавався огляду в порядку закону 18 листопада 1915 року і по огляду присутністю 16 червня 1917 року визнаний не придатним до військової служби за ст. 66 росп. біл. літ. А”.12 Отже, у військових архівах повинні зберігатися справи двох медичних оглядів Олександра Довженка. w під час громадянської війни, за даними ГДА СБ України, воював у петлюрівській армії: “Довженко, как участник петлюровской армии в 1918 году в Сосницком районе Черниговской области принимал активное участие в борьбе против частей Красной армии”.13w за даними самого Олександра Довженка, який з невідомих причин промовчав про службу під час громадянської війни в дивізії Миколи Щорса, працюючи над картиною “Щорс”, проте через двадцять років, в “Автобіографії” до свого шістдесятиріччя, зазначив: “В Червоній армії служив добровільно в дивізії Щорса викладачем школи при штабі”.14w одягнув військову форму під час так званого “приєднання західноукраїнських земель”: “Восени 1939 року під час визвольної війни за возз’єднання Західної України та Західної Білорусії я пропрацював в Галіції близько двох місяців в якості політпрацівника і керівника операторської групи”.15w брав участь у Великій Вітчизняній війни, мав військове звання.Надзвичайно перспективним видається залучення до реалізації проекту “Повість полум’яних років Олександра Довженка” архівів українських і російських спецслужб: ГДА СБ України, Галузевого державного архіву зовнішньої розвідки України, Центрального архіву Федеральної служби безпеки; Архіву зовнішньої політики Російської Федерації, Архіву Управління Федеральної служби безпеки у м. Москві та Московській області тощо, в яких зберігаються не друковані раніше документи, пов’язані з життям і творчістю О. Довженка.Опрацювання фондів колишніх партійних архівів, як-то РДАСПІ (колишній  Російський центр збереження й використання документів новітньої історії, за радянської доби — Центральний партійний архів ІМЛ при ЦК КПРС) принесло позитивні результати — у фонді № 386 “Л. З. Мехліс”  знайдено виступ О. Довженка на нараді кіноробітників у редакції “Правди” від 23 листопада 1935 року16. Найцікавіші документи віднайдено у фонді № 558 “Й. В. Сталін” — “Сценарій кінокартини Довженка О. “Щорс” з правками Сталіна Й. В.; листи Довженка О. на ім’я Сталіна Й. В. про фільм “Щорс”17.Крім того, відбулися зустрічі з людьми, які знали О. П. Довженка. Під час більш ніж тригодинної зустрічі з небожем Довженка Тарасом Миколайовичем Дудком, який нещодавно отримав статус єдиного офіційного доглядача могили         О. Довженка на Новодівичому цвинтарі Москви, було розглянуто аспекти повернення архівів, зокрема попередньо домовлено про можливість передачі до ЦДАМЛМ України документів із приватного зібрання О. Довженка, що сьогодні перебувають у його власності; обговорено проблеми перепоховання митця в Україні, уточнено деталі, що могли бути відомі лише членам родини, отримано інформацію щодо інших родичів митця — внучатого племінника Валерія Івановича Запорожця, ще одного небожа Олександра Миколайовича Дудка та колишнього особистого водія Василя Дем’яновича Москалева. О. Безручко зустрічався з відомим кінорежисером українського походження Роланом Петровичем Сергієнком, який поділився спогадами про навчання у режисерській майстерні ВДІКу під орудою О. П. Довженка.Проект дуже перспективний, проте для його реалізації потрібно у державному бюджеті України виділити цільові кошти на відрядження співробітників Держкомархіву України та НАН України до архівів Російської Федерації, щоб вивчати документи, пов’язані з життям і творчістю О. П. Довженка, та виготовити їхні цифрові копії.Отже, сподіваємося на успішний розвиток проекту “Повість полум’яних років Олександра Довженка”, що дасть змогу нам відкрити справжнього Довженка, а митцеві, навіть після смерті, повернутися в Україну. 

Пильною увагою держави до свого минулого, до відновлення історичної справедливості, заповнення “білих плям” у суспільному і мистецькому житті не лише країни, а й у творчих біографіях видатних її представників визначається ступінь зрілості нації. Адже суспільство, яке не пам’ятає свого минулого, не має майбутнього.Дослідження життя і діяльності українських кінематографістів — один з актуальних напрямів розвитку національної кінознавчої науки. До тих митців, які лишили визначальний слід в українському кінематографі, належить О. П. Довженко (1894—1956).Розбудова Української держави та розсекречення архівних документів дає змогу змінити стереотип мислення, звільнити від шарів цензури сторінки творчої і педагогічної біографії митця. А це неможливо без опрацювання повної спадщини О. П. Довженка, розпорошеної по кількох архівах.Після нищівного погрому Сталіним сценарію “Україна в огні” Довженко був змушений жити і працювати в Російській Федерації. Попри неодноразові побажання митця повернутися в Україну йому наполегливо рекомендували залишатися в Москві.Після смерті Олександра Петровича 25 листопада 1956 року (до речі, митця відмовилися поховати на Батьківщині) “спадкоємником безцінних меморіумів”1 стала Ю. І. Солнцева. Дружина і найближчий товариш Олександра Петровича на знімальному майданчику та в житті досить прискіпливо добирала, що можна оприлюднювати зі спадщини чоловіка, а що друкувати з “купюрами”. Концепцію добору Юлія Іполитівна аргументувала створенням образу “справжнього Довженка”.Багато мистецтвознавців згадує про сейф із секретною частиною архіву у квартирі на Можайському шосе, який Солнцева не випускала з поля зору, коли у кімнаті були відвідувачі. Контролювала вона і тих, хто має право писати спогади про О. П. Довженка. Завдяки її втручанню у біографії українського митця залишилось багато “білих плям”.Після смерті Ю. І. Солнцевої (1901—1989) багато хто сподівався, що архів О. П. Довженка потрапить до України. Всупереч цьому, за заповітом дружини митця, як вважав Роман Корогодський, “весь архів О. П. Довженка та її власний”2, а за словами Сергія Тримбача, “та частина його, що залишилася у квартирі”3, отримала не багаторічна (з 1957 року) завідувачка музею Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка Т. Т. Дерев’янко, яка разом із С. В. Тримбачем навесні 1990 року їздила по архіви до Москви, а “громадянка Російської Федерації І. А. Петрова, колишній директор фільмів на кіностудії “Мосфільм”. Їй же заповідано авторське право”1.За словами учасника тих подій С. В. Тримбача, “там було щось нечисте, мені здається. Тетяна Тимофіївна детально розповідала мені, що саме містилося у течках, зібраних нею та Солнцевою. Скажемо, записи, присвячені Сталіну та Берії. Знаючи тепер трохи більше про ставлення Довженка до влади, можна зробити припущення, що відповідні органи зробили все, аби рукописи та документи (не передані раніше у держархів) не потрапили до архівістів, працівників музеїв”3.Серед українських кінематографістів досить інтенсивно циркулювали чутки про так звану “секретну теку О. Довженка” (великий згорток із написом “О. П.”), що на власне 65-річчя Юлія Іполитівна Солнцева подарувала директорові музею Київської кіностудії художніх фільмів Тетяні Тимофіївні Дерев’янко та заповіла прочитати лише після смерті4.В інтерв’ю головному редакторові часопису Володимирові Войтенку, яке, до речі, відбулося після смерті Юлії Солнцевої, Тетяна Дерев’янко підтвердила походження першодруків, а також розповіла, що саме Солнцева  знищила повний варіант щоденників 1929—1930 рр., бо “вони не представляли інтересу”5.Отже, Ю. І. Солнцева зробила все можливе, щоб громадськість не знала думок її чоловіка, його творчих планів, сподівань, вражень тощо.Доводиться сподіватися, і на це є певні підстави, що повний варіант щоденників Довженка зберігається у закритій частині його архіву у РДАЛМ або у нерозсекречених досі фондах ГДА СБ України чи ЦАФСБ Російської Федерації. Хочеться приєднатися до слів С. В. Тримбача, що “все ж удасться колись розшукати їх”3.Отримавши спадщину О. П. Довженка, І. А. Петрова зажадала від українських мистецтвознавців в обмін на архів “Волгу”. Варто нагадати, що на початку дев’яностих вартість цієї машини була не такою, як зараз. Та все ж після тривалих перемовин І. А. Петрова передала в Україну “численні фотокопії листів О. П. Довженка, матеріали з його особистого архіву, дбайливо упорядковані Ю. І. Солнцевою”1. На жаль, таке “дбайливе упорядкування” й досі не дало змоги опрацювати весь архів митця.За ініціативою Міністерства закордонних справ України, Посольства України в Москві у рамках засідання підкомісії з питань співробітництва в галузі культури та інформації підкомітету з питань гуманітарного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії, що працювала у Києві протягом 30 листопада —1 грудня 2006 р., було порушено питання про передачу в Україну архіву О. П. Довженка. Учасники засідання, зокрема, член підкомісії, перший заступник голови Державного комітету архівів України, доктор історичних наук, професор Геннадій Володимирович Боряк підтримав цю ініціативу, внаслідок чого до протоколу було внесено таке формулювання: “Українська сторона звернулася з проханням розглянути питання щодо можливості передачі в Україну архіву Олександра Довженка”.За словами Г. В. Боряка, який має досвід роботи в аналогічних міжурядових комісіях (українсько-польській, українсько-німецькій), у ході консультацій з однієї з найбільш делікатних і дражливих проблем у двосторонніх міждержавних стосунках — проблеми реституції культурних цінностей — треба намагатися уникати радикальних методів розв’язання проблеми і тиску на партнерів.Крім того, важливо розрізняти формулювання “передачі” та “повернення” архівів до України, оскільки повернути можна лише те, що було вилучене, вивезене, здебільшого незаконно. У випадку, коли йдеться про архіви, що зберігаються на території Російської Федерації на законних підставах, говорити можна не про повернення, а про передачу в Україну цих матеріалів.Принципи архівістики унеможливлюють вилучення оригіналів документів, якщо вони зберігаються в зарубіжних архівах на законних підставах. У разі ж знайдення документально зафіксованого бажання О. П. Довженка про зберігання його архівів саме в Україні (як це було, наприклад, із прагненням митця бути похованим у рідній землі), виникають леґітимні підстави для повернення оригіналів документів.Отже, в ситуації, коли не знайдено такого побажання митця, передача оригіналів документів може бути лише як акт доброї волі російської сторони, але, скоріше за все, цього не буде. Тому ймовірнішим видається передача копій документів у будь-якому вигляді — цифровому, мікрофотокопії тощо.Другим кроком до створення так званого “умовного архіву О. П. Довженка” (у рамках українсько-російського проекту “Повість полум’яних років Олександра Довженка”) було відрядження у вересні 2007 року до Російської Федерації робочої групи у складі фахівців відділу кіномистецтва і телебачення ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України Леоніда Васильовича Череватенка, Романа Володимировича Росляка та Олександра Вікторовича Безручка. Варто нагадати, що ці кінознавці працюють під керівництвом Сергія Васильовича Тримбача над підготовкою та виданням “Довженкової енциклопедії”. Метою відрядження було вивчення кількості, складу та змісту документів особистого архіву О. П. Довженка, правових підстав їхнього перебування в архівах Російської Федерації та приватних зібраннях.Першим пунктом ставили завдання опрацювати фонд О. П. Довженка у Російському державному архіві літератури і мистецтва, яке, на жаль, бажаних наслідків не дало. Прибувши до архіву й оформивши документи для роботи, науковці не почули жодного слова про закриття фонду 2081 (Довженко  О. П.) від директора Російського державного архіву літератури і мистецтва Т. М. Горяєвої.Коли ж після кількагодинної роботи з описами згаданого фонду українські фахівці замовили найважливіші документи з відкритого фонду О. П. Довженка, співробітники РДАЛМ оголосили, що всі документи цього фонду закрито на перевірку.У списку закритих на перевірку фондів, що лежав на столі в читальному залі і був доступний для ознайомлення дослідників, фонду 2081 (Довженко О. П.) не було.Попри неможливість доступу до Довженкового фонду, було опрацьовано низку інших фондів РДАЛМ, де зберігаються документи, пов’язані з життям і творчістю О. П. Довженка. Зокрема це фонди ВДІКу, “Союзкіно”, І. Вайсфельда тощо. Науковці замовили ксерокопії найцінніших документів, яких протягом півтора місяця так і не переслали на адресу ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України.Українські кінознавці працювали і в інших архівних установах РФ: Держфільмофонді та Російському державному архіві соціально-політичної історії. Так, у Держфільмофонді виявлено та зроблено цифрові фотокопії цінних матеріалів, потрібних для створення “умовного архіву О. П. Довженка” та роботи над Довженковою енциклопедією. Зокрема, перший сценарій фільму О. П. Довженка “Життя в цвіту”, варіант сценарію “Щорс”, низку публікацій у тогочасній періодиці О. Довженка та про нього.У РДАСПІ виявлено документи про сценарій “Україна в огні” та створення фільму О. П. Довженка “Мічурін”.Проведено низку зустрічей і переговорів із провідними кінознавцями та людьми, які знали        О. П. Довженка: І. Гращенковою,  Є. Марголітом, О. Дерябиним,        Д. Фірсовою, О. Косачевим,                  Р. Сергієнко, Є. Лісовською, М. Дупаком, В. Москальовим, В. Антроповим, Є. Дейч, О. Мовчан, О. Трошиним а також племінником Довженка Т. Дудком.На жаль, друге відрядження до Росії було не настільки результативним, як перше (у червні 2007 року), коли, наприклад, керівники РДАЛМ (Т . М. Горяєва і Г. Р. Злобіна) усіляко сприяли роботі українських фахівців. Цього разу ситуація кардинально змінилася. Можливо, річ у тому, що досі не підписано українсько-російський проект “Повість полум’яних років Олександра Довженка”. Можливо, російські колеги побоюються щодо правової невизначеності та можливих претензій на переміщення оригіналів документів, пов’язаних із життям і діяльністю Довженка, до України.Українська сторона дотримується думки, що переміщення документів з російських і українських архівів для їхньої концентрації в єдиному місці не буде. Головне — створити умовний архів О. П. Довженка на теренах України.Майбутній архів прислужиться не лише групі кінознавців з ІМФЕ НАН України, очолюваній С. В. Тримбачем, які працюють над “Довженковою енциклопедією”, що буде неповною без мультимедійної частини, базованої на матеріалах віртуального архіву О. П. Довженка, а й усім дослідникам творчості митця, культурологам і людям, не байдужим до долі українського кіно. Ще один негативний аспект українсько-російського співробітництва у рамках проекту “Повість полум’яних років Олександра Довженка” — тенденції у вітчизняних і російських архівних відомствах: якщо в Україні зменшується кількість засекречених документів, зокрема фахівці ГДА СБ України планують  оприлюднити нові довженківські документи, то в Російській Федерації архів ЦАФСБ поки що не надає інформації ані родичам О. П. Довженка, зокрема небожеві Т. М. Дудку, ані українським фахівцям. Проте, як запевнило керівництво Росархіву, позитивне розв’язання цього питання можливе.Оскільки питання передачі архівів О. П. Довженка будуть розв’язувати на міжурядовому рівні, а для прийняття рішень потрібна допомога Міністерства закордонних справ України та Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України при Міністерстві культури і туризму України, термін закінчення проекту неможливо спрогнозувати; та будемо сподіватися і докладати всіх зусиль до передачі документів Довженка на Батьківщину.

1 Доручення Кабінету Міністрів України № 48132/502/1-06 від 5 грудня 2006 року.2 Указ Президента України В.А.Ющенка № 998 “Про вшанування пам’яті Олександра Довженка” (п.2) від 24 листопада 2006 р.3 Наказ Держкомархіву України № 164 “Про участь державних архівів у виконанні Указу Президента України В.А.Ющенка № 998 від 24 листопада 2006 року “Про вшанування пам’яті Олександра Довженка”.4 Доручення Кабінету Міністрів України № 48132/514/1-06 від 15 березня 2007 року. 5 Угода про правонаступництво щодо державних архівів колишнього Союзу РСР від 6 липня 1992 р.6 “Протокол про спільні проекти Державного комітету архівів України та Федерального архівного агентства Російської Федерації”, “Угода між Урядом України та Урядом Росії про співробітництво в галузі культури, науки і освіти” від 26 червня 1995 року, “Угода про співробітництво між Федеральною архівною службою Росії та Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України” від 24 грудня 1998 року.7 РГАЛИ, Ф. 2081, Заявление Заслужен. Арт. Республики Ю.Солнцевой от 4 апреля 1959 г.8 Відомості про перевірку політичної “благонадійності” членів одеської кінематографічної студії, які тимчасово перебувають у Парижі — росіян Довженка Олександра і Юлії Солнцевої від 25 серпня 1930 року. — РДВА. — Ф. 1. — Оп. 27. — Спр. 9372. — Арк. 1-6.9 Агентурне донесення агентів польської розвідки “Валь”, “Б-К”, “Гриша” про політичний і економічний стан Радянської України. — РДВА. — Ф. 453. — Оп. 1. — Спр. 55. — Арк. 296.10 Картка Гестапо — РСХА на режисера-орденоносця Довженка Олександра. — РГВА. — К-15.— Спр. 5082. — Арк. 1.11 ЦДАМЛМ України, Ф. 690. — Оп. 4. — Спр.115. — Арк.48.12 Довідка про звільнення О.П.Довженка від військової повинності від 15 липня 1917 р. — РДАЛМ. — Ф. 2081. — Оп. 2. — Спр. 184. — Арк. 1.13 Довідка начальника 2-го відділу УДБ НКВС УРСР Ткаченка про О. Довженка. Червень 1940 р. — ГДА СБ України. — Ф. 11. — Спр. С-836. — Т. 1. — Арк. 296.14 Довженко О. П. Твори: У 5 т. — К.: Дніпро, 1983. — Т. 1. — С. 24.15 Довженко О.П. Автобіографія. З коментарем 2 травня 1940 р. — РДАЛМ. — Ф. 2081. — Оп. 1. — Спр. 381. — Арк. 27.16 Стенограма наради кінопрацівників в редакції “Правди” 23 листопада 1935 р. — РДАСПІ. — Ф. 386. — Оп. 1. — Спр. 62.– Арк. 1-85.17 Сценарій кінокартини Довженка О. “Щорс” з правками Сталіна Й. В.; листи Довженка О. на ім’я Сталіна Й. В. про фільм “Щорс” . — РДАСПІ. — Ф. 558. — Оп. 11. — Спр. 164. — Арк. 1-143.

1Повернення триває: [Ред. ст.] //Дніпро. — 1994. — № 9—10. — С.68.2Довженко О. П. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповісті, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. — X.: Фоліо, 1994. — С. 647.3Трымбач С. Татьяна Деревянко. Послесловие // Зеркало недели (Київ). — 2001. — № 29 (353). — 4—10 серп.4Косничук Э. Самая загадочная из всех разгаданных // 2000 (Київ). — 2006. — 29 груд.5 Войтенко В. 70 років фільмові “Земля”: інтерв’ю з Тетяною Дерев’янко // КІNО-КОЛО. — 1999—2000. —№ 4—5.—С.103—108.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment