НАБЛИЖЕННЯ ДО ОРАНТИ

Валентина ДАВИДЕНКОУ дитинстві ще вдосвіта його будив дзвін ковальських молотків, який долинав з батьківської кузні, бо стояла вона в їхньому-таки дворі. Батько перейняв цю професію у коваля і вже з шістнадцяти років працював у кузні. Художник Микола Сом, як і його знаменитий тезко письменник Микола Сом, першими у старовинному козацькому селі Требухів на Київщині обрали професії, нехарактерні для Сомового роду. Адже на Сомовій вулиці зазвичай мешкали умільці ковальського ремесла. Повоєнне дитинство було нелегким, сільські діти змалечку привчалися до праці. Миколка вже восьмирічним пас сільську череду. Пригадує, що в урочищі Зарваниця під хутором стояв великий дерев’яний млин, густо росли дерева, кущі глоду. Над пшеничним полем низько літали небоязкі й ліниві від ситості перепілки, з обтяженим від зерна пузцем, хоч рукою дотягнись. Далі в урочищі блищало озеро Плависте. Дно в ньому грузьке, не кожен зважився б купатися. Зате довкола повно чаїних гнізд, траплялися просто на траві — тільки переступай. Тож малий старався відгонити далі череду, щоб корови, бува, не пошкодили ненароком гніздечко. Ця ідилія живе яскравими картинами в пам’яті, і, можливо, насичені барви тієї природи вишколювали зір майбутнього живописця. А малювати він почав рано, попросив у батька огризок олівця, хоч тому цей інструмент теж був не зайвим у ремеслі. Що могло хлоп’я намалювати — хатинку, кухлика. Та й зображував частіше не з натури, а з живої дитячої уяви. “Хочеш, яблуко намалюю”, — показував свою майстерність сусіду-одноліткові. У їхньому саду росло п’ять яблунь, і досі Микола Гнатович пам’ятає сорт кожної й предивний аромат яблук. А двір, порослий густою травою, називає, як і тоді, травищем. Згадує, як їхнє обійстя оживало, коли травище було заповнене возами, сіялками, віялками, плугами та іншим сільськогосподарським реманентом, який виготовляли ковалі. Пізніше він зробить малюнок батьківської кузні, але вже з пам’яті. У третьому класі йому вперше потрапили до рук фарби. Учитель з Києва Геннадій Єлізарович Салганнік якось побачив змальований малим Миколкою з читанки портрет Шеченка і бережно пришпилив його на дошці, щоб усі помилувалися роботою юного художника. Це додало снаги майстру, він уже щоразу просив батька, коли той вибирався до Києва, купити фарби на Бессарабському ринку. Якось батько привіз із міста розрізаний мішок, показав: “Ось босота подумала, що якісь скарби везу”. А там були баночки з гуашшю та простий папір, з якого Миколка шив собі зошити. Малювати на тому папері не вдавалося — був він тоненький, жовтий, тому для живопису краще підійшли фанерні дощечки. А ґрунтував художник їх зубним порошком, додаючи столярного клею. Уже у старших класах ходив на етюди в мальовничі довколишні гаї, робив замальовки з односельців і, як і всі хлоп’ята, дуже любив зображувати коней. Рідні краєвиди були оповиті історичними легендами і переказами, на одному з ближніх озер бовванів маленький острівець, де, за спогадами, колись стояла церква. Йому щастило в житті на хороших людей. Олексій Олександрович Пасічний — шкільний учитель української мови, чуйний та інтелігентний, підтримував його у творчих пошуках, бо мав ще трьох братів, які теж малювали. Уже згодом, після закінчення Київського художнього інституту, Микола Гнатович сам вчитиме требухівських школярів азів образотворчого мистецтва.Його улюбленим учителем в інституті у майстерні станкової графіки був Михайло Іванович Селіванов. Українські краєвиди, жанрові картини сільського життя уже в ранніх роботах Миколи Сома приваблювали щирістю почуттів і ліризмом. “Бабуся з Решетилівки” — акварель, яку написав під час літньої практики на Полтавщині, будуть репродукувати пізніше у різних виданнях. На Полтавщині він створив картини, що ввійдуть згодом до альбому “Українське весілля”. Пригадує, як збирали по хатах старовинні вишиванку, плахту, чобітки для дівчини, яка позувала для образу нареченої. До альбому ввійшли три малюнки з його дипломного проекту “Запрошення на весілля”, “Батьківське благословення” та “За щастя”.Акварель і досі залишається його улюбленим жанром, хоч митець майстерно володіє багатьма техніками. Кольорову гравюру Миколи Сома “Вечірня тиша” експонували на міжнародних виставках у багатьох країнах світу. А свою шевченкіану майстер означив такими помітними роботами, як літографія “Юний Тарас у Києві”, офортами “Село Почапинці” та “Кам’яниця”, аквареллю “В селі Будище”.А наприкінці дев’яностих художник відтворював образ Оранти у Михайлівському Золотоверхому соборі. Леонід Григорович Тоцький очолював бригаду виконавців, які працювали в Митрополичому корпусі Софії Київської над ескізами і картонами до реставрації Михайлівського Золотоверхого. Троє основних виконавців, які здійснювали проект, — Валентин Трифонович Косенко, Микола Гаврилович Погрібний і Микола Гнатович Сом. Кожний виконував свою частину роботи, і художники були щасливі, що їм доручили це відповідальне завдання. Миколі Гнатовичу довірили малювати картони для Оранти. Малюнок він зробив у натуральну величину, клеїв рулонний папір широкими смугами, висота яких сягала восьми метрів, потім це переносили на стіну, де робили розмітку для мозаїки. Він малював Оранту два тижні, постирав пучки до крові, бо працював вугіллям, шукав гармонію, пропорцію складок одягу. У Золотоверхому художник працював понад рік, і в “Анкеті учасника відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря” написав: “Особисто розписав чотири арки, четверо вікон на хорах, шість великих панелей, дві харизми, об’ємний карниз у периметрі чотирьох стовпів центральної частини собору, дві орнаментальні композиції над арочними проймами на хорах”. Він виконав усі кольорові картони під мозаїчні орнаменти. Окрім образу Марії Оранти брав участь у відновленні восьми архангелів та чотирьох апостолів.На стінах храмів художники не ставлять автографу. Але він достеменно фіксується у вічних світах.
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis