З ЛЮБОВІ ДО РІДНОГО КРАЮ

Ця подружня пара живе у Філадельфії (США), але вони — громадяни України. Роман Лунь — представник Українського фонду культури у США та Канаді. Сама доля сприяла, аби Даниїла і Роман заснували в Америці Товариство “Сила духу” задля виховання патріотичних почуттів до України, національної свідомості, поваги до культури й історії рідного народу. Це неприбуткова творча організація, мета якої — збереження українських традицій через засоби мистецтва й культури. Під її егідою театральна трупа товариства “Сила духу” з Філадельфії показала прем’єру вистави “Мир і спокій цьому дому” в Києві, у Національній опері України. Тоді, у січні 2006 року, завдяки прямій трансляції на телебаченні колядувала вся Україна.

— Вистава народилася в дев’яностих роках минулого століття. Вперше її показали 19 грудня 2002-го в Головному будинку Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку. Це немовби всесвітній український Вертеп. — Це ваша заслуга, що ви — автори вистави — зуміли успішно поєднати історію народження Ісуса-Спасителя з історією України. А визначальний вплив на сприйняття вистави роблять унікальні автентичні костюми, аксесуари та декорації. — Протягом багатьох років ми залучаємо і виховуємо у національному дусі дітей української діаспори і їхніми устами славимо Бога й Україну. Наша мета — через учасників Різдвяного дійства нагадувати про історичні події, традиції українського народу, проповідувати любов до рідного краю, почуття гордості бути українцем. — Товариство “Сила духу” утвердило себе як унікальне об’єднання “четвертої хвилі” еміграції в США. Це театральна студія і мистецька школа водночас, яка об’єднує обдарованих юних художників, музикантів, акторів. Серед них і зовсім маленькі діти. — Ми дуже щасливі, що в нашому Товаристві такі чудові діти і самовіддані батьки. Коли вони малюють Різдво, то колядують, а коли малюють весну — слухають класичну музику. Все це допомагає їм обрати правильний шлях, який тут, на чужині, дуже кам’янистий і з якого молодій душі так легко збитися на манівці.Мистецька дитяча школа, театральна студія — дуже нелегка справа. Це постійна праця, самопожертва і вічне добування хоч якихось коштів. Багато проектів Товариства так і залишилися б мрією, якби не зусилля і кошти родини Лунів та часткова допомога меценатів — фундацій родин Чопівських і Воскобійників, Торгової марки в Україні “Домашнє свято”, Українських Авіаліній “Аеросвіт”, Українського фонду культури, Міжнародного благодійного фонду “Україна-3000”. Саме любов творить велике жертовне. Вона розкриває таланти, гуртує людей і дає на чужині відчуття причетності до рідного народу. — Розкажіть про свої витоки цієї любові. Пане Романе, в якій родині Ви зросли? — Як навчили мене батьки, так і я з дружиною виховав своїх доньок-близняток Марію і Дарію та сина Назара. Наше життя ніколи не було легким. Ми з дружиною і трьома дітьми в сімдесятих роках у Києві жили в одній кімнатці в гуртожитку. Вчилися, працювали, шукали виходу творчим задумам. І це привело нас до Канади, потім до Америки. А щодо любові, то це мамина і батькова заслуга. Батько Остап в рідному селі Туркотин під Львовом прищепив мені любов до України. Нам з братом Юрком, ще малим, дядько намалював Тризуб і розказав, що він означає. І лише коли мені виповнилося 16, батько розповів, що був вояком УПА. — А Ви, пані Дано, де почерпнули високий дар творчості?— Моя сила від мами і від діда Василя. А згодом почерпнула історичну правду у свекра Остапа. Наша родина жила у Львові, усі були людьми творчими. Дід — майстер на всі руки: грав на скрипці, будував хати, робив меблі. Мама вишивала, обшивала нас і всіх охочих. Вчила мене і сестру Любу бути сильними духом, ніколи не заздрити, переймати в людей уміння творити. “Дивіться і вчіться”, — казала вона. П’ятилітньою я придивилася, як сусідський хлопчик Юрко зробив маленьку хатку, вмістив туди лялечок і свічечку. Ця хатка освітила моє серце. Для моїх лялечок спочатку шила одяг мама, потім я робила це сама, з кожним роком дедалі краще. Це привело мене до Львівського інституту прикладного мистецтва, де вчилася моделювати одяг. Уже у Вашингтоні сама зробила “золоту скриню” до вистави про Святого Миколая. Поступово стала шити костюми лялькам і живим персонажам. І світ це побачив. — Уже сім років “Сила духу” захоплює світ своїми виставами та ляльковими композиціями “Український Вертеп” і “Свята Вечеря”. Торік біля різдвяної ялинки перед Білим домом у Вашингтоні Ви навіть привітали президента Джорджа Буша… Пане Романе, а які стосунки у Вас з Президентом України Віктором Ющенком? — З Віктором Ющенком ми знайомі давно. Я брав активну участь у всіх його виборчих кампаніях як представник громадської організації “За Україну, за Ющенка” як заступник голови, а потім секретар виборчої дільниці в Нью-Йорку. Я член партії “Наша Україна”. Давно мрію про створення Світового українського культурного центру в Києві. До речі, ідею схвалив Всесвітній Форум Українців у Києві 2006 року. Цю пропозицію я надіслав Президентові України Вікторові Ющенку. Тепер ведемо переговори. — Бажаю, щоб Ваш план здійснився, як здійснилися мрії завдяки невтомній праці подружжя Лунь щодо вистави лялькових різдвяних композицій, які цього року демонстрували в Києві в Українському домі та в приміщенні Українського фонду культури. Ваша велика заслуга і в тому, що ви започаткували у світі День українського Святого Миколая. — Ми намагалися донести до сердець сотень американських слухачів і глядачів не лише чарівність і самобутність нашого звичаю, а й розповісти, що Святий Миколай приплив до Америки з Європи, де був відомий також під іменами Святого Ніколаса й Святого Мікулаша, а вже тут, в Америці, став Санта-Клаусом. Ми наголошували на цьому, щоб започаткувати 2008 року День українського Святого Миколая не лише у Вашингтоні, а й у столицях усіх країн, де є українські дипломатичні представництва. Спілкувалася Марія ВЛАД 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment