Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙПродовження. Поч. у ч. 3 за 2008 р.Первенця-бугая велич у нього, роги у нього, як роги в буйвола; ними він битиме народи аж до країв світу.Второзаконня, 33 : 17Віл знає свого власника, а осел — ясла пана свого…Ісая, 1 : 3
Мабуть, жодна інша істота не бувала, залежно від обставин, поетичним образом дикої сили або покори. У віршах Святого Письма ця тварина саме така. Та не лише поведінка, а й походження її вельми непросте.“Батьківщиною биків можна бачити Європу і Африку, середню і південну Азію; їх види, підкорені людиною, розповсюдилися по всіх частинах земної кулі”. Так вважав Альфред Брем, великий натураліст ХІХ століття. Краще не скажеш й у ХХІ-му, спираючись на здобутки сучасної науки. Справді, у кожній частині Старого Світу, залежно від місцевих умов, жили різні дикі бики, і саме від них походять породи худоби, яка буденно зветься великою рогатою. У горах Тибету це довгошерсті я к и, в Індії — товсторогі г а я л и, на Малайському півострові та в Індонезії — широколобі б а н т е н г и. Що ж до дебелого, важкотелесого індійського буйвола, то автори Святого Письма могли бачити його у Вавилонії, а в Єгипті — африканського. Дарма що обидва мають короткі ноги, зате роги в них справді страшні: вигнуті, наче величезні серпи. Є чим битися!Та нас цікавить не їхній буй-віл, а свій буй-тур. На давньогрецьких керамічних вазах його можна пізнати по довгих і гострих, спрямованих вперед рогах. Тури були п е р в і с н и м и є в р о-п е й с ь к и м и б и к а м и. Юлій Цезар у своїх “Нотатках” згадує про турів, схожих на свійських корів, але з великими рогами, що вільно жили у І ст. до Р. Х. у долинах Німеччини. На той час дикі тури на півдні Європи вже були винищені, на сході ж вони прожили ще 16 століть. Останній з них упольований мисливцями на початку XVII століття у Польщі. Увічнилися вони у стародавніх малюнках та назвах річок і сіл — як-от Турія і Турійськ на Волині або Туриця, Тур’я Пасіка на Закарпатті. Та головне, що від них походять свійські корови; найбільше схожа на тура сіра українська порода. Підкорення турів людиною зробило їх фізично безсмертними.Давні єгиптяни обожнювали бика Апіса, фінікійці ж та інші західносемітські народи поклонялися богові Ваалу. Цей був у людській подобі, але з бичачими рогами. А у латинян була приказка: “Що дозволено Юпітеру, то бикові зась”. В уяві давніх римлян бик аж ніяк не дорівнював божеству; навпаки, протиставлявся всемогутньому як хтось безперечно нижчий. Достатньо й того, що цю тварину приносили в жертву Юпітерові… До речі, саме биків, якщо вірити візантійському історикові Прокопію Кесарійському, ще у VI столітті слов’яни жертвували “творцеві блискавок” — очевидно, богу Перунові. І після прийняття християнства у наших предків певний час зберігався обряд заколювання бика на “громові свята”, у липні, в день пророка Іллі, образ якого пов’язаний з хмарами і дощем. Для них тур був не просто жертвою мисливських забав. Повагу викликали його сила й лють, обернені на нападників. Коли бики спокійні, вони вайлуваті, але захоплює їхня сміливість і рішучість у моменти небезпеки. При цьому вони вправно діють єдиною зброєю — рогами, і нерідко виходять переможцями. Володимир Мономах у своєму “Повчанні” розповів дітям: “Два тури кидали мене рогами разом з моїм конем”. Розуміємо, що це перебільшення, але все одно вражає! Пізніше автор “Слова о полку Ігоревім” образно порівняв з “ярим буй-туром” одного з героїв цієї поеми, князя Всеволода… Тоді, у ХІІ столітті, поетична традиція зберігала образ могутнього звіра, гідного порівняння зі шляхетною людиною-богатирем. Сьогодні ж називаємо “бугаєм” когось нестримного, запального, який уперто не бажає змінити своє попереднє рішення, навіть якщо воно було хибним. Отже, наше уявлення про тура—бика—бугая залишається складним і неоднозначним. Таке воне й у Святому Письмі.Старозаповітні пророки засуджували поганські культи, особливо участь у них своїх земляків. Біди рідного краю вони пояснювали відступництвом від Бога і поверненням до язичництва. Пророк Ілля глузує з ваалових жерців, які не здатні умовити свого бога вчинити диво — звести з неба вогонь: “Кличте голосом сильнішим, бо він бог! Може, він роздумує, або відлучився, або в дорозі! Може, він спить, то прокинеться!” (І книга Царів, 18 : 27). Нарешті народ схопив ваалових жерців, а Ілля викликав так довго всіма очікуваний дощ.У священних книгах Біблії бик часто виступає як в і л, тобто робоча худоба. У притчі Христовій про велику вечерю один запрошений відмовляється під приводом, що купив п’ять пар волів і саме йде їх випробувати. Така відмова сприймалася як цілком коректна, бо в античних країнах ці тварини були головною тягловою силою під час важких робіт. Пророк Ілля застав Єлисея за оранкою: “І позоставив той волів, та й побіг за Іллею” (І книга Царів, 19 : 20). Ще замолоду Єлисей був покликаний для пророчого служіння, став духовним спадкоємцем Іллі. Задля нього він покинув заможне життя, за якого орав аж дванадцятьма парами волів… Крім обробки землі й обмолоту збіжжя, ними перевозили вантажі: у книзі Числа (7 : 3) з цією метою Мойсей роздає “шість критих возів і дванадцять волів”.До опису майна праведного Йова входять “п’ять сотень пар худоби великої”, що з певністю можна віднести до волів, корів і бугаїв. Так само розуміємо згадки у книзі Буття про велику худобу, за кількістю якої визначали маєтність господаря.Чумакування, розвинене у нас аж до середини ХІХ століття, неможливо уявити без волів, запряжених до воза:Де ж ти, бурлак, забарився,Що на вечерю спізнився?Ходив яром за товаром.Долинами за волами!Більшу частину хліба до чорноморських портів ще 140 років тому перевозили саме чумаки; додому ж везли сіль, рибу та інші товари. І все, зауважте, волами. Аж до прокладення залізниці Київ—Одеса наприкінці 1860-х років заміни їм не було. З цього приводу є прислів’я: “Віз ламається — чумак ума набирається, а як віл пристає, то й ума не стає!” Орали ж і молотили з їхньою допомогою, як за біблійних часів, ще й після появи тракторів.Дякуючи своїй невибагливості й витривалості, воли нарівні з кіньми протягом тисячоліть були головним рушієм господарської діяльності. І якщо бик чи то бугай залишається в нашій уяві уособленням дикої, некерованої сили, то віл має цілком протилежну репутацію — тихої, сумирної й слухняної тварини. Вона реве лише від голоду, що правильно підкреслює відоме прислів’я, і стала прозивним іменем усього, хоч і повільного й неповороткого, але потужного й надійного. “Тягне, як віл” — кажемо часом про сумлінного працівника.Власне, таким він був. Бо сьогодні цей трудяга не відповідає вимогам техногенної цивілізації, й у цілій Україні ледве чи знайдеться бодай дві пари волів… Хоч, може, краще не поспішати?
