ПРОСВІТЯНИ У КИТАЇ

Товариство “Просвіта” має чималі міжнародні контакти, насамперед з українцями зарубіжжя. Про це в інтерв’ю газеті розповідає голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” Володимир СЕМИСТЯГА. 

— Пане Володимире, про луганських просвітян знають на Кубані, в Москві, Санкт-Петербурзі, на Кавказі, в Казахстані, Сербії й багатьох інших країнах. Як зав’язувалися міжнародні контакти?

— У Луганському національному педагогічному університеті імені Т. Шевченка я читаю курс “Історія української діаспори” на гуманітарних і природничих факультетах. У ньому вивчається історія українців зарубіжжя як окрема тема. Цьому сприяє те, що при нашому університеті ось уже 15 років діє Українсько-канадський центр “Відродження”, до речі, перший серед таких бібліотечних центрів в Україні. Тут зібрано чимало літератури з цієї тематики. До нас, просвітян, часто приїздять гості з діаспори, зокрема, президент Світового конґресу українців Аскольд Лозинський. У Центрі студенти готують реферати на теми української діаспори. Цікаво, що дехто пише на прикладі своєї сім’ї, предків. Один студент написав про виселення його предків з України в Казахстан.Луганська “Просвіта” контактує з українцями Воронезької області, з товариством “Перевесло”, що діє у Воронежі. В Кантемирівському районі цієї області проводимо спільні українські фестивалі. Випускаємо журнал “Бахмутський шлях”, який розсилаємо українцям у Воронезьку, Ростовську, Білгородську, Оренбурзьку області, Краснодарський і Ставропольський краї. Зав’язали контакти з українськими організаціями Америки, Канади, Бразилії, маємо добірки українських газет, які вони видають. — Так склалося, що чимало наших співвітчизників зараз виїхало на заробітки за кордон, зокрема в Росію. Ви підтримуєте з ними зв’язок? — Чимало українців Луганщини працює сьогодні на нафтопромислах півночі Росії, зокрема в Тюменській області. Там також діють наші просвітяни, ми передаємо туди літературу, пресу, зокрема газету “Слово Просвіти”.— Як луганські просвітяни дісталися Китаю?— Просвітянський ансамбль “Кантабіле” — переможець IV Всеукраїнського фестивалю творчих колективів “Просвіти”, лауреат міжнародних конкурсів. Нині цей чудовий сімейний колектив на професійній основі працює в Луганській державній філармонії. Глава сім’ї та керівник колективу — Юрій Коломойцев, в ансамблі його дружина Наталія та син Іван. Батько закінчив Луганський інститут культури і мистецтв, син навчається там. А пані Наталія навчалася в консерваторії в Нижньому Новгороді. Вона росіянка, але досконало володіє українською мовою і закохана в українську пісню. Ансамбль пропагує українське мистецтво у нас і за кордоном. Зокрема виступали перед українцями, й не лише перед ними, в Санкт-Петербурзі, Москві, в Сербії, де схожі на наші культурно-просвітницькі товариства передали нам чималу бібліотеку. Тобто колектив має значний досвід зарубіжних гастролей, співпраці з діаспорою. А щодо Китаю, то це цікавий і великий проект. У нашому університеті навчаються студенти з Китаю. Це громадяни Китаю і нащадки китайців, яких царський уряд вивіз із Маньчжурії на Донбас ще до Першої світової війни. Є в нашому місті й перси, турки. Луганський університет має угоди про співпрацю з Китаєм, обмінюємося студентами. При університеті діє Інститут Конфуція, який сприяє вивченню китайської мови та культури. Більш як двомісячну творчу поїздку ансамблю “Кантабіле”до Китаю організував і профінансував пан Сю Дзі Чжун, президент однієї з китайських бізнесових компаній. Наш просвітянський ансамбль дав у Китаї 40 концертів у тридцяти містах, зокрема в Пекіні та Гуанчжоу. Програма називалася “Європейські музичні вечори”, лунала українська музика та твори відомих європейських композиторів. Організатор проекту пан Сю Дзі Чжун висунув цікаву ідею: він хоче, щоб Європа стала ближчою до Китаю саме через Україну, через нашу Луганщину. — Тож просвітяни зав’язали контакти і на Далекому Сході?— Наші артисти навіть домовилися створити своєрідні філії Луганської “Просвіти” в Китаї. Нові китайські друзі наших артистів не лише залюбки слухали українські пісні, а й пробували підспівувати, охоче вчили українські слова. Вони стверджували, що українська мова їм дуже подобається.Спілкувався Петро АНТОНЕНКО 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment