ПЕТЛЮРА ПОВЕРНЕТЬСЯ У СВІЙ ВІННИЦЬКИЙ ШТАБ?

Роман КОВАЛЬСЬКИЙ,м. Вінниця

“Він був ідейною і дуже скромною людиною, і тому напис має бути відповідним: “У цьому будинку 1919 року розташовувалася канцелярія головного отамана Директорії Симона Петлюри”, — прокоментував ідею встановлення пам’ятної дошки голова Вінницького обласного об’єднання “Просвіти” Леонід Філонов. — Місцева влада підтримала цю просвітянську ініціативу й готова разом з нами реалізувати проект. Хто буде автором барельєфа Петлюри, вирішить конкурс. Але до 90-річчя уряду УНР 2009-го мусимо встигнути. Тим більше, що на це не потрібні якісь фантастичні кошти. Чому так вважаю? Після мого дослідження вінницького періоду діяльності Директорії (історичний фільм та книга “Із плину часу”) на фасаді готелю “Савой” встановлено всім відому пам’ятну дошку УНР. Знаю, що раніше дехто цей крок вшанування нашої історії розцінював досить неоднозначно. Але тепер, коли там часто бачиш свіжі квіти, розумієш — вінничани знають своє місто тих років…” 

До речі, якби ці стіни та двері нинішнього приміщення Вінницького обласного радіо могли говорити, то, окрім Петлюри, серед високих гостей згадали б сучасних партійних і державних діячів — Кравчука, Мороза, Симоненка. А про події тих років зараз нагадують тільки спогади істориків та ліпнина на високих стелях. Про київський та паризький етапи життя Петлюри написано набагато більше, ніж про його накази в нинішньому “Будинку радіо”. Відомо, що саме 1919 року Директорія та уряд Української Народної Республіки переїхали зі столичного Києва до Вінниці, й міністри Володимир Винниченко і Володимир Чеховський жили у першому в місті будинку з паровим опаленням на Миколаївському проїзді (нинішня Соборна) у тодішньому респектабельному готелі “Савой”. А про штаб-квартиру головного отамана Петлюри, якою став особняк заможного єврейського фабриканта Боруха Львовича, знають одиниці сучасних вінничан. Може, тому, що цю сторінку історії донедавна не вивчали у школах та інститутах, чи тому, що столицею України Вінниця була недовго. Зате відомо, що саме в наше місто Симон Петлюра в’їхав тоді на білому коні та саме з балкону штаб-квартири приймав урочисті паради “з попами, молебнем, дзвонами, всіма петлюрівськими аксесуарами”. Саме у Вінниці він видав указ про заборону єврейських погромів, закони про державну мову і про освіту. На жаль, втілити в життя ці універсали Петлюра не встиг. Бо у наступного, 1920 року довелося емігрувати з урядом УНР у Варшаву, потім — у Будапешт та Женеву. А 1924-го “гість” Вінниці оселився в Парижі, де керував урядом УНР в екзилі доти, доки його не розстріляв агент ОГПУ. Там його і поховали. А повернутись до Вінниці він все-таки зможе, але вже в бронзі. До речі, оригінальний стіл зі штабу Петлюри досі прикрашає робочий кабінет директора обласного краєзнавчого музею Людмили Кароєвої. — Можливо, саме цей стіл колись стояв у робочому кабінеті Симона Петлюри. Але це тільки версія, — сказала директор музею. — У спогадах засновник музею Густав Вольдемарович Брілінг писав, що під час відступу петлюрівців та взяття Вінниці червоними, білими чи, може, навіть зеленими частина так званих скарбів була під замком в одному зі знаних вінницьких будинків. І тоді він запустив у кватирку того будинку вночі, під останні постріли відступаючих петлюрівців, малого сина Генріха… Так частина “спадщини” Петлюри в клунках потрапила до краєзнавчого музею, і зміна влад цьому не завадила.Цікаво, що після ремонту  історичної будівлі у спальні Петлюри на стелі зберегли гіпсовий напис “1913”… А ось триметрові важкі дубові двері, за ручки яких брався колись головний отаман Директорії, викинули на смітник. Зате врятували балкон, з якого Петлюра приймав столичні військові паради по-вінницьки.

Related posts

Leave a Comment