СЕРГІЙ КВІТ: «ПРОФЕСОРОМ МРІЯВ БУТИ З ДИТИНСТВА»

За доби козаччини Києво-Могилянську академію вважали центром національної культури. Чи виконує вона зараз цю свою високу місію? Як створити в Україні суспільство знань? Наш кореспондент з’ясовував це у розмові з президентом Національного університету “Києво-Могилянська академія” Сергієм КВІТОМ.

— Пане президенте, як Ви прийшли до своєї професії?— Може, це прозвучить трохи дивно, але мені з юності подобалася філософія. Вже з 4 класу (жили ми тоді у Львові) мріяв працювати в університеті. І знав, що буду професором — саме професором і не інакше! Мабуть, ця мрія сформувалася під впливом моїх вчителів — зокрема, в той час я мав дуже хорошого учителя історії.Проте до Київського університету імені Шевченка вступив за четвертим разом — я ж не був членом компартії, а 1986 року це було визначальним. 

— В одному з інтерв’ю невдовзі після своєї інаугурації Ви сказали про потребу вчитися бути ректором. Чи вже вивчилися на ректора? — Цей процес ніколи не завершується, бо людина вчиться впродовж усього життя. Бути знаючим, діяльним ректором — передусім нести відповідальність за навчальний заклад і за людей у ньому. Звичайно, мені ще належить засвоювати деякі управлінські знання. Але щоденно працюю, тож моє навчання йде досить успішно. — Ви керівник престижного університету, професор, до того ще й літературознавець, публіцист, а були і чиновником, і журналістом, і спортсменом… Як Ви все це поєднуєте?— Для мене, університетської людини, поєднувати організаторські обов’язки з викладацькими неважко. Люблю викладання, без нього багато втратив би. Чимало досвіду дали професійний спорт і робота державного службовця. — Часто кажуть, що Могилянка вирощує завтрашню еліту України. Що робите в університеті для цього? — Самі по собі глибокі знання, великі гроші або посада ще не гарантують входження до еліти. Ми намагаємося виховувати елітність через прищеплення студентам високої міри відповідальності. Адже можна мати блискучу освіту й використовувати її на користь лише собі. Головне — з молодими людьми не можна “працювати”, як це подекуди заведено. Висока риторика лише дискредитує всі виховні зусилля. Треба дати молоді можливість працювати самостійно, формувати, реалізовувати себе — словом, разом зі свободою брати на себе відповідальність. Молоді повинні мати можливість давати собі раду самотужки. — Ви як президент Академії можете впливати на цей процес?— Певні можливості впливу моя посада, звичайно, дає. Проте не всі. Ось невеликий приклад виховної проблеми: як подолати в університеті таке згубне явище, як паління? На моє переконання, йому не місце в університеті. Але прямі заборони чи звичайне моралізаторство тут безсилі. Університетська, передусім студентська громада має сама “дозріти” до неприйняття цього зла. Поки що, як перший крок, ми обмежили паління на території академії кількома спеціально відведеними місцями. — Ваші літературознавчі інтереси були пов’язані з творчістю такого видатного українського ідеолога, як Дмитро Донцов. Як Ви розумієте поняття “українська національна ідея” і як оцінюєте твердження деяких сучасних політиків про те, що вона не спрацювала?— Марґінали зовсім не знають, що їм потрібно у громадському житті, вони живуть у світі своїх дріб’язкових інтересів. Якщо сказати коротко, то національна ідея складається з двох основних частин. Насамперед це традиція, бо ж майбутнє має лише той, хто добре усвідомлює й переживає своє минуле. Другий аспект — це професіоналізм. Підміна спроможності розв’язання професійних завдань псевдонаціональною риторикою дискредитує національну ідею. Розривати ці два її аспекти не можна — вони існують у взаємодії. Тобто національна ідея робить нас сильними, конкурентоспроможними. — Люди середнього та старшого віку полюбляють всіляко ганьбити молодь… Як Ви оцінюєте своїх студентів?— Мода нарікати на молодше покоління існує ще з античних часів. Насправді ж молодь в нас чудова. Українська молодь, коли треба, здатна зробити правильний вибір — це засвідчили події Помаранчевої революції. Вона розуміє і вміє більше, ніж це часто здається на перший погляд. Поруч з тим, марно намагатися виховати якихось цілком ідеальних студентів — ми маємо справу з усіма типовими проблемами молодих людей, які є різними, кожен зі своїми смаками, характером й амбіціями. Всі ми — не ідеальні люди.З другого боку, завдяки прозорим правилам прийому та західній системі освіти, які діють у нас, студенти академії вигідно відрізняються від своїх колег з багатьох українських навчальних закладів. Києво-Могилянська академія вже кілька років лідирує в рейтингах роботодавців. Випускник Києво-Могилянської академії затребуваний на ринку праці. Наші студенти починають працювати вже з третього курсу. Їх охоче запрошують до себе органи державної влади, відомі українські та західні компанії. І навіть продовжуючи навчання в західних університетах, вони часто краще підготовлені, ніж місцеві студенти. Це сильний людський матеріал. — Скільки студентів академії навчаються за різними програмами в іноземних університетах?— Хочу підкреслити, що загалом інтеграція нашого університету до західної системи освіти має досить високий рівень. В середньому близько 300 студентів на рік навчаються, стажуються за кордоном, беруть участь у міжнародних наукових проектах. Вважаю, що для загальної кількості наших студентів у 3500 осіб — це чимало. Буває, що студент завершує у нас навчання на бакалавраті, а магістерський рівень проходить в західноєвропейському або північноамериканському університеті. Або робить перерву для стажування за кордоном, а потім повертається і завершує студії у Могилянці. Часто захищають докторські дисертації на Заході. Крім того, в Академії щороку працює близько 80 іноземних викладачів, які навчають своїх дисциплін англійською мовою. За результатами минулого року, ми ведемо понад 30 наукових проектів спільно з іноземними університетами та різноманітними фундаціями.— Кого зі студентів та на яких підставах поселяють до гуртожитків Академії?— Університет має гуртожитки на Троєщині, Харківському масиві та у Ворзелі. Проте місць у гуртожитках поки що не вистачає, тому поселення суворо контролюємо. Кожен факультет має квоту на поселення, процес координують заступники деканів. Активну роль в ньому відіграють факультетські житлові комісії, до складу яких входять студенти. Охочі подають заяви на поселення, з них формується черга, просування якої контролюється. За останні роки ситуація суттєво поліпшилася, і ми сподіваємося невдовзі повністю розв’язати цю проблему. До речі, про нагальну потребу створення нового університетського містечка ведуть мову практично всі ректори київських ВНЗ. На жаль, для столичної влади такі проблеми чомусь не є пріоритетними.— Чи існує в Академії бюджетна форма навчання?— Академія лідирує серед університетів України за часткою студентів на бюджетній формі — 78 %. Вважаю, що освіта має бути платною. Нічого у цьому світі не буває безплатним. До того ж, платячи гроші, людина має повне право вимагати відповідну якість навчальних послуг. Проте всі зараз платити ще не можуть. — Ваш попередник мав на меті відродити Могилянку, і це йому вдалося блискуче. Яке ж завдання поставили собі Ви?— Хочу зауважити, що В’ячеслав Брюховецький не лише відродив Академію, а й задав напрям її розвитку, сформував колектив, який має власне виразне обличчя, заклав основи корпоративної культури, на яку ми спираємося у своїй роботі. Моє завдання — дотримуватися визначеної стратегії. Ми прагнемо ввести Академію до світових університетських рейтингів, де поки що немає жодного українського університету. Академія має стати науково-навчальним закладом. Ми беремо активну участь у національному проекті університетської автономії. Також плануємо відкрити ще два факультети — медико-екологічний і теологічний, створити власне університетське містечко за межами Києва. Працюємо у досить специфічних умовах. Наприклад, перед жодним з американських чи німецьких університетів не стоять такі завдання, як перед Києво-Могилянською академією; не забуваймо, що Україна — пострадянська, постколоніальна держава. Тому ми виконуємо особливу місію справді національного університету.— Вважають, що за радянських часів в Україні була ґрунтовна вища освіта. Чи маєте намір перевершити її рівень?— У Радянському Союзі справді була непогана базова освіта. Проте як тоді, так і зараз у студентів дуже мало можливостей займатися науковою роботою. Між тим традиційно університети в Європі ще з часів Середньовіччя насамперед осередки науки, а навколо досліджень вибудовується система освіти.Ми прагнемо подолати диспропорцію, притаманну сучасним університетам, через запровадження так званих західних докторських програм (PhD). Вони передбачають зовсім інший рівень освіти, гарантують університетам насичене наукове життя: створення міжнародних дослідницьких груп, публікації у міжнародних реферованих виданнях, мобільність студентів і викладачів, спеціалізовані університетські курси тощо.Без упровадження нових докторських програм важко говорити про якісь перспективи вищої освіти. До речі, в рамках Болонського процесу Україна підписала низку міжнародних угод, зокрема про впровадження в її університетах PhD-програм з 2010 року. — Нещодавно в одному з виступів Ви говорили про роль сучасних знань в сучасному світі. Як Ви це розумієте?— Ми вступаємо у суспільство знань, а воно спирається на університети. Бо саме там в усьому світі зосереджено науку — тільки не в пострадянській Україні. Сьогодні наші університети не можуть допомогти державі розв’язати технологічні завдання стратегічного характеру. Для цього вони не мають можливостей — ні належної автономії, ні сучасних лабораторій з потрібним обладнанням, ні інших ресурсів. Ми повинні докорінно змінювати цю ситуацію, проте часу обмаль. Щоб нинішні студенти могли будувати завтрашнє суспільство, треба навчити їх мислити категоріями майбутнього. — Чи вистачає у Вас часу приділяти увагу особистим захопленням?— Звичайно, бо ж відсутність у людини захоплень загрожує перекосами в її особистості. В молодості я професійно займався спортом — фехтував. Навіть колись довелося вибирати між ним і навчанням… Не забуваю про спорт і тепер.— Скільки років Вашій дочці та яку професію вона мріє обрати?— Вона навчається в Києво-Могилянській академії, буде соціологом. На вибір її професії я не впливав. 

Спілкувався Сергій ПОНОМАРЬОВ 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment