ПО ТОЙ БІК СТРАЖДАНЬ

Василь Стефак. По той бік ночі. Роман. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2006 — 552 с.

 Євген БАРАН,м. Івано-Франківськ— Чуєш, як кістяки заворушилися в своїх домовинах?“Ох, нещасний, — ще ти мені насій морозу на спину!”— Скоро вони встануть і підуть…Василь Стефак. “По той бік ночі”Є в сучасній українській літературі твори, які не потребують особливих коментарів та інтерпретацій. Мудро колись зауважила Сюзен Зонтаг про “перевитрати” інтерпретаційних методологій: “Як вихлопні гази й фабричні дими, які забруднюють міську атмосферу, так і виверження різних  інтерпретацій мистецтва сьогодні отруюють нашу чуттєвість. У культурі… інтерпретація стає помстою мистецтву з боку інтелекту. Навіть більше. Це помста інтелекту світові. Інтерпретувати — це збіднювати, виснажувати світ для того, щоб утвердити примарний світ “значень”. Однак ми і далі переливаємо з пустого в порожнє, тоді як про окремі явища мистецтва потрібно лише сказати, що вони є. А далі вже справа часу й віри людської.

Що стосується теми національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях 30—40-х років ХХ століття, то й сьогодні маємо багато політичних спекуляцій, несприйняття і відвертого перекручення фактів історії. Українське письменство на материковій землі несміло підійшло до художнього втілення цієї складної сторінки національної історії наприкінці 80-х. Одним із перших до цієї теми звернувся Борис Харчук у повісті “Вишневі ночі”. Сьогодні тут маємо вже певний набуток: твори Романа Федоріва “Єрусалим на горах”, Романа Іваничука “Вогненні стовпи”, Олега Сенчика “Пекельний рай”, художньо-документальна епопея Михайла Андрусяка “Брати вогню” та “Брати грому” та ціла низка інших, менш помітних, але не менш значимих. Поява роману Василя Стефака “По той бік ночі”, який цьогоріч номінується на Шевченківську премію, свідчить, що ця тема міцно входить в естетично-світоглядний простір українства, стає основою нашого переосмислення і вростання у трагедійно-героїчний досвід національної історії.Не акцентуватиму увагу на сюжеті, хоч штрихово його окреслю: у центрі твору — доля колишнього повстанця Василя Небесійчука (псевдо “Птах”, “Син”), який 40 років перебуває у казематах, де у нього хочуть вирвати таємницю Упівської акції осені 1948 року щодо заховання у горах таємних документів і, як думають у КДБ, скарбів УПА; і його щогодинна, щоденна боротьба з генералом Клейменовим та його небожем полковником Зеленцовим за утвердження своєї великої правди, яка залишає його навіть у нелюдських умовах переслідувань, знущань, катувань та злочинних лікарських експериментів людиною, що не відмовляється ні від переконань, ні від віри, ні від Батьківщини. Лише раз він дає згоду написати лист про помилування, аби вороги дали спокій імовірному синові та його сім’ї, але це тактичний хід Небесійчука, бо тоді, коли прийшли за його підписом, він сміється в обличчя ворогам. Фінал роману відкритий. Небесійчука катують (а це вже кінець 80-х), і він готовий зустріти смерть: “Він розкинув руки навстріч тому рівному й зовсім не пекучому світлу, вітаючи його й розчиняючись у ньому, як раптом з безмежно приязного яснива пролунав голублячий, журливий голос: Вертайся… ще не пора…”У останньому розділі “Замість епілогу” дія відбувається у вересні 1989 року в штаб-квартирі ЦРУ, де заслуховують звіт про міфічні скарби УПА і про особливості її боротьби.Роман Василя Стефака написано талановито й колоритно. Тут нема публіцистики чи домінування фактажу, який затінював би художньо-естетичну вартість. Це яскраве художнє полотно, у якому розкрито героїзм і трагедію повстанського руху в Західній Україні, ницість і підлість радянської системи, яка нікого не шкодувала для досягнення своєї мети, закамуфльованої в світлоносні ідеологеми. Зрештою, поняття “свій/чужий” для цієї системи відносне. Вона лише використовує людський ресурс, а потім викидає (знищує), як непотріб (доля колишнього кедебешника Коляна Шевцова). Так само розкрито трагедію зрадництва: на прикладах колишніх упівців, які зраджували своїх; трагедія національного холуйства (згадки про поета Самичка). Щодо останнього напрошуються прозорі й непотрібні паралелі, чого в художньому творі не варто, можливо, допускати. З другого боку, зло слід назвати, бо безіменне, воно приспить пильність і знову пануватиме у світі. Образ повстанця Василя Небесійчука виписаний яскраво. Його безкомпромісність і вірність ідеї властива лише високим і сильним натурам. Українська історія знала таких людей: Роман Шухевич (його образ з’являється в романі), Василь Стус. А ще скільки їх, відомих і невідомих, про чий подвиг ми чули і про кого не знаємо, чиї могили відомі нам, а ще більше невідомих могил — всі вони, знані й незнані, живі й мертві, йдуть єдиним тріумфальним маршем української звитяги. Ця алегорична сцена — одна з наймоторошніших у романі. Тюремний наглядач Архип, якому вирізали частину мозку, аби менше думав, говорить в’язневі Небесійчуку:“ — Чуєш, он ваші кістяки вже запруднили собою все видноколо — вони йдуть, а ти спиш та спиш…— Ніхто не йде, Архипе, — каже спросоння В’язень. І — остаточно прочумавшись: — Що ти бачиш, Архипе?— Вони йдуть! Чуєш їх жорстку ходу?— Хто вони, Архипе?— Вони вже цілий тиждень ідуть! Я боюся… Слухай, слухай — ідуть!”Початок 38 розділу із VІІ глави “Посіяне на камені?”, де описано це повернення всіх українців додому, з усіх світів, з усіх могил — вічний реквієм і вічна пам’ять усім убієнним за волю України.Не знаю, чи буде роман Василя Стефака “По той бік ночі” відзначено Шевченківською премією, але те, що він сьогодні — одне з найсильніших і найкращих художніх прочитань трагедійно-героїчних сторінок національної історії, сумнівів не викликає. Премії приходять і відходять, а книжки залишаються. Справжні книги, які нагадують, що вічна на землі Людина, сповнена любові до своєї Вітчизни. Не книжної, не політично-пафосної і блюзнірськи-риторичної, а глибинної, щирої і щедрої, як сама земля українська. Василь Стефак цю просту й відому істину ще раз усім нагадав. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment