«ОЙ ТИ РОДЕ МІЙ, МІЙ РІДНЕСЕНЬКИЙ, ХОЧ БИ ВИЙШОВ ХТО, ХТО ОДНЕСЕНЬКИЙ»

У Національному університеті “Києво-Могилянська академія” відбувся “круглий стіл”, що мав трагічну поетичну назву “Ой ти роде мій, мій ріднесенький, хоч би вийшов хто, хто однесенький”, основним питанням якого було висвітлення Голодомору 1932—1933 років в Україні як злочину геноциду. Організатор заходу — кафедра загальноправових наук НаУКМА.

Дмитро ЗАЄЦЬ, аспірант Національного університету “Києво-Могилянська академія”За словами керівника “круглого столу” Мирослави Антонович, кандидата філологічних наук, магістра права, метою заходу було подолання постколоніального, постгеноцидного синдрому для творення української нації; обговорення міжнародно-правових аспектів Голодомору, відповідність Голодомору поняттю геноциду, прийнятому в міжнародному праві, короткий аналіз наукових та усних джерел щодо Голодомору. Було задумано наукову-мистецьку форму проведення заходу задля формування образів, що складаються у масштабну картину, яка показує трагедію українського народу.

У засіданні взяли участь: Станіслав Кульчицький (Інститут історії НАН України), Іван Заєць, народний депутат України, Василь Марочко, професор Інституту археографії та джерелознавства НАН України, Віктор Брехуненко (Інститут археографії та джерелознавства НАН України), Сергій Леп’явко, професор Чернігівського національного університету, Юрій Мицик, професор НаУКМА, Мирон Стахів, директор програми Фулбрайта в Україні, Михайло Скуратовський (керівник департаменту культурного і гуманітарного співробітництва МЗС України), Ігор Юхновський (директор Інституту національної пам’яті).Вступне слово виголосив представник МЗС Михайло Скуратовський. На його думку, прийняття 28 листопада 2006 р. Закону України “Про голодомор 1932—1933 рр. в Україні” поклало кінець епосі замовчування й хибної інтерпретації Голодомору. Геноцид українського народу визнали парламенти 12 країн: Австралії, Грузії, Естонії, Еквадору, Канади, Колумбії, Литви, Парагваю, Перу, Польщі, США та Угорщини. Україна представила ООН, Раді Європи, ОБСЄ та ЮНЕСКО проекти заяв із закликом згадати цю трагедію, вшанувавши пам’ять жертв, і включити цю тему до освітніх програм. Поступово в світі зростає усвідомлення трагічних подій 1932—1933 рр. Дедалі більше іноземців розуміють відмінність Голодомору в Україні від загальносоюзного голоду 1930-х років. На думку пана Скуратовського, для ширшого визнання української трагедії у світі потрібні зусилля науковців для підготовки доказової бази.Мирослава Антонович виступила з доповіддю, яка торкалася визначення геноциду в міжнародному праві та виявлення ознак геноциду в Голодоморі 1932—1933 рр. в Україні. Так, Конвенція Генеральної Асамблеї ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948 р.) пропонує таке визначення геноциду: дії, вчинені з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Водночас виникають проблеми з тлумаченням визначення вини, чотирьох груп та ідентифікації дій, що становлять геноцид. Одне з найбільш спірних — виключення політичних і соціальних груп зі списку груп, які захищає Конвенція. Ключова проблема — ідентифікація жертв, визначення етнічності. На думку М. Антонович, у визначенні Голодомору як геноциду несуттєво, що голодомор був спрямований не лише проти етнічних українців. На її переконання, в українському Голодоморі є найважливіші ознаки геноциду: намір знищити частково або повністю одну з зазначених груп, ідентифікація жертв.Володимир Василенко, професор НаУКМА, проаналізував твердження, що Голодомор в Україні був геноцидом. Зокрема, від нього постраждали і представники інших національностей, що проживали в Україні, проте це не заперечує антиукраїнської спрямованості Голодомору. Голод був і в інших республіках СРСР, але за масштабами неспівмірний з Голодомором в Україні. Додатковим доказом на користь геноциду є те, що Голодомор спрямовували ще й проти тих реґіонів Росії, де мешкали українці. В. Василенко порушив і важливе питання відповідальності за злочин геноциду. Згідно з його думкою, Росія як правонаступниця СРСР повинна відповідати за Голодомор 1932—1933 рр.З доповіддю виступив і відомий дослідник Голодомору доктор історичних наук Станіслав Кульчицький. На його думку, Голодомор був не лише соціоцидом, як це стверджували опоненти визнання його як геноциду. Складність доведення злочинного наміру полягає в тому, що частину злочинних задумів письмово не фіксували, вказівки були усні. Проте селянство — частина українського народу, до якої застосовано терор голодом. Учений слушно звернув увагу на те, що водночас терор було спрямовано і проти української інтелігенції. Станіслав Кульчицький торкнувся й важливих термінологічних аспектів. На його думку, хибно вживати термін “Український голокост” на позначення Голодомору, оскільки насправді українським голокостом варто називати знищення 1,5 млн євреїв на території України. Василь Марочко зазначив, що докази геноциду — шифрограми Сталіна українському партійному керівництву та листування Сталіна з Молотовим. Дослідник наголосив, що позиція російських громадських діячів щодо українського Голодомору значною мірою пояснюється неадекватними уявленнями про нього, тому що в Росії бракує досліджень про український Голодомор. Галина Ольховська розкрила висвітлення Голодомору в усних джерелах, що відбивають ті аспекти, про які мовчать документи, — суспільні уявлення, враження від голоду: приказки, примовки, прислів’я, частівки, пісні, свідчення очевидців. Ці свідчення показують чітке відмежування народу від чужинецької влади, засудження злочинних задумів радянського керівництва, переживання трагедії як апокаліптичної катастрофи. Іван Заєць зазначив, що внаслідок Голодомору українці зазнали не лише демографічних, а й глибинних культурних травм. Голодомор — це найстрашніший злочин, що паралізував свідомість української нації. На думку І. Зайця, організатор Голодомору — не лише сталінський режим, а й партія Леніна з її ставленням до селянства. Сталін заявив, що селянське питання — це питання національне, що є ще одним свідченням геноциду. В Україні застосовували спеціальні засоби для знищення людей, зокрема сумнозвісні “чорні дошки”, заборону виїзду з сіл. Тобто можна вести мову про виразну антиукраїнську спрямованість Голодомору. Замість загиблих від голоду українців завозили людей з російських реґіонів, що є зайвим доказом того, що йшлося про цілеспрямовану національну політику сталінського режиму.Як підсумок можна зазначити, що учасники “круглого столу” повно розкрили міжнародно-правові аспекти злочину геноциду і навели достатню кількість аргументів на користь того, що український Голодомор підходить під визначення геноциду. Також позитивною рисою “круглого столу” було те, що звернули увагу не лише на документальну базу, яка засвідчує злочин Голодомору, а на відбиття трагедії в народній свідомості, в яскравих художніх образах. Проте форма заходу не сприяла виникненню продуктивної наукової дискусії, бо зводилася лише до коротких виступів учасників і не передбачала відповідей на запитання або зауваження присутніх. Крім того, як здалося, жоден з учасників “круглого столу” не запропонував інтерпретації мотивів, що спонукали Сталіна до масштабного винищення українців, тобто не відповів на ключове питання: чому Сталін вирішив вдатися до терору голодом, спрямованим проти українців? Незважаючи на деякі хиби “круглого столу”, зустріч можна вважати ще одним кроком до поглиблення знань про українську трагедію та поширення їх серед могилянського студентства, представників мас-медіа та громадськості.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment