ІЗ ПОПЕЛУ ЗАБУТТЯ

Районний семінар з питань Голодомору 1932—1933 років на базі Кустоловської школи проведено не випадково, адже юні пошуковці під керівництвом педагогів збирали спогади свідків однієї з найстрашніших трагедій ХХ століття, встановлювали імена її жертв. Готуючись до сумного ювілею, перегорнули газетні підшивки, книжки, побували в обласній бібліотеці, знайшли чимало публікацій про голод в різних куточках Полтавщини і… майже ніякої інформації про свої села. Можна було б подумати, що голод лише трохи “торкнувся” округи. Та коли почали опитувати людей, виявилось, що голодомор чорним крилом особливо тяжко зачепив Малі Солонці і залишив болісний слід у пам’яті односельців, які зі сльозами на очах поринали в спогади і розповідали про своє страшне дитинство. У Кустоловому голод менш дав про себе знати, бо колгосп очолював милосердний чоловік, що не забезпечив плану хлібоздачі, зате допоміг односельцям. За доброту влада його суворо покарала — в’язницею.

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ,Новосанжарський район Полтавської областіНайбільше інформації надала 88-річна жителька Малих Солонців Марія Камуз, яка цитує чи не всі вірші з “Кобзаря” Тараса Шевченка. Жінка пам’ятає майже всіх жителів Малосолонцівських хуторів, які жили в той час, бо в кожній сім’ї були її подруги і друзі по школі, по дитячих забавах. Вона назвала імена шістдесяти односельців, які померли мученицькою смертю в ті страшні роки.“У хуторах Камузівка, Рябухівка, Кибкалівка, Співаківка, Яценківка, Дігтярівка, Кошелівка ходили “активісти” і забирали зерно, картоплю і борошно, квасолю і сушені груші, кашу з печі й хліб зі столу. Настав голод. Ми вижили, бо мали дійну корову. Однак їжі не вистачало — у сім’ї дев’ятеро дітей. Від голоду помер мій брат Дмитрик, — розповідає Марія Яківна, доповнюючи довгий список жертв Голодомору. — Хома Дігтяр і двоє дітей, Юхим Горбенко і троє дітей, Артем Камуз і два сини, Махтей Дейнека з дружиною і сином, Наталка і Василь Яценки і їхні четверо дітей, Наталка і Лука Дігтенки і троє дітей, Юхим Нездойминога і його два сини та дочка…”Не можна без хвилювання читати спогади інших очевидців трагедії.Меланія Клименко, що жила тоді в Кочубеївці: “Нас у сім’ї було восьмеро — батько, мати і шестеро дітей. Виручала корова. Мама назбирає масла і сиру, йде в Андріївку, де жили студенти, яким давали пайок. Доросліші діти ходили в радгосп імені Деркача, де за роботу щодня давали по 600 грамів їжі — хліб з кукурудзи і гречки, суп або юшку, кашу або затірку, а на вихідний наділяли по 400 грамів хліба додому. Меншу сестру врятував сусід, забравши в Харків, де служив у міліції, влаштував її прислугою до залізничника, щоб доглядала паралізовану дружину. Якось повернувся додому хазяїн і розповів, що, ведучи поїзд, побачив на рейках два горбочки, швидко загальмував. Виявилося, що на рейках заснули двоє малих дітей — туди їх поклала мати, щоб довго не мучились. Забрав їх і здав у міліцію. У мами був свій рецепт хліба — товкла в ступі качани кукурудзи, просівала, додавала листя кропиви або вишні, жменю борошна — і в піч”.Галина Самусаєвич з Кустолового: “Дядько керував радгоспом. Спасибі йому, давав нашій сім’ї щодня по горщику каші. Мама посилала старшого брата Івана, а він доки дійде додому, весь горщик спорожнить, тільки хліб і принесе. Тоді я ходила. Дійду до кладки, а далі сили немає. Сяду під деревом, трохи над’їм — і далі. Хліба не чіпала, бо як ущипну — видно буде, і мама лаятимуть”.Віра Криворучко (Дігтяр) з Кустолового: “Батько помер 1933 року: поїхав у Малу Перещепину на базар, купив хлібину і мелясу, поїв, і так захворів, що й не вижив. Після цього я ходила в Руденківку, Драбинівку, Малу Перещепину, по інших селах, щоб обміняти хустку чи якусь одежину на висівки або інші харчі. Мати вже не знала, що ще можна обміняти і вирішила померти разом з дітьми (нас було семеро), щоб не тинялись голодні світами. Вона наварила кісточок з абрикосів, напоїла дітей, затопила піч і закрила димар. Хотіла, щоб усі разом почаділи. Але надійшов старший брат, побачив і врятував нас. Після цього сусід дав матері 25 рублів, щоб купила харчів. Вона довго не хотіла брати, все казала: “Якщо помру, нікому буде борг повертати”.Марія Деменко жила в Галущиній Греблі: “Пам’ятаю, як прийшли до нас “активісти”, вилами розкидали солому й сіно, думали, що там сховане зерно. Забрали все з комори й погреба, корову і птицю. Не розумію, як ми вижили. Міняли на продукти одяг, поки був. Мама ходила в Полтаву, приносила висівки, макуху і дуже дрібну, мов горох, мерзлу картоплю. А в селі підводою щодня збирали померлих”.Євдокія Співак під час голоду жила у Великих Солонцях, потім у Кустоловому: “У нашому селі товкли в ступах кукурудзу на борошно, додавали листя з берестка і пекли оладки. Бувало, їжаків убивали на м’ясо. Багато людей отруювалося і помирало мученицькою смертю”.Галина Гарах з Кустолового: “Після того, як вивезли колгоспне зерно, комісія ходила по дворах і забирала все до останнього. Взимку розпочався страшний голод. Люди ходили такі слабі, мов тіні, навіть сили не було мертвих похоронити. Сім’я сусіда Герасима Мирного вимерла вся, останнього нікому було закопати. У нашій родині першими померли три мої брати, потім вітчим. Я навчалась у Нових Санжарах, у школі давали їсти… Не знала, що робити з тим шматком хліба, який отримувала. Так хотілось віднести додому! Я ховала його, аби не бачити, потім по крихті відламувала і їла. А коли приносила додому той шматочок, — з якою вдячністю дивилися на мене голодні очі рідних!”Пошуковці поставили за мету зібрати дані про всіх кустолян, що померли під час Голодомору. Перші у списку: Гура Василь Пилипович, Гура Гнат Михайлович, Гура Петро і його дружина та четверо дітей, Касян Марія Сидорівна, Касян Даша Сидорівна…Справді велику справу роблять педагоги Любов Яценко, Галина Шурманова, Надія Яценко, Євдокія Дігтяр, Світлана Лаврик, Віра Дудка та їхні вихованці, піднімаючи з попелу забуття трагічну сторінку історії малої батьківщини.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment