«МАТІР УСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО ЗОРГАНІЗОВАНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЖИТТЯ»

До 140-річчя заснування культурно-освітнього товариства “Просвіта”

Людмила БОЖУК, автор щорічника “Українознавство”Продовження. Початок у ч. 5 за 2008 рік.Ширенню просвітницьких ідей сприяла і потужна видавнича діяльність, яка завжди була одним із пріоритетних напрямів роботи “Просвіти”.Ще на перших Загальних зборах Товариства було вирішено видавати книжки українською мовою без польських, російських та церковнослов’янських слів, у простому й доступному стилі.

Найвагоміші досягнення у книговидавничій діяльності на західноукраїнських землях мала львівська “Просвіта” та її філії. Під її орудою протягом 70 років існування (1868—1939) вийшло друком понад 1 000 видань (не рахуючи часописів): книги, брошури, маленькі книжечки (так звані “метелики”), 22 перші шкільні підручники українською мовою, листівки, мапи, ноти, портрети видатних діячів України тощо, загальний наклад яких перевищує 5 млн примірників15. Видання книжок не припинялося ні на рік, навіть у тяжкі часи Першої світової війни та національно-визвольних змагань 1917—1921 рр.Серед організаторів, авторів, редакторів та упорядників видань “Просвіти” — відомі діячі української літератури, науки: Ю. Федькович, Ю. Романчук, О. Огоновський, Ю. Целевич, В. Левицький, І. Франко, Б. Грінченко, І. Крип’якевич, Г. Хоткевич, М. Галущинський та ін.Саме завдяки виданням “Просвіти” українці, що перебували під австро-угорською, московською, польською та румунською владами здебільшого уперше діставали змогу читати рідною мовою твори Т. Шевченка, І. Котляревського, П. Грабовського, М. Гоголя, Л. Толстого, А. Міцкевича, В. Гюго та багатьох інших українських і зарубіжних письменників, знайомитися з історією України, отримувати знання з агрономії, економічно ефективного ведення селянського господарства тощо. Лише за перші 50 років (1869—1918) видано 348 популярних книжечок накладом 2 941 115 примірників. В окремій серії “Руська (згодом Українська) Писемність” протягом 1904—1928 рр. вийшло 25 томів творів класиків української літератури (172 тис. примірників). У серії “Господарська бібліотека” з’явилися у 1907—1927 рр. 8 книг (23 тис. примірників)16.Через усілякі організаційні, національні та соціальні причини Товариство змушене було кілька разів удосконалювати свій статут, але від самого початку залишалося на позиціях захисту національної гідності народу, рідної мови, науки, освіти. З початком 90-х рр. XIX ст. читальні “Просвіти” почали організовувати курси неписьменних, аматорські театральні та хорові гуртки, оркестри, створювати рільничо-господарські та промислові спілки, позичкові й ощадні каси. “Просвіта” наполегливо займалася політичними, економічними питаннями, опікувалася громадськими організаціями, які постали на її підложжі.Проголосивши завдання “пізнання і просвіта народу”, Товариство започаткувало збирання та наукове опрацювання зразків усної народної творчості й загалом усього, що сприяло всебічному вивченню народу і його історії. Тим самим було дано поштовх до заснування 1873 р. Товариства ім. Т. Шевченка, яке з 1893 р. перейменоване в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Після Галицько-Руської Матиці саме “Просвіта” взяла на себе зобов’язання плекати українське письменство й українську науку, ставши, за влучним означенням проф. І. Раковського (багаторічного голови НТШ), “предтечею” Наукового Товариства ім. Т. Шевченка17.З появою “Просвіти” розпочинається і систематична праця на освітньо-шкільній ниві. Це стосується насамперед шкільного книгодрукування. 22 підручники, що видало з 1869 до 1876 рр. Товариство, були першими шкільними книжками українською мовою для гімназій і народних шкіл18. Товариство не обмежувалося лише виданням гімназійних підручників, воно уклало пристосований до нових вимог “Буквар” та читанки для ІІ—ІV класів, домоглося впровадження української мови як викладової у чотирьох нижчих, а потім й у вищих класах академічної гімназії Львова. Виконавши свою початкову роль на ниві шкільництва, “Просвіта” створила умови для появи 1881 р. Українського Педагогічного Товариства (з 1926 р. офіційна назва “Рідна Школа”) — окремої громадської шкільної інституції, яка займалася розв’язанням невідкладних завдань української школи.30 листопада 1880 р. з ініціативи В. Барвінського було скликано перше українське народне віче у Львові, яке стало своєрідною формою політичної діяльності Товариства, адже кінцева мета просвітницької роботи мала виразне політичне спрямування. Згадаймо, що ще при заснуванні “Просвіти” було наголошено: самостійність приходить внаслідок тривалого просвітницького процесу, на початку якого стоїть загальна освіта якнайширших мас. Усвідомлюючи, що політична боротьба могла мати для “Просвіти” непередбачувані наслідки, члени виділу О. Огоновський, Ю. Романчук, О. Стефанович, І. Белей, К. Левицький вирішують створити перше політичне товариство “Народна Рада”, яке перетворилося згодом у Національно-Демократичну Партію.Враховуючи зростаюче зубожіння українського селянства, відсталість в організаційно-торговельній і ремісничій діяльності українського міського населення, “Просвіта” вирішує поряд з освітньо-культурною працею активно займатися економічним піднесенням краю. Віднині економічна діяльність стає важливою ланкою в роботі Товариства, а його завдання набувають виразного соціального спрямування. Цей напрям роботи Товариства мав на меті не лише піднесення “добробуту українських селян”, а повинен був сприяти його усамостійненню.“Просвіти” допомагали селянам в їхній господарській діяльності, пропагуючи найновіші досягнення у хліборобстві, кооперації, торгівлі. З метою підвищення землеробської культури селян Товариство організовує Першу Хліборобську виставку в Стрию, висилає стипендіатів на студії хліборобства, молочарства і жіночого господарства до Австрії та інших країн (усього з 1907 до 1914 рр. їх було 40)19.Певним підсумком сорокарічної діяльності “Просвіти” стало проведення 1909 р. Першого Всеукраїнського Просвітньо-Економічного Конґресу, на який запросили і наддніпрянських українців. Актуальною і для сьогодення залишається теза, що прозвучала на Конґресі у виступі молодого кооператора з Полтави Андрія Жука: “Коли розпилена тепер народна маса буде організована в економічні й просвітньо-культурні інституції, коли вся сіть наших інституцій буде об’єднана в національні союзи і федерації — тоді наш нарід прибере форму організму, нації. І коли цей процес самоорганізації нації завершиться, тоді наступить самий важний акт національно-політичної боротьби. Тоді ми поставимо дах на нашій національній будівлі, тоді виведемо купол, на якому поставимо прапор самостійної нації”20.Отже, і галицькі, і наддніпрянські просвітянські діячі глибоко усвідомлювали: поза межами національності не може бути ніякого розвитку, ніякої культури — це по-перше. По-друге, національна ідея повинна базуватися на міцному економічному підґрунті, інакше вона жодних шансів на реалізацію не матиме.До речі, 1909 р. на Наддніпрянщині діяло уже 102 сільськогосподарські кооперативи21. Стоячи перед загрозою голоду в країні, російський уряд видає 1897 і 1898 рр. так звані “нормальні статути”, які відкрили простір для розвитку української сільської кооперації. Оскільки кооперативи мали легальний статус, то саме в них українська інтелігенція Наддніпрянщини розпочала національно-культурну працю. Так, на Полтавщині, де членами кооперативних товариств, крім селян, стали вчителі, священики, лікарі, агрономи, було закладено по селах склади хліборобських знарядь і машин, громадські крамниці, позичково-ощадні й кредитні каси. Для поширення освіти серед українського селянства вони влаштовували вистави, лекції, створювали бібліотеки-читальні, закладали народні доми.Цікаво, що на території Російської імперії перша українська “замаскована” “Просвіта” розпочала свою діяльність ще 1898 р. в Санкт-Петербурзі під офіційною назвою “Благотворительное общество для издания общеполезных и дешевых книг” і проіснувала 20 років. Засноване відомим письменником Данилом Мордовцем, Товариство за суттю своєї діяльності повністю відповідало “Просвіті”, оскільки основну увагу приділяло виданню і популяризації українських книжок. Однією з перших став “Український буквар” С. Русової. Лише з 1898 до 1912 рр. воно видало 67 найменувань книжок і брошур українською мовою, що мало величезне значення для розгортання культурно-просвітницької справи на українських землях, які перебували у складі Російської імперії: адже на Наддніпрянщині українське слово жорстоко переслідували.Пройшовши у Петербурзькому товаристві серйозну школу легальної видавничої діяльності, Є. Чикаленко, Б. Грінченко, М. Загірня, О. Кониський, М. Комар, М. Левицький, С. Русова, Д. Дорошенко, П. Холодний та інші діячі українського національного руху продовжили її на Наддніпрянщині після революції 1905 року.Головними центрами просвітянського руху на Наддніпрянській Україні стали Катеринослав, Київ, Одеса, Кам’янець-Подільський, Миколаїв, Чернігів, Житомир. “Просвіти” існували також у невеликих провінційних містах (Мелітополь), містечках (Козелець, Ніжин) і навіть у селах (Мануйлівка, Діївка, Перещепино Катеринославської губернії). За даними київської “Просвіти”, наведеними у Календарі за 1908 р., на Наддніпрянській Україні діяли 14 “Просвіт”. Товариства та їхні філії закладали у селах бібліотеки-читальні. Так, наприклад, Кам’янець-Подільська “Просвіта” заклала в селах п’ять бібліотек, а її могилів-подільська філія — вісім23.Проте з самого початку “Просвіти”, які діяли на українських землях, що перебували під царською владою, зорганізовувались інакше від галицьких, оскільки в підросійській дійсності не було змоги заснувати одне центральне товариство, яке б координувало просвітницький рух по всій Україні. Розуміючи, що такий стан не був корисним для загальної справи, провідні просвітянські діячі Наддніпрянщини намагалися розв’язати це питання. Так, у статті “Наші інструкції” редакція Календаря київської “Просвіти” на 1908 р. звернулася до всіх просвітницьких організацій надсилати щорічні повідомлення про їхню діяльність, щоб визначити перспективи подальшої роботи на загальну користь: “Коли ми не можемо незабаром об’єднатися в одне всеукраїнське культурно-просвітнє товариство, то принаймні можемо хоч якось порозумітися і впорядкувати свою діяльність так, щоб робота кожної “Просвіти” була виконанням якоїсь частини чи частин загального плану”24.Діяльність кожної з “Просвіт” вирізняли зумовлені місцевими обставинами особливості, однак їх об’єднувала загальна мета — сприяти розвитку української культури, передусім просвіті українського народу його рідною мовою.Однією з перших на Наддніпрянській Україні постала “Просвіта” в Катеринославі (офіційна назва — “Літературно-артистичне українське товариство “Просвіта”) ще напередодні російської революції 1905 р. Катеринославська “Просвіта”, за словами одного з її активних діячів, історика Д. Дорошенка, проводила “живу діяльність”, об’єднавши близько 400 членів із середовища національно свідомих, щирих і енергійних громадян. Серед них — Д. Яворницький, В. Біднов, М. Ємець, Є. Вировий, П. Наріжний, А. Кащенко, Ісаак Мазепа, П. Доманицький тощо. У Товаристві діяльно працювало чимало жінок: сестри Гаркавцеви, Л. Біднова, В. Труба, Н. Щоголева, А. Ткаченко (сестра Б. Грінченка), Н. Дорошенко (дружина Д. Дорошенка).У різний час Катеринославська “Просвіта” мала 15 філій у навколишніх селах (Мануйлівка, Діївка, Перещепино, Гупалівка, Петриківка тощо)25.Характерні властивості “Просвіт”, а саме їхня “всенародність та всеобіймаючість”, як і жертовна праця просвітянських діячів, мали свій вияв і в діяльності товариств Наддніпрянщини. Показовий і певною мірою зворушливий приклад, який наводить у спогадах Д. Дорошенко. За проектом активного діяча катеринославської “Просвіти” І. Труби на кошти, зібрані селянами, будували приміщення філії в селі Мануйлівка. Будували здебільшого власноруч щонеділі, а коли гроші скінчилися, — позакладали власні садиби. Будівля в українському стилі містила театральний зал зі сценою на 300 глядачів, бібліотеку, кооперативну крамницю26.Серед активних форм діяльності катеринославської “Просвіти” були: влаштування літературних і родинних вечірок з декламаціями, співами, вистави й концерти, проведення Шевченківських свят, до яких долучалися селяни, численна шкільна молодь. “Особливо урочисто справлялося свято Шевченка, — згадує Д. Дорошенко. — Наймалася одна з найкращих заль Катеринославу… Артистична програма стояла на високому рівні: запрошувалися визначні співаки й співачки з Києва або з Харкова. Перед концертом вступне слово виголошував проф. Яворницький, Гр. Черняхівський або я”27.Не маючи змоги запровадити українські школи, просвітяни шукали можливості проведення позанавчальних дитячих заходів українською мовою: організовували свято ялинки на Різдво по селах, дитячі вечірки з врученням новорічних подарунків у торбинках з написом: “Шануй рідний край” або “Згадуй “Просвіту”.Під час Першої світової війни Товариство розгорнуло активну гуманітарну діяльність, відкривши дешеву їдальню (по 5 копійок), в якій 1915 р. було організовано 150 тис. обідів28. А після окупації Галичини російськими військами воно влаштувало низку лекцій про край для ознайомлення населення з цими українськими землями, що відіграло в подальшому фатальну роль для організації. 25 січня 1916 р. катеринославську “Просвіту” з усіма її філіями було закрито за політичні “уклонения”.Активну боротьбу за українську школу проводила кам’янець-подільська “Просвіта” на чолі з почесним членом товариства єпископом Парфенієм, відомим перекладом Св. Євангелія українською мовою. Завдяки його клопотанням Св. Синод 1908 р. дозволив викладати у Подільській духовній семінарії українську історію та літературу.Після того, як єпархіальний з’їзд відмовив кам’янець-подільській “Просвіті” у запровадженні української мови і літератури через брак коштів, Товариство звернулося до українського народу з закликом про допомогу. Було організовано всеукраїнський рух збирання грошей для подільського Товариства. Так, зокрема, одеська “Просвіта” зобов’язалася протягом року виплатити 500 крб., житомирська пожертвувала 100 крб., миколаївська віддала на цю справу стипендію ім. Т. Г. Шевченка, “Українська студентська громада” в м. Томську виділила 25 крб.І хоч подолянам місцева влада так і не дозволила відкрити українські школи, однак важливим, як зазначає О. Лисенко, видається сам факт спільності дій “Просвіт” різних реґіонів України29.Отже, у діяльності “Просвіт” Наддніпрянщини бачимо той самий виразний вияв “солідаризму”, почуття національної єдності та згуртування всіх верств і станів українського суспільства, що був характерним для галицьких товариств.Незважаючи на вимушену децентралізацію наддніпрянських “Просвіт”, неофіційним центром просвітницького руху тут стала київська “Просвіта”, організатором і головою якої був Б. Грінченко. Друкованим органом товариства стала місцева газета “Рада” (1906—1914 рр.), яку видав Є. Чикаленко. За короткий час (1906—1909 рр.) “Просвіта” стала осередком національного відродження Києва і Київської губернії. Так, лише впродовж 1906—1908 рр. у видавництві товариства побачили світ 25 популярних книжок, серед яких “Українська граматика” А. Кримського. За чотири роки було видано близько 164 тис. примірників книжок, проведено 25 літературно-музичних вечорів та інших культурно-освітніх заходів. Чисельність “Просвіти” зросла з 277 осіб 1906 р. до 625 1909 р.30 Серед її активних діячів були: В. Дурдуківський, С. Єфремов, А. Кримський, В. Науменко, І. Огієнко, М. Лисенко, Леся Українка, С. Русова, І. Стешенко, М. Старицька, Л. Старицька-Черняхівська та багато інших визначних представників української інтелігенції початку XX ст.З 1906 до 1907 рр. “Просвіти” з’являються і в інших містах України — Чернігові, Житомирі, Миколаєві, Мелітополі, а також у місцевостях: Кринички, на Амурі, у Новочеркаську, м. Сідлець. Уряд не дозволив відкрити “Просвіти” у Полтаві, Лубнах, Харкові, Черкасах та в с. Колодистому на Київщині.“Просвітні” товариства та читальні “Просвіти” постають і в місцях компактного проживання українців за межами матірної землі — на Кубані (Катеринодарська під керівництвом С. Ерастова з 15 філіями в Темрюці й Майкопі та в низці станиць), у Новочеркаську на Донщині, в Баку на Кавказі й Владивостоці на далекому Сході31.Прагнення до самоорганізації задля збереження етнічної ідентичності такультурної самобутності спонукали українських переселенців у найвіддаленіших губерніях Російської імперії, зокрема і в Сибіру, до організації національних культурно-освітніх товариств. Спроба створити український гурток “Просвіта” була 1908 р. у Томську. Однак в умовах урядової реакції цю ініціативу місцева влада не підтримала. Зусиллями місцевої української інтелігенції організовано “Український клуб” у Харбіні (1907 р.), у Владивостоці 1907—1908 рр. — “Студентське товариство українців”, а в Нікольсько-Уссурійську 1910 р. засновано товариство “Просвіта”32.Проте діяльність просвітніх товариств на українських землях під Російською імперією не могла бути тривалою. Вона натрапляла на великі перешкоди й різні заборони урядової адміністрації, яка боялася зростання національної свідомості мас і, врешті, 1910—1911 рр. майже всі “Просвіти” закрили.Чому безневинне інтелігентське культурництво — українська читальня, український театр, українська школа — викликало таку ненависть влади? Відповідь очевидна — це звичайна реакція на вияв українства як такий, боротьба з Україною. “Хоча, — як справедливо зауважує С. Білокінь, — здавалося б, від часів Святослава-завойовника українці ніколи не зазіхали на чуже — їм ішлося тільки про те, щоб мати своє місце під сонцем, але всім це чомусь заважало. Українські інституції переслідували і до революції, і після революції, і аж до наших днів”33.Хвиля відродження просвітніх товариств пройшла землями Наддніпрянщини після повалення самодержавства 1917 р. Своєрідним центром просвітницького руху стає відновлена київська “Просвіта”. За її ініціативою 20 вересня 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд “Просвіт”, який поставив завдання координації діяльності всіх просвітніх організацій в Україні.Новоутворені “Просвіти” в Україні енергійно взялися за працю: впорядкувавши читальні, організовували співочі гуртки, народні театри; надавали допомогу кооперативному руху, засновуючи трудові артілі; відкривали українські школи, сільські та містечкові гімназії.Чимало просвітніх товариств постає на Кубані, в Зеленому Клині, українських поселеннях в Азії. За короткий час “Просвіти”, ставши осередками українського національного життя, виникають майже в усіх куточках України. Після  встановлення радянської влади на українських землях починається поступова їх реорганізація, а згодом і закриття. Хоч ще в червні 1921 р. в УРСР діяли 4 322 товариства, читальні й будинки “Просвіти”, проте вже 1922 р. їх ліквідували або перетворили на радянські “Просвіти”, сільбуди та хати-читальні. Радянська влада не могла миритися з цим вогнищем української культури, науки та освіти, кузнею виховання національно-патріотичних сил, добре розуміючи їх роль як єднального та гуртувального чинника українського народу. Тому спочатку вона ставить завдання “завоювання про світ” та перетворення їх на організації пропаганди і “ширення соціалістичної культури”. У протоколі № 32 засідання Політбюро ЦК КП(б)У від 12 липня 1920 р. читаємо: “14. О Просвітах.1) Дать всем организациям лозунг завоевания “Просвіт”.2) Издать декретом общий устав для “Просвіт” и подчинить их государственному контролю.3) Там, где “Просвіти” не поддаются воздействию, закрывать их в государственном порядке. Тов. Раковский вносит особое мнение, которое будет защищать на Пленуме. “Просвіти” по своей сути являются националистическими организациями и им нужно противопоставить наши собственные организации”34.Згодом радянська адміністративна система взяла курс на повне знищення “Просвіт” як “осередків українського буржуазного націоналізму” на всій території СРСР.Галицькі “Просвіти”, незважаючи на перешкоди, які чинила польська влада, продовжували вести активну просвітницьку роботу, зумівши не тільки зорієнтуватись у складних умовах іноземного панування, а й забезпечити здатність розвиватися. В останній рік існування “Просвіта” (1939 р.) мала 83 філії, 3 075 читальні, 2 988 бібліотек, 1 475 будинків, кількість членів товариства становила близько 360 тис. осіб35.Після радянської окупації Галичини діяльність “Просвіти” та її осередків було припинено, всі читальні ліквідовано, а бібліотеки частково знищено. Не дозволили відновити роботу “Просвіти” й гітлерівські окупанти.Відтоді Товариство існувало лише за межами СРСР, в місцях компактного проживання української еміграції — в Америці, Австралії, країнах Європи.Саме просвітні організації відіграли значну роль у становленні культурно-освітнього життя українців за межами етнічної Батьківщини. Ставши важливим гуртувальним чинником української громади в еміграції, “Просвіти” вберегли сотні тисяч українців від асиміляції, допомогли їм зберегти національну ідентичність. Товариства були тими осередками, де формувалася українська людина, яка з часом стала допомагати рідному краю. Так, приміром, зусиллями просвітян читальні “Просвіта”, створеної 1906 р. у Форт Вільямі (Онтаріо, Канада), було організовано збірку на допомогу Рідній Школі в Галичині і до 1914 р. зібрано 650 доларів. З початком національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. в Україні на Український Червоний Хрест було зібрано понад 4 000 доларів, а на допомогу у відбудові Української держави — близько 2 000 доларів36. 1926 р. Товариство стає фундатором пам’ятника І. Франку у Львові. Воно підтримує постійний зв’язок з Ольгою Кобилянською, допомагаючи їй матеріально, а з 1926 р. щороку надає грошову допомогу Ользі Петлюрі, вдові С. Петлюри.Підсумовуючи, можемо зазначити: діяльність товариства “Просвіта” — найбільш масової і впливової української організації — на різних ділянках життя українського народу мала загальнонаціональне значення. На відміну від інших культурно-освітніх організацій, як стверджує С. Сірополко, воно “спочатку нерішуче, а далі щораз сильніше закріплювало національну свідомість серед українського народу та вказувало йому шляхи для створення власного державного життя”37.Тому її забороняли, оголошували поза законом, знищували і царський, і комуністичний режими. Проте з настанням сприятливих умов “Просвіта”, і тут не можна не погодитися з А. Погрібним, знову відроджувалася “як форма прориву українства до цілющого національного повітря, як спосіб нашого доформування в національну силу”38.Нове відродження “Просвіти” — через Товариство української мови імені Тараса Шевченка — відбулося у лютому 1989 р. напередодні проголошення незалежної Української держави.

15Зворський С. Видання “Просвіт” Галичини: книги та аркушева продукція (1868—1938). Бібліографічний покажчик. — К., 1996. — С. 5—7. 16Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С 2366—2367. 17Янів В. Зазнач. праця. — С. 154. 18Рідна школа. Збірка спогадів колишніх учнів — “рідношкільників”. — Львів, 1999. — С. 6. 19Сірополко С. Зазнач. праця. — С. 586. 20Коваль Ф. “Просвіта” — “хресна мати” галицької кооперації // “Просвіта”: історія та сучасність (1868—1998): Зб. матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. — К., 1998. — С. 68. 21Лисенко О. “Просвіти” Наддніпрянської України у дожовтневий період. — К., 1990. — С. 6. 22Лисенко О. Значення українських “Просвіт” для справи шкільного навчання // Рідна школа. — 1992. — № 3—4. — С. 20. 23Лисенко О. “Просвіти” Наддніпрянської України у дожовтневий період. — К., 1990. — С. 7. 24Васькович Г. Шкільництво в Україні (1905—1920 рр.). — К., 1996. — С. 41. 25Нариси історії українського шкільництва. 1905—1933: Навчальний посібник / О. В. Сухомлинська та ін. — К., 1996. — С. 67—68. 

26Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901—1914). — Вінніпег, 1949. — С. 121—122.  27Там само. — С. 149—150. 28Катеринослав: Славні традиції просвітянства // “Просвіта”: історія та сучасність (1868—1998): Зб. матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. — К., 1998. — С. 349. 29Лисенко О. “Просвіти” Наддніпрянської України у дожовтневий період. — К., 1990. — С. 18—19. 30Пастух Б. Борис Грінченко і Київська “Просвіта” ім. Тараса Шевченка: Зб. матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. — К., 1999. — С. 116—117. 31 Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2370. 32Украинцы в Сибири: история, культурная жизнь, перспективы. Региональная научно-методическая конференция 5—6 ноября 2004 г. — Томск, 2004. — С. 25. 33“Просвіта”: історія та сучасність (1868—1998): Зб. матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. — К., 1999. — С. 101. 34ЦДАГО України. — Ф. І, оп. 6, спр. 7, арк. 46. 35Енциклопедія українознавства. Словникова частина. — Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2366. 36Золотий ювілей Товариства “Просвіта” в Форт Вілліямі, Онтаріо. 1906—1956. — Вінніпег, Канада, 1956. — С. 58. 37Сірополко С. Зазнач. праця. — С. 588. 38“Просвіта”: історія та сучасність (1868—1998): Зб. матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. — С. 163.Передрук з календаря-щорічника“Українознавство”, 2008 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment