Ушосте в Кіровограді відбулося вручення обласної премії імені Євгена Маланюка. Щоразу це подія в культурно-мистецькому житті краю, як і подія для тієї з обласних бібліотек, яка приймає гостей (традиційно премію вручають у день народження поета). Підготовка сценарію дійства не завжди свідчить про глибоке знання творчості, внутрішнього світу, моральних та духовних пріоритетів нашого видатного земляка і часом перетворюється на звичайний самодіяльний захід, де акцент — на боці лауреатів.
Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград
Сама ж премія та ім’я, що її освячує (про непростий шлях її становлення, коли частина депутатів обласної ради, а саме рада — офіційний засновник, не розуміла значення і величини постаті Маланюка для нашої культури і духовності, нагадав на цьогорічному врученні голова облради Микола Сухомлин), мали б бути своєрідним поверненням до непересічного злету національного духу та творчості поета, культуролога, філософа. І тут перед веде обласна наукова бібліотека імені Дмитра Чижевського, яка постійно перебуває у творчому пошуку.Вимоги до рівня лауреатів премії з року в рік залишаться високим, так само як і престиж самої відзнаки. Про це свідчать деякі пристрасті, що вирують навколо її вручення, складу журі, його світоглядних пріоритетів. Втрата двох яскравих особистостей — Леоніда Куценка та Світлани Барабаш, які передчасно пішли з життя, справді не могла не позначитися на якісному складі журі. Проте обласна рада компенсувала її, ввівши до його складу Григорія Клочека та Володимира Боська. Претендентам слід враховувати, що критерієм у даному випадку служить не лише високий рівень творчості, а й певна її спрямованість. Саме вона стала визначальною у голосуванні журі за цьогорічного лауреата Леоніда Безпалого в номінації “Художня література”, де конкуренція була найбільшою. Книга “Іти й не падать” унікальна — це поезії, створені автором під час восьмирічного перебування на олов’яних копальнях ГУЛАГу, записані з пам’яті. Потрапив туди студент Харківського театрального інституту за участь у студентській організації “Революційний авангард українського народу”. Підґрунтя організації — небайдужість до рідної землі та духовний пошук національно свідомої української молоді. Саме це й стало визначальним у його поезіях, де, можливо, часом не вистачає технічної вправності, але доволі цікавих поетичних образів і душевного щему. На жаль, Леонід Якович за станом здоров’я не зміг бути присутнім на дійстві, премію йому вручили вдома голова журі Микола Сухомлин — у селі Крупському Кіровоградського району. Так само наснажена інтелектуально та духовно творчість іншого лауреата — Василя Марка, доктора філологічних наук, автора багатьох книжок. Його підсумкова монографія “Стежки до таїни слова” цього року здобула перемогу в номінації “Літературознавство і публіцистика”.Уперше визначено лауреата в номінації “Переклад”. Ним стала відома на Кіровоградщині поетеса і прозаїк Ольга Полевіна. Їй вдається поєднувати письменницьку діяльність з професією музиканта, вона директор музичної школи. Переклад двох поем Ліни Костенко російською мовою — її дебют. Високий технічний рівень перекладу, точність слова, захоплення поезією, що передається читачеві, — це допомогло їй стати лауреатом у надзвичайно трудомісткій номінації. У промові лауреат зазначила, що працює над перекладом драматичної поеми Ліни Костенко “Сад нетанучих скульптур”. Цікаво, що в кулуарах головний режисер Кіровоградського обласного академічного музично-драматичного театру Михайло Ілляшенко висловив думку, що цю драматичну поему варто поставити на сцені. Дуже на це сподіваємося, адже досить давня постановка одного із львівських театрів залишається поки що єдиною, а драматургія твору надзвичайно актуальна. Ще одна особливість цьогорічного вручення — спілкування представників гуманітарної інтелігенції різних напрямів. Приємно, що знайшли один одного філологи Олег Таран і художник, мистецтвознавець Андрій Надєждін. Їхня співпраця допоможе студентам педуніверситету осмислювати художнє слово у поєднанні з образотворчим мистецтвом. Таких спілок могло б бути більше, якби інтелігенція частіше спілкувалася неформально. Вручення премії імені Є. Маланюка могло б стати осердям такого спілкування, адже його авторитет сьогодні на часі.
