ЗА ЛАШТУНКАМИ ПОЛІТИЧНОЇ КЛОУНАДИ

Юрій ШЕЛЯЖЕНКОЩо відбувається з нашою владою? Таким питанням переймаються майже всі свідомі громадяни. Тривожний симптом: можновладці знову зачастили до Москви. Чи подорожчає газ? Чи втримає уряд зростання інфляції? Чи будуть дострокові вибори? Навіщо Балога з прихильниками покинув “Нашу Україну”? Ми слідкуємо за новинами, читаємо газети і ситі балаканиною політиків у різноманітних ток-шоу на кшталт “Свободи слова”. Море сказаних слів розтеклося широко і глибоко, але наші природні питання зависли в повітрі над його поверхнею.Передусім треба відзначити, що вихор подій, починаючи від Майдану 2004, і досі йде на користь нашій національній самосвідомості. Хоча б тим, що різко контрастує з передбачуваністю і безальтернативністю політичного життя у північних сусідів, де заздалегідь визначено, що 2 березня президентом стане Медведєв, а вся інтрига полягає в тому, чи Жириновський наб’є пику Богданову або Зюганову. У нас не так — на два жупани три гетьмани і десять анекдотів. Тож не дивно, що політичне шоу викликає дедалі більшу цікавість на сході нашої країни, на відміну від центру та заходу, де гучна демагогія політиканів у людей вже в печінках сидить. Шахтарі дивляться новини (якщо електрику ще не відключили за несплату, бо воду та газ вже масово перекривають системою “Спрут”) і бачать, що їх “тому що” “лідер”, “стабільний” “патріот” Янукович з товаришами блокує трибуну в парламенті не гірш від “помаранчевих”. Для них це несподіванка. Багато людей на “ісконно рускіх зємлях”, як вважають у Кремлі, тепер чухають потилицю і гадають: отже, нема особливої різниці між тими і тими? А чому нема? Може, всі ми — нащадки козаків, окрема нація?Кінотеатри, в яких демонструють дубльовані та субтитровані українською мовою фільми, попри стереотипи, збирають аншлаг на українському сході. Піар-акція “страйк кінопрокатчиків”, на думку експертів, приречена на провал. Міська влада в Сіверськодонецьку вже відбивається від спроб знову ославити це місто другим з’їздом сепаратистів.Українофобам залишається демонструвати свій страх і влаштовувати акції відчаю. Ось, наприклад, 23 лютого в Сімферополі планували провести презентацію книги останнього Головного Командира УПА Василя Кука з питаннями та відповідями про повстанський рух. За ініціативою місцевої влади, всі традиційні заходи на честь 23 лютого перенесли на п’ятницю, 22 лютого, зокрема й помпезні зібрання, покладання квітів тощо. А у день створення Червоної армії замість звичної святкової пиятики активісти “Русского блока”, КПУ, ПРУ, СПУ, ПСПУ — загалом близько двох сотень на все місто — пішли з російськими прапорами громити презентацію. Міліція, втім, пропустила у прес-центр лише місцевих депутатів. Поки ті хуліганили і влаштовували погром, два ветерани УПА, які мешкають у Криму — Матвій Голян і Володимир Чермошенцев — відійшли вбік з кількома десятками гостей презентації та журналістами і спокійно її провели. А безглузда і безсоромна акція прокремлівських сил залишиться в пам’яті кримчан як приклад шовіністичної істерики перед обличчям народу, який усвідомлює свою національну ідентичність.Варто відзначити, що такий процес зачепив і експертів-політологів. Нещодавно всі народні депутати отримали примірник експертної доповіді “Україна в 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку”. Вступ до цього документа має промовисту назву: “Цінності як фундамент національної єдності”. Ідеться про те, що попри спроби окремих радикалів розпалювати ворожнечу між сходом та заходом України, фактом є сповідування громадянами України спільних цінностей. Надамо слово експертам Національного інституту стратегічних досліджень: “Дані соціологічних опитувань свідчать, що попри очевидний поділ українського суспільства за політичною ознакою, в Україні загалом і в кожному її реґіоні зокрема зростає частка населення, яка добровільно й охоче:1) пов’язує себе з Україною як з державою;2) вважає себе українцями, не обмежуючи цю ідентифікацію етнічною ознакою;3) підтримує політичну незалежність України;4) стверджує про свій патріотизм та пов’язує свої інтереси з майбутнім своєї держави”.Цікаво, що мовне питання, яке вважають “причиною розколу” двох берегів Дніпра, за результатами соціологічних досліджень, не центральне серед питань, які турбують українців. Ним переймаються трохи більше десятої частки українців, тоді як проблема байдужості влади до думки громадян непокоїть 58,2 % людей.“У відповідях на ці питання є істотні реґіональні відмінності. У Львівській області слабкість позицій української мови турбує 12,9 % опитаних, а витіснення російської вважають проблемою 3,2 %. У Донецькій відповідно — 1,4 % та 27,2 %. Проте байдужість влади до думки громадян, корупцію і нездатність влади забезпечити виконання законів найчастіше називають найбільш серйозними проблемами країни і на заході, і на сході, і в Україні загалом. Очевидно, що від розв’язання цих пріоритетних для жителів усіх реґіонів проблем залежить зміцнення української ідентичності у її громадянській складовій”, — підкреслюють автори доповіді.Не можна довіряти судженням політиків навіть з демократичного табору. Коли вони просторікують про можливість нових дострокових виборів до парламенту (забуваючи конституційну норму, що обрану на дострокових виборах Верховну Раду не можна розпускати протягом року), це не треба сприймати серйозно. Тим більше, що євроатлантичну інтеграцію вже знайшли й у передвиборній програмі Партії реґіонів, і в підписаній особисто Януковичем за часів прем’єрства “Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004—2015 роки “Шляхом європейської інтеграції”. Подальша клоунада втратила сенс, і “реґіони” сідають за стіл переговорів з демкоаліцією. Рано чи пізно їм доведеться розблокувати роботу парламенту, бо вже зараз усі “ґулі” за кризу в країні сиплються їм на голову. А про свій рейтинг реґіонали дбають набагато більше, ніж про те, щоб сподобатися дядечкові в Кремлі. До речі, засідання погоджувальної ради парламентських фракцій призначене саме на 3 березня, коли вибори в Росії будуть позаду і в Кремлі сидітиме вже не Путін.Звичайно, вихід Віктора Балоги і п’ятьох народних депутатів з лав “Народного Союзу “Наша Україна” викликає певні побоювання за долю демократичної коаліції. Багато написано про мотиви цієї акції. Стверджують, що голова президентського Секретаріату будує окрему партію для переобрання Ющенка на другий термін. Та це не узгоджується з принципом скальпеля Окама: навіщо плодити сутності без потреби? Навіщо витягати на телеекрани новий яскравий прапор, під яким сіренькі маловідомі функціонери “секретної партії” (від слова “Секретаріат”) намагатимуться вибороти народну довіру? Не знято й питання морального плану: якщо ці люди покинули партію, чому вони не склали депутатських мандатів разом із партквитками?Віктор Балога — найбільша загадка в близькому оточенні Президента України. Вельми впливова людина на Закарпатті. Про методи завоювання цієї впливовості свідчить скандальна “дератизація” Ужгородської міської ради, супроводжувана бійками “Беркута” з працівниками ДАІ в місцевому генделику. Віктор Ющенко прокоментував демарш Балоги та його парламентських “однодумців” так: “Це не загрожує існуванню коаліції”. Що ж, повіримо Президентові й сподіватимемося, що голова його Секретаріату не вийде з-під контролю.На тлі парламентських розваг з надуванням кульок “АнтиНАТО” робота Кабінету Міністрів видається максимально конструктивною. Виплата “вкрадених” заощаджень в Ощадбанку відновлює віру людей до своєї держави, а це ще один чинник патріотизму — для тих, хто живе насамперед сьогоднішнім днем і заради матеріальних цінностей. Таких людей багато, демократична держава має дослухатися до їхньої думки. І народ, якщо вірити даним соціологів, хоче жити в державі, яка намагається дотримуватися своїх обіцянок, а від совєцького пропагандистського обману і зневаги до приватної власності треба відмовитися. Що стосується закидів про підвищення рівня інфляції, то у розбалансуванні економіки винен передусім уряд Януковича, зусиллями якого було суттєво знижено соціальні стандарти. Уряд має серйозний план антиінфляційних заходів, а успішні переговори з Росією щодо усунення корупційних газових посередників та чесна приватизація кількох збиткових для бюджету державних підприємств забезпечують цьому планові міцне економічне підґрунтя.Зараз, напередодні виборів у Росії, тамтешні кримінально-політичні та “силові” угруповання за участю спецслужб намагаються вплинути на українську владу і досягти успіху в лобіюванні своїх інтересів. Результат боротьби за владу у північних сусідів значною мірою залежить від того, яких домовленостей досягнуть опоненти з різними групами впливу в Україні. Недарма на Заході, особливо у США, серед політологів популярна концепція, що Україна — форпост у боротьбі за демократизацію євразійського простору. Тож нинішній безлад у нашій політиці триватиме лише доти, доки “пітерські”, “солнцевські”, “лужниковські”, “луб’янські” та інша авторитетна “братва” в Російській Федерації не “подерибанять” між собою всі крісла в Кремлі.Тож пропоную читачеві розділити тиху радість автора від того, що поки вони там чубляться між собою, у нашого народу і на сході, і на заході зростає національна самосвідомість. А загроза розколу України на Правобережну та Лівобережну стала вже настільки примарна, що політично свідомий люд радше боїться створення “широкої коаліції” корупціонерів, ніж якогось міфічного розколу на ґрунті мовних та історичних непорозумінь.