ГЕОГРАФІЯ ТА ХІМІЯ МОЛОДОЇ ПОЕЗІЇ 

Анна БАГРЯНАУкраїнська молода поезія за останні кілька років помітно поповнилася новими іменами, голосами, настроями. Ситуацій, що сприяють цьому, вистачає. По-перше, літературні конкурси творів (серед них два найстарші й найвідоміші — “Гранослов” і “Смолоскип”), поетичні фестивалі (“Джерельце” ім. Й. Курлата у м. Сіверськодонецьку, “Підкова Пегаса” у Вінниці тощо). По-друге, щорічні всеукраїнські й обласні наради молодих літераторів, які проводять Національна спілка письменників України, її обласні осередки за фінансової підтримки Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, а також місцевої влади. По-третє, літературні студії, кількість яких по всій Україні зростає. По-четверте, різноманітні зібрання — віртуальні й реальні, коли талановита молодь може побачити-послухати-прочитати інших і показати іншим себе, геніальну. У такій шаленій поетичній круговерті важко виокремити загальні риси, тенденції, напрями. За будь-яких історичних обставин і в будь-якій країні світу молодь — найсміливіша верства населення і найбільш схильна до… експериментів. Це і є визначальна риса всієї сучасної української молодої літератури — розмаїтість, нестабільність, динамічність, постійний пошук свого творчого “Я”. Це, так би мовити, біохімія молодої поетичної крові.Але є ще одна цікава річ — географія. Бо в кожній області України — молоді поети “мудрагелять” на власний розсуд. Почну з рідної Київщини. Мабуть, тут найбільше літературних студій, конкурсів і фестивалів. Але нарада молодих літераторів Київської області, яка проходила у Білій Церкві, чітко показала: тамтешня творча молодь аж надто схильна до наслідування традиційної української поезії другої половини ХХ століття. Для переважної більшості поетичні авторитети — Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Павло Тичина, Ліна Костенко, у кращому випадку — поезія діаспори. Причина в тому, що вчителі української літератури не знають інших імен — ані “вісімдесятників”, ані Київської школи, ані “дев’яностників”, ані “двотисячників”. А тому їхні учні не уявляють іншої поезії, окрім тієї, яку читають у шкільних хрестоматіях. І… яку пишуть самі. Подекуди — суцільне епігонство, а проте вряди-годи серед того епігонства трапляються певні знахідки. Наприклад у Валерії Андрущенко, яка пише класичні римовані вірші, але у них вже бринить її власна мелодія. Або концентрована і несподівана образність у поетичних мініатюрах Юлії Ус. З уже сформованим поетичним голосом представляє Київщину Олена Кобчінська. Її поезії — це гармонійний метафоричний потік свідомості, що нагадує загублену у віках дохристиянську медитацію — співану молитву стихіям природи, сонцю, квітам, траві — у простих, зрозумілих словах:…Голос обернеться синнюта повінню. І розіллєсильну мене і не сховану.Тільки запахне приховановтомлено зілля моє.В тім чебреці щиролистімросами в ніч відбіжу,кроків лиш, може, лишитьсядо човнярів за межу.У молодій поезії столиці — урбаністичні мотиви, мова великого міста. Легкодоступні джерела інформації даються взнаки, можна сказати, моду столичній молодій поезії диктує сучасна світова література, насамперед європейська. Але спритна молодь примудряється адаптувати все світове під український мелос та українську ментальність. Як, наприклад, у юної поетеси Літи Ахметової:…Вітер благословляє в путьлише справжніх приреченихчи наречених — немає різницігравій розквітне під нашими                   криламипогляди зв’яжуть навічно зіниціі проведуть нас у рай,що відкрилимиМожна було б сказати, що молоді поети зациклені на собі, на власних переживаннях, байдужі до всього, що виходить за межі “я”, ідеологічно безбарвні, а точніше, забарвлені у фіолет. Але це неправда. Просто вони по-іншому дивляться на проблеми — державні чи національні. Не визнають патетики, плачів і туги за героїчним минулим, якого не повернути. Вони свідомі й упевнені, що не все так кепсько, бо зрештою ж є вони — такі молоді, енергійні, амбітні й талановиті. Літа Ахметова пише:…І застарілими пріоритетами,Як на світлині тридцятого року,Рідна країна, безглуздям               затерта,Шукає опори для вірного кроку.Павло Щириця, лауреат конкурсу “Гранослов”, загальнодержавні проблеми також подає крізь призму власного світосприйняття: …і оприсутниться крізь битвумій український халіфат,де кожен зна одну молитвуі замість “брати” каже “брат”.І серце не пускає в дверіякихсь намарених комун —знічев’я, хоч би й на папері,ООН міняє на ОУН.Цікаві молоді поети Волині. Насамперед це члени літературного об’єднання “Лесин кадуб”: Олена Пашук, Юлія Хвас, Софія Стасюк, Тетяна Бондар, Наталія Рябова, Вікторія Литвак, Марія Марченкова, Галина Глодзь, Анна Луцюк та ін. Попри тематичну, жанрову та версифікаційну різноманітність, у них є спільне — культурна та духовна аура Волинського краю, про що свідчить постійне заглиблення юних літераторів у свої витоки, етнографічні, фольклорні — аж до сакрального — глибини народної пам’яті.Лише у Львові нараховується до десятка літературних студій та об’єднань. Якщо ж говорити про загальні риси львівської молодої поезії, то тут, на відміну від столичної, — свій урбаністичний колорит. Звісно ж, не без брукованих містичних кварталів та кав’ярень із запашною львівською кавою — як у старших земляків, колег по перу. Щодо імен, які нещодавно прикрасили галицьку поезію, це насамперед Арсеній Барзелович. У його віршах відчувається екзистенційна туга, ностальгія за тим, що збігається в пам’яті лише на підсвідомому, генетичному рівні, бажання вивільнити себе від штучності електронного світу, але водночас і неможливість вийти поза власні межі: Тільки холодильник блукаєТемрявами мого нічного голоду.Тільки вихід шукаєЗ мене…Виходу…Теж себе-самого.Холодне молоко тане.На те в кружці.Та не в кухні.Тане у венах…Цікаві імена цього року презентувала Тернопільщина: Юхим Дишкант та Оксана Пухонська. Багато в чому їхня поезія перегукується між собою, а ще більше — з поезією волинсько-львівсько-київського поета “дев’яностника” Ігоря Павлюка. Якщо говорити про загальні настрої таких текстів, то це заглиблення в дохристиянську і ранню християнську історію України — з кам’яними бабами та козаками-характерниками із шаблями в руках, а також вплетення цієї історії в суто особисті, інтимні переживання: Доспівала осінь, доспівала,А душа — чужий іконостас,З мого серця витекла Каяла,Я не каявсь, ніби перший раз.Жовтоблудно мучилися вениІ когось ховали дзвонарі,П’яний дощ, відв’язаний од мене,По калинній ідольній коріДолітав до світу і до Бога,І молились добре, бо були.Шаблею горбатіла дорога,Вітер з тілом мертвої бджоли,Що життя впустила чи вмирала?Чи воскресла, може, як земля,Все текла розхитана Каяла,Як в мені поламана стріла.              (Юхим Дишкант)Варто назвати поетесу з Харківщини Галину Бабак. Образна сміливість, енергетично потужна, жіноча, майже амазончина, розкутість у поєднанні з наївним дитинним світобаченням; біль, смуток і водночас — іще не втрачена віра у дива і казки зі щасливим кінцем — це основні мотиви поезії Галини: Я ходжу на голові,бо мені подобається дражнити вітер,який куйовдить моє волосся.Я п’ю зелений чай,бо не хочу бути жовтою,як усе навкруги.Я сміюся над своїми помилками,бо мені подобається їх робити.Я стою над прірвою,бо знаю, що ти поряд.Хочеться цитувати Сергія Горбатенка з Донеччини. Його поетика бере свої витоки також і з поезії представників Київської школи, зокрема, Василя Голобородька, рядки якого молодий донецький поет цитує в епіграфах. Проте, надихаючись тими рядками, творить власний оригінальний художній світ: Коли не помічаєшЧи не хочеш помічати Краси,І серце стукаєАритмічно.Коли забуваєшМамине слово“Рости!”…Крим також дарує Україні нові поетичні імена. Марія Семашина із Сімферополя — одна з наймолодших торішніх поетичних дебютанток. Але її поезія — значно старша від неї самої. Судіть самі, чи можна так мислити у 15 років:Навіщо? Навіщо питаєш мене про смерть?“Смерті немає”, — єдине,         що я відповім.Я не помру ніколи,     а ти і тоді не повіриш.А я просто якось вийду         із дому в ніч,І травень заграє сопілками й            лютнями тих, хто ішов так само,А я просто вийду, витрушуючи із джинсівПісок, що посиплеться люто     з суглобів скрипучих…Марії притаманна незбагненна внутрішня глибина — той досвід, який, можливо, зберігається і передається лише з реінкарнацією, а також рідкісне для мешканців зросійщеного краю відчуття української мови. Можна продовжувати це дослідження, але ж усе одно воно виявиться незакінченим, а точніше — нескінченним. Хочеться згадати всі області України, кожне місто, містечко, село. І всіх молодих талановитих поетів, які заявили про себе.Усі вони — мудрі й відважні, амбітні й свідомі, трохи зухвалі, трохи наївні, впевнені у власних силах, не бояться ні змін, ні критики, але найголовніше — щирі з собою…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment