ЧИ МОЖЕ ДИТИНУ ЗАХОПИТИ КНИЖКА З ТЕКСТОМ НА ГАЗЕТНОМУ ПАПЕРІ?

Пам’ятаєте слова Ліни Костенко: “Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть”? Своєрідний храм знань та духовності, куди не заростає стежина ось уже майже 90 років, — Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва, якою незмінно понад тридцять літ керує Надія Іванівна БезруЧко.У перший рік незалежності нашої держави Надії Безручко присвоїли звання заслуженого працівника культури України, а 2000 року нагородили грамотою Кабінету Міністрів України. З 1999-го Надія Безручко — віце-президент Всеукраїнської асоціації працівників бібліотек для дітей.Ми попросили Надію Іванівну поділитися секретами невичерпного джерела натхнення, здобутками у просвітницькій роботі та проблемами, які найбільше турбують її як бібліотечного працівника.

— Надіє Іванівно, Ви присвятили себе благородній професії бібліотекаря, передаєте духовні надбання, створені віками, наймолодшим нашим громадянам. Це дуже відповідально. Розкажіть коротко про створення вашої бібліотеки.— Згадалися слова Андре Моруа, що молоді держави повинні створювати бібліотеки, зокрема і для формування національної самосвідомості. Не виняток і наша бібліотека для дітей, статус якої визначено урядом України як науково-дослідного, інформаційного та консультативного центру з питань культурного розвитку дітей Києва. Бібліотеку створено 1918 року зусиллями інтелігенції міста і передусім Павла Тичини, а 1920-го  за його клопотанням названо ім’ям Тараса Шевченка.Павло Тичина деякий час працював тут бібліотекарем. Представники передової інтелігенції тоді скуповували книжки у приватних осіб, облаштовували каталоги. Свого часу при бібліотеці створили літературні та хоровий гуртки, першим керівником одного з них був Григорій Верьовка, видатний український композитор, керівник українського народного хору.         З кожним роком збільшувався книжковий фонд. Нині Центральна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка для дітей — основне книгосховище, неоціненна скарбниця, база для підвищення кваліфікації бібліотекарів, що працюють у школах та бібліотеках столиці й інших міст України.— Які заходи проводить ваша бібліотека для національного та військово-патріотичного виховання юних читачів? Щоб виростали вони захисниками свого роду й отчого краю…— Уже став традиційним конкурс дитячої творчості (поезія, проза, малюнки) “Київ та кияни очима дітей”. Кожна дитина передає свої відчуття краси і неповторності старовинного та сучасного Києва. Вернісаж малюнків виставляємо у нашій бібліотеці, а найкращі роботи друкує всеукраїнський журнал “Веселка”. Багато теплих відгуків надійшло після свят “А я просто українка, україночка”, “Посвята в кобзарята”. Всеукраїнський конкурс “Найкращий читач України-2007” (ІІ тур) теж відбувся у стінах нашої бібліотеки. Переможцями стали 40 школярів, які отримали нагороду — поїздку до Львова. З 1994 р. у спеціальному відділі естетичного виховання, що тісно співпрацює з театрами, музеями, художніми і музичними школами, діє Мала академія мистецтв. Вона використовує нетрадиційний підхід до вивчення національної культури, ознайомлення школярів із фольклором. Окремо хочу назвати заходи, які виховують у дітей такі риси характеру, як мужність, силу, честь, патріотизм. Це свята до Дня Українського козацтва, як, приміром, торік і позаторік “Україна — славний край козачий”, “Встань, козацька славо! Засвіти знамена!” Цього року ми організували вечір до 100-річчя від дня народження генерал-хорунжого і головного командира УПА Романа Шухевича “Натхненний лицар рідної землі”, до Дня Перемоги “Тих днів у пам’яті не стерти і сьогодні”. Плідно працює клуб “Досвіт”, він проводить презентації книг, зокрема книги спогадів поета, письменника, інваліда Великої Вітчизняної війни Миколи Лебединського “Одне поранене життя”, експедиції “Пам’ять” маршрутами визволення від німецько-фашистських загарбників. Цього року організували історико-патріотичний вечір, присвячений Героям Крут, “Понад усе вони любили свій рідний край”. Наші читачі зустрічалися з воїнами-фронтовиками, які ділилися спогадами про побратимів і свій бойовий шлях. На патріотичному вечорі “День захисника Вітчизни” були присутні воїни-афганці. Незабутнім був вечір-реквієм “Ще довго пам’яттю болітиме стражденний 33-й рік”, приурочений 75-літтю Голодомору в Україні.— Надіє Іванівно, які книжки нині читають діти? Адже від цього залежить, яким буде суспільство через чверть століття: черствим, жорстоким чи доброзичливим, недоумкуватим чи інтелектуально розвиненим?— Наша бібліотека (оскільки вона науково-дослідний, інформаційний і культурний центр з питань культурного розвитку дітей) проводила бліц-опитування вивчення попиту дітей на українську книжку на тему “Твоя скарбничка українських імен і томів ХХІ століття”. Результати дослідження засвідчили, що юні читачі потребують значно більше навчальної та галузевої літератури. Підвищився попит на книжки з історії України, краєзнавчу літературу з української та іноземних мов, інформатики тощо. А книжковий ринок (ніде правди діти) досить бідний. Майже немає видань, передбачених новими навчальними програмами загальноосвітніх шкіл, гуманітарних ліцеїв, гімназій, не вистачає творів українських та зарубіжних авторів пригодницького жанру для дітей. Особливо не задовольняється попит на сучасні енциклопедичні та науково-популярні видання з галузей знань для різних вікових груп читачів-дітей. Ми відчуваємо потребу в літературознавчих і мовознавчих книгах. Бракує етнографічних видань, книжок про українську дитячу пісню, українські думи, літописи тощо.І все ж у своїх фондах ми намагаємося мати найцікавіші підручники нового покоління, найновішу художню й науково-популярну літературу, ті книжки, які формують естетичні смаки, моральні засади й творчі нахили дітей.— Ми не бачимо на прилавках крамниць жодного видання з української класики для дітей. Як поповнюєте фонди цією літературою?— Справді, на книжковому ринку України дуже мало таких видань. Зокрема, київське видавництво “Веселка” у серії “Шкільна бібліотека” випустило твори І. Котляревського, О. Кобилянської, І. Франка, В. Стефаника. Ще деякі видавництва — “Наукова думка”, “Школа” (м. Київ), “Ранок” (м. Харків), Видавничий центр “Просвіта” (м. Київ) — теж активізували свою діяльність у цьому напрямі. Щодо творів Марка Вовчка, то востаннє збірку “Народні оповідання” було видано 2001 року в “Науковій думці”. Твір “Маруся” окремим виданням видрукувано дуже давно — 1993 року у видавництві “Поклик сумління” (м. Львів). Нас дуже непокоїть, що мало видають творів Тараса Шевченка для дітей. Лише деякі видавництва випустили збірку “Кобзар”, зокрема Видавничий центр “Просвіта”, “Веселка”, “Фоліо”, “Сталкер”, і то невеликими накладами.Наша бібліотека, яка носить ім’я Шевченка, ставить за мету популяризувати його твори. “Кобзар” повинен стати настільною книгою для нашої дітвори.Дошкільнятам доносимо віночок віршів від Тараса Шевченка, використовуючи книжки видавництва “Веселка”: “За сонцем хмаронька пливе” (1990), “Садок вишневий коло хати” (1995), “Тече вода з-під явора” (1976).— Яка Ваша думка про якість нинішньої дитячої друкованої продукції?— На жаль, не тільки тематичне спрямування української дитячої книжки, а й її якість не досить високі. Нікого не треба переконувати, що лише яскрава, змістовна, гарно оформлена книжка може відволікти дитину від комп’ютерних ігор, безкінечних серіалів. А чи може захопити дитину книжка у м’якій неяскравій обкладинці з текстом на газетному папері? Діти не хочуть розуміти, чому ми бідні, і що є проблеми в економіці. Українська книжка повинна бути така гарна, щоб дитина власноруч вибирала саме її з-поміж інших, які лежать поруч.Багато приватних видавництв, вважаючи бізнес головною справою, часто видають книжки з помилками, подають сюжети казок скорочено, змінюють їхній зміст. Усе це свідчить про те, що опікуватися виданням дитячої літератури повинна держава, тоді й книжки матимуть високоякісний ідейний, художній та науковий зміст.Є, щоправда, видавництва, які друкують гарні у поліграфічному плані книжки. Це передусім “Махаон-Україна”, “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, але вони коштують дорого і недоступні пересічній українській сім’ї.— Сьогодні, на жаль, багато дітей надає перевагу Інтернету, а не живому спілкуванню з книжками. Що можете сказати з цього приводу?— У нашій бібліотеці діти мають змогу все це поєднувати. За фінансової підтримки Київської міської державної адміністрації наприкінці 2003 року ми відкрили Інтернет-клас. Головна мета проекту — забезпечити безплатний доступ користувачів бібліотеки до всесвітньої інформаційної мережі. Інформація — одна з найголовніших цінностей, її обсяг щоденно зростає. Завдання бібліотек — вчасно надати доступ до інформаційних ресурсів. Тому можливість входження у глобальну мережу — обов’язкова умова існування сучасної бібліотеки як скарбниці знань, накопичених цивілізацією за всю історію існування.Кожний наш читач, попередньо записавшись, може впродовж 45 хвилин безоплатно мандрувати Інтернетом. Щоправда, перевагу надаємо найактивнішим читачам, учасникам конкурсів, переможцям літературних фестивалів.— А чи мають змогу сьогодні бібліотечні працівники впливати на видавничу політику?— На жаль, нині для багатьох видавництв головне — комерційні проекти. Ми не маємо змоги впливати на видавничу політику. Однак подаємо свої зауваження, результати опитувань окремим видавництвам, та не всі до них дослухаються. Зокрема, яким має бути тематичне спрямування української дитячої книжки, подаємо зауваження щодо її якості.У розумних суспільствах книжки для дітей не тільки не оподатковуються, а їхні видавці користуються пільгами, що дає змогу здійснити якнайкраще поліграфічне оформлення.Розмовляла Зоряна НАГІРНЯК 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment