ОБЕРІГ ЩАСЛИВОЇ ДОЛІ

Микола ДМИТРЕНКОВИШИВАНКА — символ здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті, національної гордості, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча сорочка… Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові-нареченому, чоловікові, хлопчикові; дівчині, заміжній жінці. Традиційні вишиванки виготовляли з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. За традиційною вишивкою безпомилково можна визначити реґіон: блакитні кольори Волині, зелені — Буковини, білим по білому — Полтавщина… Символіка вишиванок збігається з символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків (датують їх VІ тисячоліттям) ідентифікують з узорами вишиванок ХVІІІ—ХХ ст. Символіка вишивки складалася з двох частин-оберегів: історичної (родової) та прогнозуючої доленосної (загадування майбутнього, продовження роду). У вишиванці використовували традиційні символічні орнаменти: геометричні (вважають найдавнішими), рослинні, зооморфні (тваринні), орнітоморфні (птахи). Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього. Символіку форм конкретизувала символіка барв. Наприклад, подільська кольорова мережка, виконана хрестиком і низзю з декоративним швом-качалкою (качалочкою), подає ромб, розміщений поміж двома горизонтальними лініями. Трикутник між ромбом та лініями вишивали навскісними лініями — завитками (тип орнаменту “баранячі роги”). В орнаментах переважають чорний і червоний кольори (ознака хліборобської культури, любові, землі й сонця, печалі й радості, матеріального і духовного, життя і смерті) з украпленням синього, зеленого, жовтого (золотого). Такий тип орнаменту міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з річками, озерами чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина в досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою й у людських взаєминах; фізичну силу, міць духу; зростання, часом запліднення тощо (слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки). Із зображенням ромба й двох ліній могли пов’язувати певні уявлення про календар, пори року, буття між народженням і смертю.Народ ставився до вишиванки як до святині. Такі сорочки передавали з покоління в покоління, з роду в рід, берегли як реліквії. Закодована родова генетична інформація оберігала нащадків від ударів долі, захищала від злих сил, поганих очей, негативних енергій. Образ-символ сорочки-вишиванки часто трапляється в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських), жартівливих тощо. За народною традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити нареченому сорочку:Шовком шила, шовком шила,         золотом рубила —То для того козаченька, що вірно любила.Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання, вірності. У давньому замовлянні сказано: “Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був”, звідки видно, що “білий — милий”. У деяких народних піснях, зауважував О. Потебня, образ не пояснюється, але його можна зрозуміти на основі символічних значень:Ой коби я була знала, що я твоя буду,Випрала би-м сорочечку         від чорного бруду.(тобто покохала б, поєдналася з тобою за умови обов’язкового майбутнього заміжжя);Заковала зозуленька на жовтім пісочку.А хто ж мому миленькому випере                     сорочку?У другій половині ХІХ ст. в європейській фольклористиці побутував сюжет про графа, який потрапив у полон до невірних, і про його дружину. Біла сорочка, що її дала дружина чоловікові, — символ вірності: доки сорочка біла, доти жінка вірна.Випрати сорочку в чумацьких піснях означає полюбити чумака, навіть якщо він одружений. Характерно, що чумак не завжди погоджується на любовні стосунки з випадковими жінками (в піснях це переважно дівчина або молода шинкарка-здирниця), не дозволяє будь-кому “прати сорочку”, хоч вона й не біла, бо “сьома неділя”. Чумак зберігає вірність коханій дівчині (дружині), до якої має повернутися.Сорочку-вишиванку оспівано, зображено в багатьох жанрах народної творчості (зокрема  жартівливих, пародійних), долучилися до цього і сучасні поети. Вона символ українця і України, проте в ХХ ст. престиж вишиванки як одягу занепав під гнітом радянської тоталітарної системи, згубними впливами шовіністично-космополітичних, комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій. Із здобуттям Україною державної незалежності 1991 р., особливо нині, на початку ХХІ ст., спостерігаємо відродження традиційного вбрання. Жіноча й чоловіча вишиванки набувають не лише ідентифікаційного статусу, репрезентанта в діалозі культур, а й органічного одягу високої мистецької естетики, родового оберега, предмета національної гордості українців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment