ФАНТОМИ ОБ’ЄДНАННЯ

Петро АНТОНЕНКОНаболіла проблема об’єднання національно-демократичних сил укотре опинилася в центрі політичного життя — цього разу на засіданні політради партії “Народний Союз Наша Україна”. Власне, політрада зібралася для залагодження внутрішніх питань. Приводом став вихід із партії голови Секретаріату Президента Віктора Балоги та кількох депутатів парламенту (останнє ослаблює й так неміцну коаліцію), а водночас прогнози щодо утворення нової пропрезидентської сили — чи то паралельної партії, чи то ширшого об’єднання. Але розв’язуючи внутрішні проблеми і нібито не допустивши нових розколів та демаршів, еліта партії знову висловилася за об’єднання демократії. І не лише для порятунку НСНУ, нехай і ключової партії виборчого блоку НУНС, а тепер — відповідної фракції парламенту. А тому, що справді наболіло! Усім патріотам, усім громадянам, виборцям, про яких згадують лише перед виборами. Розбрат, гетьманство і чвари національно-демократичних сил, що почалися ще з перших президентських виборів 1991 року і тривають досі, стали вже хронічною хворобою України. Яскравий приклад — двоє за два роки невдалих виборів до парламенту. Парламент, обраний позаторік, було розпущено (вперше в історії) саме через партійно-фракційний безлад, що вилився у пряму політичну корупцію. Новий парламент, який обрали восени, теж під загрозою розпуску або дивних “переформатувань”, що зневажливо перекреслюють волевиявлення виборців.А чого чекати, коли існує понад сто партій, поняття партійна дисципліна та й саме членство в партіях ефемерне. Нема імперативного мандата в парламенті, тобто обов’язку депутата виконувати рішення фракції, партії, за списком якої тебе обрали, за існуючою пропорційною (партійною) виборчою системою. Депутат може вийти не лише з фракції, а й із партії, і мандат у нього забрати неможливо. Виявляється, окрім фракцій партій і блоків, що пройшли в парламент, тут можуть існувати якісь позафракційні, позапартійні острівці (один вже є в особі Плюща).Кажуть, імперативний мандат — це недемократично. А демократичних традицій (бодай у вигляді порядності) ще в суспільстві не вироблено. Тому й лунають пропозиції повернутися до мажоритарної виборчої системи або запозичити існуючу в низці країн Європи змішану систему, коли депутатів обирають по округах, але за партійними списками.Я детальніше зупинився на парламентській демократії, бо коли не розвивати її природно, звертаються, наприклад, до ідеї ліквідувати парламентську систему.Природному розвитку заважає партійний хаос. Що тільки не пропонують, аби навести лад. Приміром, Міністерству юстиції — регулярно проводити своєрідний партійний аудит (перевірку структур, чистку, виявлення “мертвих душ”) з висновками, цебто розпуском партій. Ще пропозиція — розпускати партії за невтішними для них підсумками виборів: встановити бар’єр, нижче якого опуститися — ганьба. Логічно, якщо врахувати, що у нас на виборах, скажімо, з 40 партій 30 можуть не набрати й відсотка, а деякі — жалюгідні 0,1%.Однак усе це, хоч, може, й потрібне, на жаль, недостатнє, бо на місці розпущених партійок з’являться нові. Тому, вважаю, набагато важливіше створити в суспільстві атмосферу несприйняття дрібнопартійності, дрібногетьманства і чвар, щоб люди усвідомили: всі ці чвари не випадкові, вони комусь потрібні, їх розкручують і підігрівають. Хтось за це платить і на цьому живе.“Дубль два!” Ми знову проходимо те, що й три роки тому, коли після помаранчевої революції щойно обраний Президент Ющенко заявив: “Існує блок з десяти партій — “Наша Україна”, — який виграв президентські вибори, тепер треба на його базі створити єдину потужну партію, щоб виграти через рік парламентські вибори”. Не прислухалися. З кількох реальних партій блоку — УНП, НРУ, ПРП, УРП “Собор”, “Солідарність” — у нову пішла лише Порошенківська “Солідарність”. Тож “Нашу Україну” зліпили з тієї партії, додавши чиновництво. Потім — чвари між соратниками, пізніше — між двома помаранчевими блоками. Результат відомий: програш парламентських виборів 2006 року.Чогось навчило? Сумнівно. Перед позачерговими виборами 2007-го всі дев’ять  партій новоствореного блоку “Наша Україна—Народна Самооборона” на своїх з’їздах прийняли рішення після виборів об’єднатися в єдину партію. І мільйони виборців голосували за цей блок у надії на таке об’єднання — довкола Президента, врешті, довкола ідей Майдану.Але сьогодні нема партії, яку очікували. Є “крутівня”, як кажуть у моєму селі, й відмовки партвождів. Є ще бідкання про “ідейну чистоту”. Що ж, ідеї — річ серйозна. Один з нерядових членів НСНУ, губернатор Дніпропетровщини Віктор Бондар заявив на політраді, що у нову об’єднану партію мають увійти успішні бізнесмени, мери міст, губернатори, словом, люди, “які впливають на ситуацію”. Резонно. Чого ж цих людей не вважати такими, що за націю і демократію? Але ось продовження тези Бондаря: нова партія “мала б уникати суто ідеологічного, правонаціонального іміджу”. Тільки іміджу чи цієї (і будь-якої!) ідеології? Неважко передбачити, як зреагують на це досвідчені націонал-демократичні сили, передусім Рух. Отже, проблеми ідейного плану будуть. Просто їх треба розв’язувати, а не накручувати. Бо можна ж ідейно “чистити” до нескінченності. Виокремлюючись в “істинні арійці”, відчищаючи зліва й справа, розколюючись і клонуючись. Класичний приклад — розкол Народного руху 1999 року. Днями — дев’ята річниця тієї “весни оновлення”, яку ще й досі не осмислили — що ж то було? А це не просто історія, вона проростає у сьогодення.…Рурки і крапельниці підживлення стопартійності від олігархів діють. Партофіси на місці. Гетьманчики носять у кишенях партпечатки. Усе тихо, спокійно, нічого не змінюється — у політикумі, у суспільстві, в державі. Хіба що ціни і тарифи — для посполитих, цебто “електорату”, “об’єктів” стопартійності на чергових виборах.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment