МОВОЮ ДЕРЖАВИ

Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськНаціональна рада України з питань телебачення і радіомовлення може небагато, якщо український телерадіопростір залишається не українським. У чому річ? Можливо, проблема у законодавстві? Але ж у березні 2005 року до нього було внесено зміни.Чиновники виправдовуються, що працювати Нацраді дуже складно: порушники майже не звертають уваги на її зауваження, а бюджетних коштів замало, щоб забезпечити моніторинг телерадіопрограм. Але й без моніторингу помітні порушення режиму мовлення, отже, є підстави втрутитись. Хоч законодавчо це доволі марудна процедура: три попередження, потім незначний штраф, судове подання, щоб позбавити ліцензії, далі рішення суду з апеляціями на всіх стадіях. Відразу лунатимуть звинувачення про порушення свободи слова і прав людини. Хоч, за бажанням, процедуру можна пришвидшити. Голова Нацради Віталій Шевченко якось зізнався, що радий би домогтися україномовності загальнонаціональних телеканалів, але в законі записано незрозумілу цифру — не менше 75 % мовлення державною мовою. Це суперечить 10 статті Конституції. Можна і до Конституційного Суду звернутися за роз’ясненням. Думаю, що дію п. 4 ст. 10 Закону про телебачення і радіомовлення було б припинено через її невідповідність ст. 10 Конституції, згідно з якою державна мова застосовується без жодних обмежень на всій території України. Нацрада, шануючи пріоритет Конституції, могла б і не звертати уваги на п. 4 ст. 10, адже він жодним чином не забороняє вимагати стовідсоткового загальнонаціонального мовлення державною мовою. Перший пункт ст. 10 навіть допомагає Нацраді: “Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою”. Ця ж стаття чітко визначає порядок застосування інших мов. Російською та мовами національних меншин здійснюється реґіональне мовлення у місцях їхнього компактного проживання. Це дає Нацраді повну свободу, адже території компактного проживання нацменшин не визначено законом, а Конституція визначає призначення національних мов — збереження мовної, етнічної та іншої самобутності. Російськомовні новини, до речі, у найзручніший телевізійний час, за змістом і реґіональним поширенням навряд чи відображають інформацію про життя росіян в Україні та служать збереженню їхньої самобутності, тому загальнонаціональні новини і мають лунати мовою держави. Натомість саме новини зросійщують громадян. Кому це вигідно і чому такого порушення не бачить і не припиняє Нацрада? Закон і можливості на її боці, щоб у короткий термін забезпечити стовідсоткове загальнонаціональне мовлення українською. Наведу п. 3 ст. 10 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”: “Якщо мова оригіналу (або дублювання) фільму та [чи] іншої програми (передачі) не є українською, такі фільми та [чи] програми (передачі) транслюються за умови звукового дублювання їх державною мовою”. Отже, звукове дублювання стосується не лише телефільмів.Найлегше розповідати довірливим і щирим українцям про труднощі у наведенні порядку на телебаченні замість того, щоб забезпечити дотримання закону. Законодавство про саму Нацраду не стимулює її самокритичності, адже члена Національної ради упродовж чотирьох років після призначення ні звільнити, ні відкликати неможливо, хіба на підставі рішення суду за бездіяльність чи дії, які спричинили до масових порушень прав громадян у сфері одержання і поширення інформації в телерадіопросторі, або за інший злочин. Але ж влада здебільшого високо оцінила працю багатьох чиновників Нацради — відзначила їх урядовими нагородами за сприяння в розбудові телерадіопростору. Доки так чинитимуть, доти українці дивитимуться по телевізору російсько-українську мішанину, продовжуючи “успішно” зросійщуватись та денаціоналізовуватись.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment