Євген БУКЕТВеличезні можливості для вдумливого, правдивого розуміння Шевченка може надати Переяслав. Для Шевченка він був серцем України: містом-символом, першопричиною всього. У Переяславі розкрилася перед ним прірва національного рабства. Тут він усвідомив і своє власне покликання — бути Кобзарем, Пророком, і покликання свого народу — розквітнути власним національним життям. Тут узимку 1845 року він помирав, щоб дати своїм сучасникам і нащадкам пророчі заповіді любові й національної свідомості, висловлені в поетичній збірці “Три літа”.Проте заповідей Шевченка досі не виконано. Скільки свідомих вчинків, яка сила-силенна помислів і дій в Україні спрямовано проти України!Сучасний Переяслав — місто освічених людей, місто музеїв. З університетом і достатньою кількістю загальноосвітніх шкіл. Але пройдіться вулицями — і стає зрозуміло: слава й неслава переплелись тут так тісно, що навіть відгомін колишніх героїчних перемог став символом національного безпам’ятства. На центральній площі височіє монумент з написом “Навеки вместе!”, встановлений із нагоди чергового ювілею так званого “возз’єднання України з Росією”, а маленький пам’ятний знак на честь зречення присяги, даної московському цареві, захований серед будівельних майданчиків…У день народження Шевченка після реставрації мали відчинитися двері будиночка Андрія Козачковського. З історичного музею, який був тут донедавна, він мав перетворитися на меморіальний музей Тараса Шевченка. Але через відсутність директора реставраційні роботи в музеї досі не завершили, а місцева влада, користуючись нагодою, з великим розмахом відсвяткувала 8 березня…“Приїздіть 9 березня в Переяслав! Відвідайте музей Т. Шевченка, покладіть квітку на честь пошани Великого Кобзаря біля його погруддя у дворі будинку Козачковського. Це потрібно не лише затуженій душі Шевченковій. Це потрібно Вам, панове. Тільки тоді, коли кожен зрозуміє, що за все в Україні він відповідає особисто, коли відчує потребу очистити душу свою від бруду малоросійства, Україна зможе ствердитися як національна держава”, — закликала напередодні Спілка творчої молоді Переяслава “Молода Просвіта”. О 13 годині 9 березня біля будинку-музею Козачковського молодь організувала Шевченківські читання, а о 15-й, в Музеї кобзарства, — театральну виставу “Молитва” за збіркою Т. Шевченка “Три літа”. Оголошення опублікували місцеві газети.На Шевченківські читання завітали лише місцеві просвітяни, кілька викладачів університету зі студентами, яким “потрібно отримати залік”, і… міський голова Іван Якименко. Він прийшов, як сказав, “за покликом серця”. Місцева влада, за його словами, урочистостей біля пам’ятника не планувала, нікого не запрошувала, але дуже вдячна громадськості за те, що вона не забуває про цей день. Після шквалу критики від учасників зібрання міський голова пішов, пообіцявши провести віче під час відкриття музею.Що це? Якась всенародна БАЙДУЖІСТЬ. На моє глибоке переконання, в місті, де Тарас Шевченко написав свій “Заповіт”, шевченківські дні мають бути надзвичайним святом. Натомість, приїхавши до Переяслава 9 березня, я побачив сірі напівпорожні вулиці й три десятки патріотів біля пам’ятника Кобзареві. Здалося, що я не в славному Переяславі, де більшість у міській раді складають представники БЮТ і “Нашої України”, а десь у глухому райцентрі степового Криму. Коли вже завершували перегляд вистави “Молитва”, в Переяславі почав накрапати весняний дощик. Хтось із присутніх у залі повідомив, що в районному Будинку культури щось святкують. Узяли свіжі газети — жодних оголошень. Просвітяни припустили, що влада навмисне організувала концерт, щоб зірвати акцію національних сил.
