Ніна ГНАТЮКУ вірші “З Опішні їдучи” з посмертної збірки Володимира Затуливітра “Четвертий із триптиха” є така строфа: Ще довго нам докопуватись глин — найглибших, може, і найзолотіших,Що з них би пальці Всетворця змогли,схотіли наліпити нас, безгрішних.
Володимир Затуливітер з найглибших, найзолотіших глин української мови, як Всетворець, виліплював, вигранював, визорював, вирошував блискучі, витончені глечики, горнятка, кухлики, що тягнулися до нас з водами, винами, медами поезії.Відкриваючи літературно-мистецький вечір у день народження поета, секретар комісії з ушанування пам’яті Володимира Затуливітра Любов Снісар нагадала нам його вірш “Уривок з анкети”:… Ваша найдорожча книга.— Словник української мови.Його навіть Біблія ще не дочитає.… Ваш ідеал героя?— Саможертовне слово, що врятувало
нам Шевченка.… Вам би хотілось…— Даруйте, не за адресою. Про мої хотіння запитайте нашу мову.Володимир Затуливітер у нашій пам’яті навічно зостався людиною енциклопедичних знань, дивовижного чуття мови, прекрасним редактором і самітником-характерником.Якби міг редагувати не лише чужі тексти, а й власні бажання і почуття, мабуть, його життєва дорога не обірвалась би так швидко і трагічно на крутогорах у селі Бучаку Канівського району, де поет прожив свої останні два роки при сонці й місяці, завиванні вітрів і вигляданні коханого слова. Безумовно, був би лауреатом Шевченківської премії, орденоносцем, автором товстелезних книг. Але найважче на землі — бути собою. Особливо в трудні дев’яності, на зламі епох, коли девальвувалися не лише гроші, а й такі одвічні цінності, як дружба, честь, совість. Як же рятувався поет, який залишився без роботи, без гонорарів, якому за комунальні борги відрізали світло? Перебрався в Бучак у чужу хатину на семи вітрах, садив картоплю, збирав гриби, сіяв і теребив квасолю…Маю за душею сіру нишку правди.Може, розговіюсь і діжду часів — Вляжуться любові, відбуяють зради, Вилущу в долоню три квасольки слів…“Це дивовижно складна і точна система — Володимир Затуливітер. Він був професійно совісною людиною, — відзначив літературознавець, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Михайло Слабошпицький. — Епосі, у якій жив і творив Затуливітер, не потрібні такі поети. Для існування цього творчого індивідууму цей час не підходив. Де його місце в літературі? Він не встиг за шістдесятниками, але й не належить до поетів сімдесятих чи вісімдесятих років. Він сам собі покоління. Він сам собі школа, сам себе сформував. Він ставив перед собою мовні завдання, вводив у вірші ті лексеми, які раніше там не використовувалися. Ми лише потроху починаємо усвідомлювати, якої сили це поет”.Письменник, колишній директор видавництва “Молодь” Володимир Прокопенко відзначив, що Затуливітер був прекрасним редактором. Саме він редагував книгу Василя Симоненка “Лебеді материнства”. І став першим лауреатом премії ім. П. Усенка. Та мало хто знає, що перу цього поета належать і чудові пісні. Те, що Олександр Білаш написав пісню на його слова, засвідчує, що це справжня поезія.Дві пісні поета, що народилися у співпраці з композиторами О. Білашем і М. Мошиком, подарувала присутнім лауреат премії ім. О. Петрусенко Інна Місько-Андріяшик.Наступного року Володимирові Затуливітру виповнилося б 65. Поети Петро Засенко, Михайло Шевченко, краєзнавець з Канева Михайло Іщенко, заступник голови Канівської районної державної адміністрації Віра Носенко у своїх виступах наголошували на тому, що слід до цього ювілею видрукувати книгу, збудувати першу чергу меморіалу Володимира Затуливітра в ландшафтно-архітектурному, історико-етнографічному культурному центрі — творчому містечку “Бучак” за концепцією “Всі віки”. Проект розробив архітектор Вадим Бородін. Створено комісію з розбудови меморіалу, відкрито рахунок Фонду Володимира Затуливітра: р/р 26005051501060 Канівського відділення ЧГРУ Приватбанку, код 14360570, МФО 354347, для музею В. Затуливітра. Сподіваємося, що шанувальники творчості цього поета Шевченкового кореня, краяни, члени Сумського земляцтва, інші небайдужі до української культури добродії долучаться до цієї шляхетної справи, і Бучак стане ще однією літературно-мистецькою Меккою.Заслужений артист України Василь Обручов і заслужений діяч мистецтв Василь Довжик прочитали вірші незабутнього майстра золотої глини поезії. А потім усі мали змогу переглянути телепередачу ДТРК “Культура” “Озимий клин Володимира Затуливітра” Галини Михайличенко за участю народного артиста України Олексія Богдановича.Мудрим поглядом дивився в очі кожному з нас з фотопортрета під вишитим рушником Поет. Високим світлом пам’яті й любові горіла свіча перед іконою Охтирської Божої Матері. А нам вчувалися слова Володимира Затуливітра, що линули з Канівських гір, з Дніпрової далини: “Я — вже земля. А вам ще треба неба. Землі ще треба. І моїх очей”.
