Ірина КОВАЛЬ-ФУЧИЛОНаукове товариство ім. Я. П. Новицького (голова — доктор історичних наук, професор Анатолій Бойко) доклало чималих зусиль до перевидання наукової спадщини видатного вченого Якова Павловича Новицького, адже тривалий час її було забуто. Нині побачили світ два перші томи: 1-й — історичні праці; 2-й — фольклорні та етнографічні (легенди, перекази, оповідання про запорозькі урочища та запорозьких козаків, козацькі та гайдамацькі скарби, апокрифи, казки, замовляння). Готують до друку наступні три томи: 3-й том — історичні та народні пісні; 4-й — археографічні праці; 5-й — нотатки, замітки, наукові звіти та епістолярна спадщина.Передмова до першого тому “Яків Новицький — видатний дослідник і громадський діяч Запорізького краю” розкриває віхи життя Якова Павловича, людини, яка попри численні службові обов’язки займалася улюбленою справою — краєзнавством. Перший том містить такі наукові праці: “С берегов Днепра (Очерки Запорожья)”, “История города Александровска в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии. 1770—1806 гг.”; “Остров Хортица на Днепре, его природа, история, древности” та інші. Ці твори дають цілісне уявлення про історичну традицію Запорізького краю, його колонізацію і заселення після зруйнування Січі, виникнення міст і слобід. Кожна праця Я. П. Новицького відтворює цілісну картину народного життя краю, багатовікових народних традицій Південної України від найдавніших часів. Тут маємо відомості про самобутній світогляд жителів Запорожжя, їхні вірування, звичаєвість, їхню самооцінку, ставлення до минулого і сучасного. Науковий апарат становлять примітки та коментарі, іменний і географічний покажчики. Упорядник тому — Анатолій Бойко.Другий том містить фактично всі відомі сьогодні прозові фольклорні записи Якова Новицького, зібрані у 70-х роках XIX—на початку ХХ століття на Запоріжжі. Він був одним з ініціаторів комплексного стаціонарного дослідження Нижньої Наддніпрянщини, зокрема Олександрівського повіту Катеринославської губернії, історичної території Запорозької Січі, яку й досі вважають маловивченою порівняно з іншими реґіонами України. У 90-х роках ХІХ ст. Я. П. Новицький був найактивнішим збирачем і видавцем фольклору та народознавчих матеріалів. М. Ф. Сумцов назвав його одним із найкращих знавців краю: він не обмежувався збиранням фольклору, друкував також етнографічні, історичні, археологічні, статистичні, архівні, економічні, ботаніко-зоологічні, педагогічні та інші матеріали. Про нього писав Д. Ф. Чернявський: “Почтенный член нашей архивной комиссии Яков Павлович Новицкий является одним из наилучших знатоков и исследователей Екатеринославщины: история последней ему в такой же мере близка и знакома, как и современное бытовое состояние”. Найхарактерніша риса Новицького-фольклориста — визбирувати по крихтах усе, що лишилось у народній пам’яті про запорозьку старовину. Його збірники — це історія Запорозької Січі в народній інтерпретації. Міфологія та апокрифи, безліч топонімічних легенд, історичних переказів про життя, побут, звичаї, подвиги, світогляд козаків, видатних особистостей, руйнування Січі та взаємини з колонізаторами, козацький гумор і туга за колишньою славою — ось тематика цих видань. Матеріал подано в первісному вигляді, без літературної редакції, з цікавими авторськими коментарями. Яків Новицький — єдиний в історії української фольклористики, хто записав і за життя видрукував легенди про скарби, про народну топоніміку Запорожжя — аналогів їм немає. Топонімічні легенди — це найоригінальніші твори фольклору, і Новицький підняв цілий пласт народної топоніміки Нижньої Наддніпрянщини.
