БЕСІДА З ФАРАОНОМ

Вадим ПЕПА,лауреат літературно-мистецької премії ім. І. С. Нечуя-ЛевицькогоСкільки разів сам себе переконував не дивитися телевізор. Ні ж! Як найшло щось. Увімкнув-таки 9 березня. Бо ж день народження найдорожчого кожній щирій українській душі Тараса Григоровича Шевченка. Адже цього святого дня ефір не бризкатиме відвертою, неприхованою, нахабною українофобською отрутою. Почую щось зворушливе на возвеличення світлої пам’яті генія, ім’я якого вшановує весь світ. Відчую живим, невмирущим великого поета і талановитого художника, чиї заповітні слова невідступно в моїй свідомості: “Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу”.І треба ж було натрапити зосліпу на “5 канал”. На “Соціальне ток-шоу “Майдан”. А там на весь екран — перекошений від злості лик голомозого. Горезвісного й лиховісного. Того, що задихається й захлинається в такій скаженій ненависті до Шевченка, причини якої можна з’ясувати хіба що в психіатра. Не вчені та друковані, а прості люди прямо кажуть, не вибираючи евфемізмів, що тільки хворий на голову може принижувати І. Франка, очорнювати Г. Сковороду, обпльовувати Лесю Українку, дискредитувати Б. Хмельницького, гудити П. Конашевича-Сагайдачного, огиджувати історію українського народу.Але ж то прості люди, рядові громадяни. А власникам чи то розпорядникам або владарям ефіру начхати на думку мільйонів. Вони виставляють саме одіозного типа. І заради чого? А задля того, щоб повчав Верховну Раду, вказував найвищим органам влади, куди йти і як та за що братися. Невже це не нахабний плювок в очі не лише українського народу, а й усіх його владних структур? А в кого ж спитати, яке надзавдання цього каналу і конкретно цієї передачі? Як зазирнути за куліси та побачити невидимого диригента? Того, за помахом палички якого на День Соборності в січні цього року випендрювалася суржиколайна істота невизначеної статі з п’ятикутною зіркою на маківці, а в Шевченківські дні такий же клон напоумлює всіх і вся, вчить уму-розуму і коаліцію, й опозицію, і новонавернених демократів, і кондових комуністів. Аби принизити. Аби поставити на місце… Не скажу яке, щоб не прозвучало надто образливо. І що ж залишається телеглядачеві? А нічого, окрім одного — вимкнути. Так я і вчинив. Коли це раптом земля мовби здригнулася. Чи то загуло щось, чи вчулося. І постало переді мною видіння. Хто це явився неждано-негадано? Придивляйся — не придивляйся, а таки ж сталося. Вірте чи ні, а перед очима — справжній фараон Єгипту. У всій своїй величі й з усіма атрибутами влади. Хоч і тінь справдешнього земного. Трохи знаюся на історії Єгипту й одразу міркую, чи ж не учинилося диво з див? Чи не від сиводавніх прародичів мені знак? Була ж у Єгипті династія фараонів. Із найменуванням, дуже близьким до мого прізвища — Пепе І, Пепе ІІ… Аж до Пепе ХІV. Ось би котрийсь із них нагодився до мене із золотом чи хоч якимись там коштовностями.Але мова про інше. — Що у вас тут діється? — чую від далекого, може, й прародича. — Кісткам моїм спокою немає. В саркофазі перевертаються, хоч і тісний. За мого владарювання об’являвся огидний злостивець Зоїл. Усе перемивав кісточки не будь-кому, а поетові над поетами — самому Гомеру. Вчепився в його славу, як гієна в здобич. Обійшов півсвіту, розвінчуючи найвидатніший, що його знало людство, поетичний талант. Заявився з тим і до мене. Я зволив вислухати всі докази несамовитого. А по всьому наказав негайно скарати озвірілого хулителя на горло. Повісили, як украй небезпечного сутягу. І не знайшлося жодної душі, яка б того не схвалила. А що ж у вас? Найсвятіше національне зухвало очорнюють. І на якому ж телеканалі? А на тому, якому недоброзичливці не дають ні найменшого спуску. Хрестять його вздовж і впоперек, звинувачуючи в націоналізмі та ще в таких ізмах, що не проти ночі й згадувати. А від ваших владців ні пари з уст. Де ж їхні очі і їхні вуха?— Та їм не до того, — пояснюю. — Вони дуже зайняті.— Чим? Що для них стократ важливіше? — знизує плечима гість, добре обізнаний з таїнами твердої влади. — Зайняті-презайняті, — мовби виправдовуюся. — Руки вкрай зайняті. — Та що ж то за напасть? — спогорда питає фараон. — А така, що тільки руками розводять та в один голос промовляють: “Маємо те, що маємо”. — Хорс із вами! — знесилюється перед моїми доказами єгипетський фараон. — А що ж мільйони звичайного люду?— Як що? Вони махнули рукою. Горілку п’ють та плюють… Розтанула велична тінь, ніби й не було її. Я ж схаменувся та й міркую: ти ж і сам, голубе, як і всі, тільки руками розводиш. І так мені не по собі стало, що вхопився-таки написати про наругу, яка дошкуляє. Коли ще й надрукувати вдасться, то, може, хоч на хвилину впокоїться душа сиводавнього єгипетського владаря.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment