Карина ВОСТРЯКОВА,Олена МОРОЗОВАРічницю народження Тараса Григоровича Шевченка, 9 березня, українці святкують по-різному. Дехто йде до церкви, аби вшанувати пам’ять Великого Кобзаря молитвою, активісти влаштовують мітинги, хтось прямує до музею, щоб увібрати в себе краплину душі генія, залишену в його творах.Справжнє свято Кобзареві й глядачам влаштував студентський народний хор імені М. Аркаса Миколаївського філіалу Київського національного університету культури і мистецтв, який виступив із концертною програмою “Вінок Кобзареві” у Колонному залі імені М. Лисенка Національної філармонії України. Злива на вулиці не завадила таланту, душевності й щирим промінцям усмішок молодих артистів, які створили неперевершену атмосферу двогодинного дійства.Концерт полонив невмирущими рядками Шевченка, музичними композиціями митців минулого й сьогодення, чарівними звуками української пісні, забутими обрядами, звичаями та історичними подіями, оспіваними у фольклорній спадщині Причорномор’я.Серед творів — більшість хорових обробок Омеляна Шпачинського — заслуженого працівника культури України, художнього керівника й головного диригента колективу. На концерті виконували композиції на вірші Т. Шевченка, Д. Павличка, українські веснянки, танці, історичні самобутні пісні Миколаївщини (зокрема, про взяття Очакова). Звуки бандури, віолончелі, альта, скрипок, баяна, кобзи, кларнета, сопілки, труби надавали вишуканості й неосяжної глибини. Символічною була присутність на сцені Великого Кобзаря, якого грав актор муніципального театру Микола Євтушенко: так, ніби сам Шевченко був з глядачем, говорив до нього.Не менш образне й закінчення концерту композицією “Шлях до Тараса”: “Ні, не в минуле, а в майбутнє… до тебе я, Тарасе, йду”. Варто йти — не лише згадувати, а жити з геніями й відчувати їхню підтримку.
