МОЄ ЛИСТУВАННЯ З МІНІСТЕРСТВОМ

Як громадянин України і працівник освіти з понад 50-річним стажем я звернувся до Міністерства освіти і науки з деякими пропозиціями, які мені видаються актуальними. Тим часом відповідь, яку я одержав, нагадує “зіпсований телефон”. Я писав про одне, а у відповіді йдеться зовсім про інше.Та й не все так чудово, як хоче запевнити мене (і нас усіх) працівник міністерства. Свого часу А. Г. Погрібний у книзі “Поклик дужого чину (З розмов про наболіле)” (К.: Просвіта, 2004) писав, що міністерські чиновники постійно скорочують курси українознавчих дисциплін. 2004 року кількість годин на такі дисципліни, констатував він, скорочено порівняно з першими роками незалежності в чотири рази. Про дальше погіршення володіння державною мовою і зменшення вживання її саме серед молоді свідчать і соціологічні дослідження останнього часу (див. статтю “Мовний баланс України” в ч. 9 “Сучасності” за 2007 р.).

Наприкінці 2007 року у вищих навчальних закладах з’явилися чутки (і небезпідставні) про наміри міністерських чиновників під прикриттям приєднання України до Болонського процесу ще більше скоротити кількість годин на українознавчі предмети, а то й зовсім ліквідувати деякі з них, як це було зроблено з курсом “Українська культура”. З приходом нового міністра освіти й науки ці зазіхання принишкли.Не уподібнюймося до тих, про кого писав Т. Шевченко: “А ми дивились, та мовчали, та мовчки чухали чуби”. Пам’ятаймо, що згідно зі статтею 40 Конституції України, “усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк”.Нижче подаю на суд громадськості своє звернення до Міністерства освіти і науки України і відповідь на нього. 

Шановний пане Міністре!Наше суспільство, особливо схід і південь, хворе на національне безпам’ятство, бездуховність і брак загальнонаціональних ідеалів. І це не дивно: протягом 250 років царської та 70 — московсько-більшовицької неволі українське населення переважно через загальноосвітню та вищу школи інтенсивно обробляли в цьому напрямі. Пригадаймо бодай такі вузівські предмети радянського часу, як науковий комунізм, діалектичний та історичний матеріалізм, історія КПРС, атеїзм, політична економія, марксистсько-ленінська філософія, марксистсько-ленінська естетика. Вони слугували вихованню людей, відданих тодішньому режимові.А яку виховну роль в інтересах Української держави виконують теперішні дисципліни так званої гуманітарної й соціально-економічної підготовки? Вони майже ті самі, що й за радянського часу, їх було збережено для того, щоб мали роботу колишні привілейовані викладачі так званих суспільних наук і для збереження комуно-радянського світогляду. Ті ж нібито українознавчі дисципліни — “Українська мова (за професійним спрямуванням)”, “Історія України”, “Культурологія” (а не українська культура), “Політологія”, які вивчають тепер у вищих навчальних закладах, по-перше, надто вже куці (26—36 аудиторних годин), а по-друге, закінчуються лише заліком, а не державним іспитом.Якщо цього не змінити, наша освіта й далі виховуватиме манкуртів типу сумнозвісного секретаря Донецької міської ради українофоба Левченка (28 років, кандидат історичних наук, вихований у незалежній Україні).Щоб ми, українці, не залишалися людьми другого сорту в своїй країні і в світі, потрібно, аби ті, хто керує державою, попри турботу про розвиток економіки, про сите життя, так само дбали й про вічні національні цінності — українську мову й українську культуру.Для цього на виконання положення статті 11 Конституції України про те, що “держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури”, а також статті 12 про те, що “Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців…”, Міністерство освіти й науки України мало б серед іншого запланувати й виконати найближчим часом таке.У всіх вищих навчальних закладах, незалежно від форм власності й підпорядкування, замість суспільно менш актуальних предметів (як релігієзнавство, культурологія, економічна теорія, соціологія тощо) або поряд з ними, запровадити як обов’язкові такі українознавчі предмети, виділяючи на кожний з них не менш як по 70 аудиторних годин (разом — 280 аудиторних годин, що становитиме менше 7 % усього аудиторного часу):1) практичний курс української мови з елементами комунікативної лінгвістики (спрямований на якомога повніше оволодіння виражальними засобами та стилістикою української літературної мови — І курс);2) курс новітньої української літератури (у ньому передбачити розгляд високохудожніх, суспільно вагомих творів українських письменників останнього часу, яких не вивчають у середній загальноосвітній школі і які мають національно-виховне та людинознавче спрямування, — II курс);3) курс історії української державності (з аналізом помилок і здобутків українського народу на його історичному шляху і перспектив його розвитку на основі найновіших досягнень історичної та філософської науки — III курс);4) курс української культури (спрямований передусім на відновлення, збереження й розвиток українських національних культурних традицій, які протягом тривалого часу нищили, — IV курс).Цикл названих українознавчих дисциплін має завершуватися обов’язковим інтегрованим бакалаврським державним іспитом (для всіх спеціальностей). Без складання державного іспиту з цих дисциплін диплом про вищу освіту не повинен видаватися.У середній загальноосвітній школі щодо патріотичного виховання становище порівняно ніби краще, хоч останнім часом помітно скоротилися години на вивчення української мови, літератури, історії України, ліквідовано українознавство. Але тривогу викликає навчання в школах для осіб, що належать до національних меншин.У статті 14 Рамкової конвенції про захист національних меншин сказано: “У місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин, або де вони складають значну частину населення, Сторони, у разі достатньої необхідності, намагаються забезпечити, по можливості та в рамках своїх освітніх систем, особам, які належать до цих меншин, належні умови для викладання мови відповідної меншини або для навчання цією мовою”. І тут же в Коментарі до положень Рамкової конвенції це конкретизується: “Двомовне навчання може бути одним із засобів для досягнення мети цього пункту”. У пункті 13 Гаазьких рекомендацій щодо прав національних меншин на освіту вказується конкретніше: в середній школі “необхідно поступово збільшувати кількість предметів, які викладаються державною мовою”. У Пояснювальній записці до цих рекомендацій застерігається: “Підходи типу “занурення”, згідно з якими викладання ведеться виключно державною мовою, за якого діти з національних меншин повністю інтегровані у класи з дітьми більшості населення, не відповідають міжнародним нормам. Це такою самою мірою стосується й сегрегованих шкіл, в яких уся навчальна програма викладається виключно із застосуванням рідної мови національної меншини протягом усього навчального процесу…” Поняття “двомовне навчання”, про яке йдеться в цих міжнародних документах, означає, що половина предметів має викладатися державною мовою, половина — мовою національної меншини. Адже, як сказано в тих же Гаазьких рекомендаціях, “особи, які належать до національних меншин, зобов’язані інтегруватися в більш широке суспільство держави через належне володіння державною мовою”.Тим часом у школах з російською мовою навчання всі предмети, за винятком, зрозуміла річ, української мови та літератури (на які виділено мізерію годин — як за радянських часів), всупереч міжнародним нормам викладають лише російською мовою. І діти, які закінчують такі школи, погано володіють державною мовою. А біда ще й у тому, що й виховання тут — нерідко антиукраїнське.У багатьох сирітських будинках (особливо на сході й півдні) і виховання, й навчання ведуться російською мовою і в російському дусі. Отже, ким стануть ті державні діти для Української держави?Щось подібне спостерігається й у школах з угорською та румунською мовами навчання.Свого часу в Міністерстві освіти (керівник групи — В. О. Огнев’юк, до неї входив і автор цих рядків) було розроблено відповідно до міжнародних норм Концепцію освіти національних меншин, але вона десь і досі припадає пилом.Крім того, слід передбачити розширення цікавих дитячих художніх і науково-популярних видань українською мовою й витіснення зі шкільних бібліотек російської (переважно ще від радянського часу) літератури.Це болючі проблеми. Якщо не розв’язати їх, наше суспільство нескоро позбудеться колоніального тавра.Про це я вже писав у наші вищі інстанції, й поки що одержав лише таку відповідь два роки тому:МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ВИЩОЇ ОСВІТИ 04070,м. Київ, вул. Сагайдачного, 37 Тел./факс (044) 425-52-56 07.12.2005 № 14/18.2—2775Шановний Іване Пилиповичу!Виконуючи розпорядження Міністерства освіти і науки України щодо Вашого повторного листа до Віце-прем’єр-міністра Кириленка В. А. від 10. 10. 2005 року щодо введення українознавчих дисциплін у ВНЗ, вважаємо доцільним копії цих листів довести до відома керівництва та членів Науково-методичних комісій з педагогічної освіти, журналістики, української мови, слов’янської філології, історії України та культури для обговорення ними їх змісту у грудні 2005—січні 2006 рр.Про результат повідомимо Вам додатково.З повагою директор (підпис).Ось така відповідь без відповіді.З глибокою повагою професор І. П. Ющук,завідувач кафедри слов’янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету, член Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, заслужений діяч науки й техніки України, відмінник освіти України.1.01.2008 р.  

Міністерство освіти і науки УкраїниДепартамент загальної середньої та дошкільної освітиШановний Іване Пилиповичу!У департаменті загальної середньої та дошкільної освіти уважно розглянуто Ваш лист щодо мовної політики в освітній галузі, адресований міністру освіти і науки України. З приводу порушених у листі питань інформуємо.Одним із важливих напрямів діяльності Міністерства освіти і науки України, місцевих органів управління освітою є комплексне вдосконалення вивчення української мови в середній та вищій школі. Це виявляється насамперед в оновленні концептуальних засад вивчення української мови в навчальних закладах, розробленні нових програм, якісних підручників з рідної мови, піднесенні професійної кваліфікації вчителів-мовників, збагаченні арсеналу лінгводидактики шляхом вироблення ефективних методик викладання рідної мови у загальноосвітніх навчальних закладах різних типів, створенні надійної системи моніторингу якості мовної освіти школярів та студентів, налагодженні щонайтіснішої взаємодії між органами управління освітою та громадськістю щодо вирішення мовних питань.Окрім цього, міністерство патронує та проводить низку мовних конкурсів, олімпіад, змагань, турнірів. У комплексі з іншими заходами вони покликані змінити мовну ситуацію в Україні, привернувши молодих українців до рідного слова.Щодо кількості годин, відведених на вивчення української мови у загальноосвітніх навчальних закладах, то сьогодні в 11-річній школі загалом українську мову учень вивчає упродовж 1 698 годин.Типовими навчальними планами для 12-річної школи так само визначено на вивчення української мови 1 698 годин. У класах суспільно-гуманітарного профілю ця цифра становить 1 908 годин.Отже, кількість годин на вивчення української мови не зменшується, а у профільних класах — значно збільшується.До того ж, на вивчення української літератури у 12-річній школі відводиться на 70 годин більше порівняно з 11-річною школою (в 11-річній — 490 годин, у 12-річній — 560 годин).У загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин здійснюється поетапний перехід на вивчення ряду предметів (історії України, географії України, курсу “Захист Вітчизни”) за бажанням учнів, їхніх батьків та за наявності відповідного навчально-методичного і кадрового забезпечення українською мовою.Департамент загальної середньої та дошкільної освіти здійснює та планує надалі здійснювати й інші заходи, спрямовані на поліпшення мовної ситуації в освітній галузі, вважаючи цю проблему такою, що має першорядне значення.Поділяємо, шановний Іване Пилиповичу, Вашу стурбованість станом мовної розбудови Української Держави та щиро дякуємо за небайдужу позицію щодо національно-мовного відродження України.Начальник відділу Л. С. Ващенко 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment