Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськУ Києві час від часу проводять конкурси, чимало з яких гучно називають міжнародними. Навіщо? Яка користь від них українському суспільству, державі та громадянам? Не завжди організатори над цим замислюються або мають якийсь особливий інтерес.Недавно побачив розміщене на сайті НСЖУ оголошення про IX Міжнародний конкурс фільмів і телепрограм, який має відбутись у Києві 29—31 травня цього року. Це щорічний конкурс з гарною назвою “Золотий Георгій”. Насправді назва конкурсу і текст загальних положень про нього, як заведено, — російською. Всі до цього звикли, і журналістська братія згодом, у травні, подаватиме нам чергове досягнення в галузі української кінематографії й українського телепродукту. Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення, напевно, не має до цього конкурсу жодних запитань, адже конкурс пройшов усі погодження і оголошується не вперше. Запитання є у мене. Незрозуміло, на якій підставі текст загальних положень конкурсу поширено лише російською мовою. За старим і чинним Законом про мови (стаття 15) мовою міжнародних форумів, що відбуваються на території України, є мова, визначена учасниками форуму. Якщо цей форум для користі нашого суспільства, то такою мовою може бути державна, а не китайська чи англійська або інша поширена мова світу, зокрема російська. Звісно, учасникам гарантують право вибору мови виступу із забезпеченням перекладу мовою відповідного форуму. Проте організатори визначили мовами форуму українську і російську, хоч роботи можна подавати будь-якою мовою, тобто російська сприймається де-факто як друга державна. Очевидно, до організаторів проекту ще не дійшли відомі всім тлумачення Конституційного Суду про дублювання фільмів і старі, як наша незалежність, правові норми про статус державної мови. Не встигає побачити негаразди і Нацрада з питань телебачення і радіомовлення.Постає запитання — навіщо і для кого цей конкурс? Може, для решти світу і сусідньої держави, а ми лиш орендуємо свою столичну територію? Чи є що показувати з україномовного і з суто нашою тематикою продукту? “Тематика конкурсной программы — взаимоотношения общества и правоохранительных и правоприменяющих структур, информирование населения о деятельности правоохранительных органов государственной власти, сотрудничество средств массовой информации и силовых структур в вопросах освещения происходящих событий, создание положительного образа сотрудника правоохранительных органов художественными методами кино и телерадиовещания”. Український продукт на таку тематику — дефіцит, зате на українських телеканалах поза конкуренцією щоденно “перемагають на конкурсі” телесеріали про російських “ментів” і американських “копів”! Можна недорого зняти на тему ментів і копів непоганий телесеріал десь у Жмеринці і з участю українських артистів: так дешевше — російською вони вже володіють, англійську чудово імітуватимуть.Цим конкурсом важко популяризувати справжнє національне кіно і телепродукт. Може, це десь там, за “форматом”, і його самовіддано шукатимуть організатори, щоб захистити на міжнародному рівні високий престиж України. Пересічний громадянин такого дива на телебаченні не бачить. Організаторам видніше, адже мусить бути якась мета конкурсу. Ніхто ж не каже, що конкурс продовжуватиме бридку пострадянську колоніальну справу зросійщення і денаціоналізації українського суспільства. У це і вірити не хочеться, сподіваючись на українське чудо чергового кіноконкурсу. Герой одного з незабутніх радянських телефільмів не втримався б від патетичного вигуку: “Хай живе український кіноконкурс, найукраїнськіший кіноконкурс у світі!” “Слава українському телебаченню!” — хочеться відгукнутися гаслом-відповіддю, тамуючи безпричинний сміх. Сміх — це останнє, що можна дозволити собі щиро і по-українськи. Так думав Остап Вишня.
