«НЕ ТУДИ Б’ЄШ, ІВАНЕ»

До кримських юнаків та дівчат, які спалювали опудало міністра. І не лише до них…

 Євген ДУДАРУ фільмі Олександра Довженка “Земля” є епізод: вимучений життям селянин б’є по морді вимученого працею коня, який не може тягти плуга. Коняче око дивиться з докором. Мовляв, “не туди б’єш, Іване”… Треба бити тих, хто довів тебе до такого життя.Цей епізод згадався, коли деякі телеканали смакували, як ви рішуче розправлялися з “міністром”. За те, що… батьки і вчителі не навчили вас української мови. Бо саме нею, державною мовою, планувалося тестування…Картина, погодьтеся, ідіотична. Ви здійснюєте цей своєрідний теракт і стрибаєте на радощах, як дикуни у джунглях, — “раденькі, що дурненькі”. Поруч стоять ті, що мали б вас учити. Захоплюються вашою “сміливістю”. А віддалік потирають руки гракоподібні ідеологи боротьби проти “насильственной украинизации”… Ви їм потрібні отакими “козликами” і “баранцями”. Тупенькими і безпросвітними. Що у своїй державі не хочуть вчити державну мову, або — не вистачає клепки її осягти.

То за здоровою логікою, за кодексом честі, совісті й справедливості, ви повинні були б спалювати їхні опудала. І всіх інших, хто гальмує ваш інтелектуальний розвиток. Ваше прагнення бути громадянами патріотичними і законослухняними…Правду кажучи, я проти того, аби ви палили і їхні опудала. Я за те, щоб ви вчилися думати, ставали розумними громадянами України, а не зомбі Москви, Вашингтона чи Гондурасу. Щоб вас не могли використовувати як баласт, коли прагнуть вимостити собі дорогу до влади чи до корита, врятувати свою підмочену репутацію або відробити іудин гріш сусідської держави…Через якийсь час після того вашого “вогняного шоу” показали “шоу” з Сєверодонецька, яке також нібито спрямоване проти “насильственной украинизации”… Бачите, суцільні галюцинації і парадокси. “Громадяни” України проти українізації, якої “кіт наплакав”, чи “сліпий бачив, а глухий чув”. Що це? Політична шизофренія? Шовіністичний сказ? Чи плановий наступ сусідських імперських сил: не дати Україні бути українською… Навіть мову її зробити недержавною. Бо свого часу божок “червоношкірих” Карл Маркс казав, що “в державі державною мовою не говорять лише дурні, раби і завойовники”…Отже, боротьба за визнання другою державною в Україні російської — це боротьба за остаточне завоювання України… А якщо враховувати правило єзуїтів — “мета виправдовує засоби,” то злодійський метод “лови злодія” якраз “к ліцу молодцу”… Тепер з приводу “молодцов”. На отому “льодовому шоу” був дуже показовий епізод. Коли на трибуну вийшов “молодєц” з Російської думи К. Затулін і на рівні троглодитового інтелекту почав “извергать” хамські висловлювання на адресу Президента України, гетьмана Мазепи, деякі “молодци” аборигенського походження встали і почали плескати. Ну, це природно. Хама у хамських випадах підтримують лише хами. Тож і “депутати всєх уровнєй” показали своє “ліцо”.Трішки про “парсуну” зальотного хама. Дехто дивується, звідкіля у цього імперського іграшкового ослика стільки ненависті до всього українського.Політолог хутора Мозамбік Вітя Царапкін припускає таке. У російській мові побутує слово і поняття “сволочь”. Історія його появи така. Іван Грозний, коли “приобщал” до Росії загарбані землі, розпоряджався: все населення вирізати, а хлопчиків до 15 років “сволочь” і виховувати з них “войско”. Те “войско” так і називалося “сволочь”. Воно було найжорстокіше. Особливо, коли “сволочь” потрапляла на ту землю, де народилася… Слова “затула” в російській мові нема. Є “заслонка”. Отже, якогось Затулу свого часу “сволоклі” з України, почепили до його прізвища російський хвіст і вийшов З а т у л і н… А воно вже коли стало “сволочь”, то до сьомого коліна буде сволоч…Та повернемося до епізоду “вставання і плескання”. Він нагадав епізод інший.За часів кріпаччини у селі на колоді сидять Петро та Іван. Курять люльки, про щось гомонять. Десь із кущів вибіг щенюк, обнюхав Іванову штанину, підняв задню ногу і… мітить…Іван став, випрямився, лице його засяяло від щастя…— Що? — здивувався Петро.— Панський пес прибігли…Кріпацтва московського в нас уже ніби нема. Але “панські щенюки” з Москви час від часу забігають у наш город, паскудять нам на голови, а Івани цвітуть від щастя: “Таки ж ізволили нас обляпати…”Я хочу концентрувати вашу молоду увагу не на тому хамському “ляпанні” бродячих чужинецьких щенюків. І не на раболєпії наших дурних Іванів. Звісно, людина з почуттям власної гідності взяла б за шкірку отого щенюка, витовкла б його мордою об власне лайно і викинула б геть з подвір’я. Аби “не воняло”, не розносило зарази та імперського сказу.Хочу увагу вашу повернути до набору тієї “жуйки”, якою місцеві політичні шулери і чужинецька “п’ята колона” постійно годують притуплений злиднями, горілкою та наркотиками “електорат.” “Жуйка” про насильницьку українізацію, нагальну потребу захисту прав і свобод російськомовного населення. Вибачте, а чому тільки російськомовного? Якщо проводиться насильницька українізація, то захищати треба і польськомовних, і румуномовних, і угоромовних, і прочая, і прочая. Чи, може, “руслянд юбер алєс”?..Розумію, у вас, в Криму, на Луганщині, Донеччині, Слобожанщині російська мова просто-таки у катастрофічному стані. Не те що майже ніде не почуєш її, не купиш російськомовної газети, не послухаєш російськомовної передачі. Просто з-за вуглів вискакують “бєндєровци”, “пєтлюровци”, “мазєпінци”, ножа до горла: “Кажи “паляниця”… Російською можна спілкуватися лише вдома, при зачинених дверях, заслонених вікнах і під ковдрою. Ватяною… Що там уже говорити про російські школи, садочки, театри. Тепер уже й кіно хочуть передублювати українською. Більш того, мирний позаблоковий російський Чорноморський флот оточили “Тризубівці” і кажуть: “Чіпляйте на картузи тризуби і говоріть українською, а ні — то повибиваємо зуби”… Словом, як зазначали на отому “шоу” “правдоборці”: “Ползучій націоналізм на грані фашізма”… Та такого агресивного і такого повзучого, що героїчним захисникам пригнобленого рускоязичія від пориву правдолюбія остаточно потемніло в очах і заклало вуха. Рідних дітей та онуків не чують. Реальності не бачать. Рецидив агресивного дзявкоту охопив. До почорніння в роті. “Бєлочка” заблимала. Ідею “білої книги” навіяла…Свого часу КДБ писало “білу книгу повзучого сіонізму”. Руками духовно кастрованих євреїв. Сьогодні вчорашні кадебістські дворняги, повідрощувавши “професорські” бороди і пейси, аби походити на породистих, віддресированих ердельтер’єрів, за командою тих же хазяїв дзявкають про “повзучий націоналізм”. Український, звичайно… Дивуватися не треба. Собака є собака. Він мусить комусь служити і на когось гавкати. А коли вже “собача тоска” зовсім загризає — виє на місяць… І це виття видає за потуги “об’єднати роз’єднану Україну”… “Засипати прірву між сходом і заходом”…Ви — люди молоді, спостережливі, допитливі. У вас ще не притлумлене почуття справедливості. Прекрасно розумієте, що засипати прірву, яку весь час поглиблюєш, майже неможливо. Але “прірва” між сходом і заходом України існує лише в планах сусідніх спецслужб і програмних завданнях їхніх “реґіональних” партій. Як і проблема російської мови, проблема НАТО і проблема… виїденого яйця…Бо є ще проблемочки. Вождів і вождиків…Пам’ятаєте анекдот? У божевільні лікар оглядає хворого:— Як ви почуваєтеся?— Я, докторе, почуваюся вже добре. Але самі розумієте, божевільня є божевільня. І ця атмосфера на людину давить. Один репетує, що він маршал. Другий впевнений, що він геній. А Петренко щодня кричить, що він Наполеон… Але ж, докторе, всі знають, що Наполеон — я…Різниця між божевільнею і нашим політикумом: там від “наполеонства” лікують, а в нашому політикумі те “наполеонство” прищеплюють… А якщо у чувачка фізичний зріст — на двох Наполеонів, розуму — на півкурки, а інтелект — на нулі?.. О, такий вождик, як говорили “совки,” “находка для шпіона і всього шпіонського кубла”. Він, як іграшковий ослик. Смикають за ниточку і колінця згинаються, смикають за ниточку — і голівка кланяється… А “пищавка” буде випискувати те, на що її запрограмують…Отже, “жуйка” про НАТО. “Родина в опасности” — репетували у Сєверодонецьку “рятівники” “родіни”. Правда, не уточнили, якої. Бо, як каже Ваня Молдаван: “У нас кожен Іван має свій план”. Одні працюють на “родіну”, яка на північний схід від України, інші — на “родіну”, яка на Близькому Сході, треті — на приватні “родіни” — особисті “мавзолеї”, що оточили міста й містечка. Наочний приклад турботи про народ України. Бо народ, за Конституцією, — “носій влади.” Тому й несе на своїй спині всю оту шушваль. І вони, щоб утриматись на тій спині, шарлатанять. Чужих дітей спонукають спалювати опудала, “спасати” російську мову, плювати в бік НАТО. Своїх же давно вивезли під крильце того ж НАТО. Награбовані статки поховали у банках країн НАТО і плюнули на “русскій язик”…А щоб прикрасти ще, вішають дурням на вуха локшину. Мучні вироби слов’яни люблять. І люблять заспокійливі фрази: “На безриб’ї — і рак риба”; “Маємо те, що маємо”; “Ліш би нє било войни”…Військовий стратег хутора Мозамбік Ізя Чачкес каже: “Якраз для того, щоб не було війни, Україні треба вступити до НАТО. На нашій території — база російського Чорноморського флоту. Аби якомусь натовському агресору не стукнуло в голову шльопнути на нього бомбочку… Словом, і братішку треба рятувати, і самим від лиха застрахуватися…”Тепер ще одна “жуйка”. “Ползучій націоналізм”… “Злочини ОУН-УПА”… “Ізвращєніє історії”…Думаю, що так “ізвратіть” історію, як її перевернули за часів панування режиму КПРС — НКВС-КДБ, не зможуть найвіртуозніші фальсифікатори Всесвіту. Вченому людові треба буде кілька століть титанічної праці, щоб усе повернути в правдиве русло. А багато чого вже й не повернеш. Сатанинський режим своєю репресивною “меліорацією” позасипав “русла” таким брудом і баластом, якого світ не знав. Ще досі вчорашні комуністичні потолочки дотолочують те, що дивом вижило…На моєму столі — три товстелезні книги, понад чотири тисячі сторінок. Це лише три томи “Літопису Української Повстанської Армії”. Сорок третій, …четвертий і… шостий томи.Видані вони недавно. Кілька років тому в моєму селі “відкопали” архіви Служби безпеки УПА. Ці книги — протоколи допитів розкритої емгебістської агентури, засланої у підпілля, стукачів, зрадників та іншої твані, на совісті якої — сотні розстріляних, вивезених до Сибіру, посаджених у тюрми, згноєних у концтаборах. Сотні осиротілих дітей з понівеченими долями. Це лише частинка архіву. Лише за кілька років. Лише на Тернопільщині.Читаєш ці трагічні, болючі сторінки, а їх буває понад сотню на одну людину, і думаєш: хлопці були у підпіллі, ховалися по криївках, голодні й холодні, під постійною загрозою смерті й водили із собою заарештованих. Прискіпливо допитували, все протоколювали. Чому ж вони не чинили за прикладом свого ворога, що знищував “без суда і слєдствія”? Судив “тройками…” Убивав “прі попиткє к бєгству”?.. Він мав державу, тюрми, табори, мав конституцію, “найгуманнішу у світі”, яка гарантувала “висшую мєру соціальной защіти — расстрєл”… Чого ж ці хлопці не мстили ворогові його дикунськими методами? Бо це були люди високої моралі. Вони боролися за святу справу — за волю України. І цю справу не мали права очорнити. Якщо врахувати, що їхній вік сягав переважно від 19 до З5 років, то ще більше проймаєшся повагою до цих лицарів, які останню кулю завжди берегли для себе.І коли зараз слухаєш воплі енкаведистсько-емгебістських привидів, у яких руки по рамена в крові, про якісь там “злочини оуновців”, про “викривлення історії”, хочеться, щоб оці докуметальні твори були в кожній школі України. Бо тут конкретно показано, хто, як, де і коли справді чинив злочини. Як винищував населення України, грабував, калічив людські долі й душі. Ці “майстри” ще зараз чалапкають поміж нас. Зустрічаються їхні прізвища серед “ветєранов войни” Києва, Луганська, Одеси, Криму, Львова… Учора вони примушували школяриків доносити на своїх батьків, слідкувати за ними, потім разом з ними вивозили до Сибіру, або ж, осиротілих, відправляли у дитячі колонії. Сьогодні їхні нащадки спонукають школярів протестувати проти тих, хто хоче вивести їх із совкового мороку, навчити знати й шанувати мову своєї держави. Навчити бути людьми й шанувати людей.Насамкінець ще про одне шоу. Нове шоу Савіка Шустера, через яке й на самого Шустера я подивився з повагою. Це коли у студії були деякі політики й учні. Слухаючи виступи цих дівчаток та юнаків, правду скажу: дуже радів. Коли тринадцятирічний хлопчина своїм розумом і логікою перевершує “політикантку”, яка відточила язик по радіосвободах, а тепер чи не щоразово точить його по свободах Шустера, ставить її на місце, це подає надію. І віриться, що ці надії справдяться…Редакція газети щиро вітає Євгена Дударя з високою державною нагородою — орденом Ярослава Мудрого V ст. Доброго Вам здоров’я, нових творів!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment