ПЛОМІНЬ РОБОТЯЩОЇ ДУШІ

До свого сімдесятиліття відомий український письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Олесь Лупій прийшов з вагомим творчим доробком. Це півсотні книг віршів, поем, перекладів, повісті й романи, кіносценарії, твори для дітей. Ще 1969 року Андрій Малишко у статті “Молоде жниво” писав про вірші цього поета: “Він весь повен такої акварельної прозорості і того хорошого оптимізму, що не цурається гострих граней чи болючих імпульсів людської душі”.А Павло Мовчан 1970 року так відгукнувся про творчість свого побратима: “Голос розкутий, у лунких веселих ритмах стримана радість, поривний рух, схвильованість непідробна, за якою бачиться добре серце поета…”А ось думка критика Олекси Мишанича про історичну прозу ювіляра: “Історичні твори Олеся Лупія є здобутком української літератури останніх років, новим словом і рубежем у нашій белетристиці. Письменник дав читачеві потрібні, актуальні, високохудожні твори, які по-новому висвітлюють далекі сторінки історії, відроджують нашу високу духовність, утверджують державність, що має тисячолітню традицію”.

Олесь Лупій — людина щиросердна, добра, відкрита для спілкування, як весняний обрій у чистому полі. Мені випало на долю працювати разом з ним в апараті письменницької спілки, коли він був першим заступником голови НСПУ. Важко знайти іншу людину, яка б так переймалася чужими клопотами і боліннями, перечитувала стільки надісланих книг, уважно вникаючи в усі подробиці життя і творчості старших і молодших колег. У цьому Олесь Васильович неповторний. І я переконана, що саме таких турботливих і уважних особистостей так не вистачає сьогодні на Банковій, 2.Вітаючи Олеся Лупія з поважним ювілеєм, щиро зичимо йому ясного і натхненного високоліття, нових талановитих книг і вдячних читачів.

Ніна ГНАТЮК

 

Олесь ЛУПІЙІз нової збірки поезій “Осанна”ВОЛИНСЬКІ ХУТОРИМиколі ЖулинськомуСтарі волинські хуториІз яблуневими садами,По кілька хат поміж лісами,Де не розгулюють вітри.Рясний під вікнами квітник,Довкола щільна огорожаІ журавель, як вартівник,І ряд дубів, немов сторожа.Усе для захисту, бо часНавчив, як треба захищатись,І поки в серці дух не згас,Нападнику не підкорятись.Нещастя всі пережили,Залиті кров’ю дні і ночі,Та найдорожче зберегли —Свої традиції праотчі.…Як після чорної війниЇх із корінням виривали,Щоб на відлюдді помирали,Та не скорилися вони.І нині, де лиш не підуНад Бугом, Стиром чи Горинню,Там хутори старі знайдуБлагословенної Волині.Стоять, немов старі діди,Хати попихкують димамиІ пахнуть навіть в холодиГрибами, травами, медами.Чи після жнив, чи по сівбі,Розкинувши крислате віття,Стоять і думають собі,Якби прожити ще століття…БУДИНОК ЛЕСІМабуть, давно забув свій вікВ Колодяжнім будинок Лесі,В саду квітучім, як на плесі,Завжди білоблакитний він.Хоча нема в нім господині,Але жива душа її,Вона — у трелях солов’їних,Вона — у пісні журавлиній.Тут, у саду, серед дерев,По вінця сповнена любов’ю,Вона пізнала силу слова,Яке ніколи вже не вмре.І тут для неї, молодої,Шуміли щось поля рясні.Тут появились, як у сні,Її омріяні герої,Герої тих поем і драм,Що стануть знаними у світі.Нехай повік стоїть у цвітіЇї білоблакитний храм.НІЧНА РОЗМОВАІ запитала мати сина:Куди ідеш ти, ніч сліпа?.. — Іду я, мамо, в верховину, Іду із хлопцями в УПА.— Але ж там страшно, можуть вбити, Побійся, сину дорогий.— Я все одно не зможу жити, Якщо тут будуть вороги. Не треба, мамо, відмовляти, Прощайте, бо мені пора.— Чекай, перед тобою матиІ Божий образ, і сестра.Клянися, сину, вірним бути,Як перед образом святим, Клянися волю нам здобути І повернутися живим.— Клянуся, мамо, перед вамиІ перед образом святимБоротися із ворогамиІ повернутися живим… І син пішов у верховину, Сліди за ним засипав сніг. Віддав життя за Батьківщину І повернутися не зміг.* * *Усякі зайди, ниці недоріки В морози, в сніговицю крижану Нас виганяли з рідної домівки За обрії, в сибірську глушину,Подалі за нехрещені урали, Подалі, у забутий Богом світ, Щоб ми там замерзали, вимирали, Щоб там про нас і загубився слід.Та відірвати нас від України Нікому не вдавалось і на мить. Ми думали про матінку єдину, Молилися і нам хотілось жить.Молилися і Господа просили, Щоб рідну Україну нам зберіг І захистив, і кожному дав сили Вернутися на батьківський поріг.І ми, долаючи шалену втому, Долаючи зневіру, страх і час, Хоч і не всі, вернулися додому І Україна привітала нас.* * *На цих зелених берегах, У лісничівках, диких пущах, Де панував всесильний страх Та окупантів сила злюща, Творилась армія УПА Щодня в смертельному борінні. Там не один герой упав, Життя віддавши Україні. Там під травою-муравою Поміж деревами лежать І слухають, як рідні пущі Про їхні подвиги шумлять.СУЧАСНІСТЬ Сучасність вічна, бо немає Ані початку, ні кінця. Вона невпинно обертає Планети, зорі і сонця.Що проминуло — теж сучасність, Минуле в кожному живе, Воно спресоване у часі, А все, що в часі — вікове.Але ж прийдешнє має бути? Воно, як всесвіти, без меж:Що називаємо майбутнім, Мабуть, і є сучасність теж.* * *Бережи свою духовність, Наче свічку у четвер Чистий,бережи, як совість, Доки ти іще не вмер. Доки сонце у зеніті, Дню твоєму не кінець, Доки ти на цьому світі І господар, і творець. Все роби по заповіту Давніх праотців своїх, І сягнеш вершини світу, Обминеш смертельний гріх. Все роби, що ти повинен, Як нащадок козаків, І легендою полине Добра слава в глиб віків. Пам’ятай про найцінніше, Про духовність пам’ятай, Слово Боже, слово віще, Як свічу, оберігай!НОВА ВЕСНАЗима не хоче відступати,Бо так сподобалося їйПривільно господарюватиУ рідній стороні моїй.Та годі вже, зимо сувора,Розкошувати, йди собі.Нова весна надійде скороІ ще дістанеться тобі.Веселе сонце березневеУ чисті вікна загляда,І вже бунтуються дерева,Бурунить з-під снігів вода.Зійдуть сніги, впаде полуда,Тепло прилине іздаля,Зітхнуть птахи, зітхнуть і люди,Зітхне з полегкістю земля.* * *Було колись, давно колись, Слова, немов струмок, лились, Слова веселі, молоді —Сміялось сонце у воді. У невгамовному струмку, Що здоганяв стрімку ріку, А вітер по долині біг, Та під горою занеміг. Перепочивши у яру, Знов починав веселу гру. І ми в тій грі, мов і не ми, А птахи з дужими крильми, Кудись летіли навмання, І так весь час, допоки дня: Усе раділо, все цвіло, І наше щастя в тім було.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment