Володимир ЯВОРІВСЬКИЙПродовження. Початок у ч. 50, 51 за 2007 р., ч. 6, 8, 10 за 2008 р.КОЛИ ПАНУВАВ СТРАХПродовжуємо вдумуватися в історичну картину української Донеччини, яку змалював (язик не повертається сказати “чужинець”!) японець Гіроакі Куромія. Ваші численні дзвінки до мене, листи, відгуки потверджують, що Гіроакі стає нам, українцям, дедалі ближчим і ріднішим.Ось його бачення страшного Голодомору 1932—1933 рр. у Донбасі.“Скрізь поширювався страх. В уражених голодом районах батьки боялися випускати дітей на вулицю вночі, щоб їх не викрали і не пустили на м’ясо. Взагалі видається, що підстави для цього страху були, а сам страх ще більше посилювали чутки. Казали, що “багато товстих, особливо дружини членів партії, боялись ходити ночами, бо були привабливішими для ковбасників, ніж худі люди, в яких тільки шкіра й кістки”. А ось інше свідчення: “Одного дня я (вісімнадцятирічна дівчина) пішла в центр шахтарського міста і побачила, що одні люди ганяються за іншими, пухкими й дебелими. Я тоді ще не знала, що вони роблять. Згодом мені пояснили, що якби мене зловили, то вбили б і з’їли”. Голодні батьки, не маючи змоги прогодувати дітей, з розпуки приносили їх на станції і ринки, де й залишали. Під час голоду, як і завжди в кризових ситуаціях, жінок експлуатували насамперед. Наприклад, робітник МТС із дружиною вижили в голод лише тому, що дружина згодилася спати з начальником станції, за що кожного ранку отримувала трохи борошна. Після смерті Сталіна робітник згадував цю історію і плакав у присутності дружини і гостя, який записував це. Такі випадки були досить поширені. Можливо, внаслідок цього з’явилась така частушка: Всю пшеницу — за границу, Овес — в кооперацию, Баб — на мясозаготовку, Девок — в облигацию.Голод часто руйнував сім’ї. Жінки, традиційна опора сімейного життя, не могли витримати звірств, скоюваних проти сім’ї. Все життя стало божевільним, і обставини змушували жінок руйнувати сім’ї з розпачу чи божевілля. Наприклад, через масову смерть дітей у 1932—1933 рр. і велике зменшення народжуваності наприкінці 1930-х років, коли ці діти мали б іти до школи, донбаські школи не мали перших класів”.Хочу нагадати українцям, особливо з південних та східних областей, які в більшості своїй і досі не скинули шор комуністичних стереотипів, що й американці Конквест та Мейс, і японець Куромія — найвидатніші зарубіжні дослідники голодного геноциду в Україні, організованого сталінсько-більшовицьким режимом, наголошують саме на антиукраїнському спрямуванні цього страшного злочину. Наголошую, що вони всі поняття “націоналізм” вживають у загальноєвропейському, деполітизованому, сказати б “узвичаєно людському” сенсі — яскравий, задекларований, а не приховуваний патріотизм як вияв великої любові до отчої землі, до духовних та матеріальних цінностей своєї нації. І то зовсім не принижує інші нації. Саме такий природний націоналізм зберіг поляків як націю від онімечення та оросійщення. Та фактично всі нації, які мають свої держави, вижили, вистояли перед загрозою бути завойованими або денаціоналізованими лише завдяки своєму природно сильному, стійкому, розумному націоналізмові. Тож, українці мої дорогі, не біймося цього слова, сміливіше вживаймо його і розумно сповідуймо його значення.Зацитую вам американця, першого сміливця, який сказав світові правду про голокост українців — Роберта Конквеста з його книги “Жнива скорботи…”:“…У 1932—1933 рр. сталося те, що можна охарактеризувати як терор голодом, або голод, штучно створений владою проти колективізованих селян України та значної частини заселеної українцями Кубані (разом із деякими реґіонами Подоння й Поволжя), здійснюваний шляхом установлення для них аж надто великих, непосильних норм хлібоздачі, вилучення харчів, а також ужиття заходів, аби жертви голоду не дістали допомоги ззовні, — навіть з інших реґіонів СРСР. Ця акція значно згубніша для життя, ніж попередня колективізація 1929—1932 рр., супроводжувалася масовими переслідуваннями української культури, інтелігенції, церкви. Уявну впертість українських селян, які не здавали зерна (вони його не мали), неоднозначно розцінювали як “націоналізм” — відповідно до твердження Сталіна, що національна проблема є за своєю суттю селянською проблемою. Тож український селянин терпів подвійно — і як селянин, і як українець. Так проти українського селянства поєдналися два чинники: протистояння партії селянству і протистояння партії українству”. Чуєте, панове депутати-реґіонали, які не визнали і досі нашу національну трагедію, чуєте, що сказав не український націоналіст, що ввижається вам у кожному українцеві, — сказав американець Роберт Конквест ще тоді, коли в нас і згадування про голокост було крамолою? А тепер ще й слухайте японця Гіроакі Куромію, неупередженого дослідника історії Донбасу в книзі “Свобода і терор у Донбасі”.“Українці потрапили під підозру, бо Москва їх боялася. Багато свідчень доводить: українці вважали, що їх карають голодом, який створила Москва і який, на їхню думку, не зачепив самої Росії. В рапорті німецького консульства у Києві за січень 1934 р. зазначено, що українці вірять у розповсюдження голоду радянською владою, “щоб поставити українців на коліна”. Цю думку висловлює й одна українська частівка:Ленін грає на гармошку, Сталін ріже гопака: Дожилася Україна — По сто грам на їдока.Ця хвиля чисток проти українців не могла обминути і Донбас. 1933 р. нібито “контрреволюційні” групи українських націоналістів були… знищені таємною поліцією в Луганському інституті народної освіти, журналі “Літературний Донбас”, на шахтах Лисичанська, заводах Макіївки, Слов’янська та ін. Нападаючи на українських “ворогів”, П. Постишев наголошував, що ворог може навіть бути членом партії, отже, партквиток — це ще не гарантія безпеки”.Дозволю собі, братове українці, додати до сказаного Куромією дві вбивчі цитати, які він не використав. Нагадаю, що незважаючи на два жорстокі голоди, на узурпацію влади напівграмотними, озлобленими на весь людський рід ледарями і п’яницями, Україна таки переживала своє національне відродження. А тепер перша цитата — Сталіна з його листа до Кагановича у серпні 1932-го, коли вже розпочинався Голодомор: “Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР, в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть. Без этих и подобных им мероприятий… повторяю — мы можем потерять Украину”.Ще одна цитата комуністичного бандита, якого прислав Сталін в Україну з російської глибинки, вбивці мільйонів українців П. Постишева: “В 1933 году мы, образно говоря, наступили ногой на осиное гнездо националистической контрреволюции”. І знову слово Куромії. “Підземний світ був світом робітників, і чужих тут не приймали. Робітники сприймали спуск під землю своїх керівників з ворожістю, як варязьку спробу запровадити нові порядки. Тому, крім завжди наявної небезпеки нещасного випадку під землею, керівництво боялось і беззаконного світу темряви, де завжди лякала небезпека насильства.Вільний степ Донбасу і далі притягував шукачів волі; численні голодні втікачі долали безліч перешкод, аби добитися до Донбасу і знайти в ньому який-небудь притулок. Таким чином, багато робітників, студентів і навіть продавців були колишніми куркулями чи їхніми дітьми, що втекли на Донбас і змінили прізвища. Незважаючи на політичні, економічні й соціальні негаразди, Донбас і далі мав славу вільного степу. На погляд Сталіна і його спільників, свобода степу з його козацьким минулим була потенційною базою антимосковського повстання. Справді, Дон і Кубань чинили затятий опір державним заготівлям зерна і зрештою були жорстоко покарані Москвою за начебто саботаж і потаємну боротьбу проти радянської влади. У 1932—1933 рр. у містах Донбасу, як і по всій країні, було запроваджено паспортну систему. Не видаючи паспортів сільському населенню, уряд намагався обмежити пересування людей, а точніше — зупинити наплив голодних із сіл до міст, закриваючи таким чином міста від впливу голоду. Запровадження паспортів також означало, що міських жителів, які не мають документа, можуть вислати з міста. Найжорсткішим заходом радянської влади став сумнозвісний указ від 7 серпня 1932 р., що вводив нове покарання для голодних, які крали “соціалістичну власність” (навіть кавуни на полі). Покаранням була смерть, але за наявності пом’якшувальних обставин її могли замінити десятирічним ув’язненням. За цим законом з 7 серпня 1932 р. до 1 травня 1933 р. на Донбасі розстріляно 301 особу, а 8 728 засуджено до різних термінів ув’язнення та виправних робіт. Кримінальна статистика не відображає справжньої картини хаотичного щоденного насильства в голодному Донбасі. Хоч сади й городи охороняли озброєні сторожі, багатьох з них вбивали озброєні нападники. Іноді нападників вдавалось убити, і виявлялося, що це члени партії чи робітники-ударники. Самотні жінки (вдови, солдатські дружини) часто ставали жертвами насильства. Сільське начальство ночами вдиралося до них у будинки, ґвалтувало їх і конфісковувало всі харчі, що були в хаті.На Донбасі на владні відносини часто впливав етнічний фактор. Багато українських селян свідчить, що всі керівники та начальство були іншої національності, переважно росіяни. Важливо не те, чи це правда, а те, як українці сприймали росіян. Навіть ті українці, хто здійснював колективізацію, розкуркулення та хлібозаготівлі, селянам видавалися урбанізованими, а отже, русифікованими. Для українських селян утиски, результатом яких був голод, стали просто ще однією спробою Москви посилити владу росіян. Москва, своєю чергою, боялась українського націоналізму як сепаратистської сили, яку, як і в часи революції та громадянської війни, підтримувало населення сіл, де жила переважна частина українців.Інші народи також страждали через своє походження. Однією з причин могло бути просто те, що серед них було більше заможних селян, ніж серед українців чи росіян. Але лише цей фактор не пояснює того страшного терору, який був спрямований проти національних меншин, навіть якщо тієї пори почали скасовувати національні територіальні одиниці. Грецьких і німецьких селян піддали масовому розкуркуленню. Майже одну десяту частину грецьких селян депортували. (Я звертаюся до нардепа від Донбасу, грека за національністю, пана Скудара, який теж не голосував за Закон про геноцид: чуєте, що робили з Вашими предками? — В. Я.). В одному з грецьких районів 30 відсотків населення вимерло з голоду. В спорожнілих районах оселилися росіяни. Як результат, у середині 1930-х міжетнічна ситуація на Донбасі стала, як влучно сказав один історик, “вибухонебезпечною”. Яку небезпеку режиму могли становити греки, збагнути важко.Українці й українізація уявлялися Москві серйозною загрозою російській політичній гегемонії. Колективізація й індустріалізація стимулювали рух багатьох українців на Донбас такою мірою, що змінили етнічний склад Донбасу на їхню користь. Ця тенденція підбадьорила націоналістів і занепокоїла Москву. Пролетарські й переважно російські міста України тепер заполонили українські селяни, чия політична лояльність не могла не бути під підозрою. Село було головною підтримкою українського націоналізму, але ідеологію та ресурси виробляло й постачало місто. Урбанізацію та індустріалізацію часто асоціюють з виникненням сучасного націоналізму, і це слушно у випадку Донбасу. Люди весь час рухались, і представники різних верств і географічних реґіонів перемішувались у містах. Це зробило питання національної свідомості дуже важливим в українських містах. Москва постала перед загрозою ерозії, користуючись її жаргоном, пролетарських міст, спричиненою не лише малою буржуазією, а й націоналістичними селянами.Етнічна напруга була дуже явною в містах і селах Донбасу. Росіяни називали українців “хохлами”, українці росіян — “кацапами”. Росіяни вимагали, щоб українці говорили російською, і чули у відповідь, що вони в Україні, а не в Росії. У Красному Лучі (колишній Криндачівці) були випадки бійок українських шахтарів з російськими. Вже наприкінці 1920-х рівень українізації Донбасу був дуже значним і ще зростав. Письменник Антоненко-Давидович, який побував на Донбасі 1929 р., був щиро вражений ходом українізації в Юзівці (Сталіно), яка раніше “здавалась безнадійно зрусифікованою”. Хоч майже всі українські таблички були з помилками, він з радістю помітив, що українізація прогресує з низів, із шахт і заводів. Коли в російські школи привезли вчителів із західних реґіонів України, російські робітники стали протестувати.Хоч яка там була причина, але загальний наступ на українізацію й український національний комунізм почався 1933 р., саме у розпал Голодомору. Терор був спрямований не лише проти “шишок” у містах і селах. Українських учителів часто звільняли з роботи і заарештовували як “класових ворогів”. 1933 р. 10 відсотків українських учителів забрано зі шкіл як політичних ворогів. На Донбасі майже всі українські школи перевели на російську мову викладання; технічні школи всі використовували лише російську, а українську вважали іноземною. Багатьох людей, що здійснювали українізацію, репресовано”.Отож, братове українці, комуністи задумали страхітливу, народовбивчу провокацію заради захоплення влади на одній шостій земної кулі. Вони наобіцяли українцям землю та українізацію — дві святі речі у ХХ столітті. Отримавши землю, працелюбні українці стали виповзати зі злиднів. Уже впевнений у собі український селянин повертав власну гідність. Людську і національну. Тому українізація зросійщеної України відбувалася швидко, з розмахом і на чолі з націонал-комуністом Скрипником.Матеріальне й духовне відродження України перелякало на смерть Сталіна та його денаціоналізовану (як і він сам!) челядь. І вже через кілька років в українців жорстоко відібрали землю через розкуркулення та колгоспізацію. Українізацію зупинили голодним геноцидом.Далі буде.
