Відроджена Дніпропетровська “Просвіта” відзначає 20-річчя
Сергій ДОВГАЛЬ,м. Дніпропетровськ“Просвіту” на Дніпропетровщині мені доводиться відроджувати вдруге. Пишаюся тим, що 1988 року став першим головою Товариства української мови, що постало серед перших на теренах всієї України поряд з львівським та полтавським. Тоді влада з нами рахувалася. На перших демократичних виборах до Дніпропетровської міської ради висуванців Товариства української мови пройшло близько десяти, а депутатська група, що утворилася довкола наших представників, складала 22 особи. Це сприймали цілком логічно — “Просвіта” у нашому краї має славні традиції.
Із часом “Просвіта” на Дніпропетровщині майже перестала існувати. Та коли просвітяни звернулися до мене з проханням взятися за її відродження, я не відмовився. Надто вже болить душа за долю організації.Разом із Центральним правлінням “Просвіти” ми зійшлися на тому, що у Дніпропетровську слід створити міську організацію, якої досі не було. Ми відшукали й повернули до активної діяльності просвітян, які з різних причин відійшли від організації, і створили у семи районах Дніпропетровська первинні та районні осередки, провели міську конференцію.Чи не найголовнішою справою 2006 року стала наша боротьба за відміну незаконного рішення Дніпропетровської міської ради про надання російській мові статусу так званої реґіональної. Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”, Українська народна партія, інші патріотичні політичні сили тут стали нашими надійними союзниками, як і Спілка письменників, низка інших громадських організацій. Наметове містечко перед входом до Дніпропетровської міської ради не згортали доти, доки не добилися остаточної перемоги. Саме наша організація ініціювала звернення прокуратури до судів у Дніпропетровську та Кривому Розі, що, зрештою, визнали рішення міських рад про так званий реґіональний статус російської мови незаконними.З ініціативи ветерана нашої організації Валентина Головка ми організували вшанування пам’яті просвітянина Михайла Лояна. На будинку Сухачівської середньої школи, де він учителював, встановили меморіальну дошку, провели вечір у місцевому будинку культури. Зусиллями Зої Шевцової було видано книжку про нього.Вшанували пам’ять Василя Чапленка. Групи у складі письменників, митців виїздили до Миколаївки Новомосковського району та Юр’ївки, де він працював. Вечори пам’яті залишили глибокі спогади насамперед у школярів, які заповнили зали.Дніпропетровські просвітяни доглядають могилу українського патріота Василя Макуха, який привселюдно спалив себе у Києві на Хрещатику на знак протесту проти введення радянських військ до Чехословаччини 1968 року та русифікації України. Базою просвітницької діяльності у Дніпропетровську нині став музей “Літературне Придніпров’я”. Саме тут ми провели чимало цікавих заходів, зокрема презентації книг, які видають наші активісти. Член Національної спілки письменників України Людмила Левченко, ветеран “Просвіти”, веде дитячу літературну студію — саме з її ініціативи та за підтримки колишнього начальника управління культури облдержадміністрації Валентини Тальян видано близько 20 книжок юних талантів, які пишуть українською мовою.Серед інших напрямів діяльності — конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, справжньою душею якого стала Жанна Крижанівська, конкурс серед студентської молоді на кращий твір про Батьківщину.Нинішній рік для нас буде напруженим. У травні на Дніпропетровщині має відбутися традиційне Міжнародне Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій”, відзначення 140-річчя “Просвіти”, 20-річчя відродженої Дніпропетровської “Просвіти”.
