СВОБОДА СЛОВА СПОКУШАЄ…

Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськНині стало модно коментувати Президента у приватних розмовах і публічно давати главі держави поради, що і як робити, навіть як говорити і як говорити не слід, щоб мати вигляд очільника сильної держави. Свобода слова спокушає багатьох шукати зручного приводу, щоб нею скористатись, інакше навіщо вона? Але Україна — не сильна держава з сильним парламентом. Слабка влада, особливо та, яка вважає себе основою демократії, цілком резонно провокує сильну частину світу здійснювати інформаційно-психологічний тиск на Україну.Питання інформаційної безпеки давно назріло, і заява Президента про інформаційно-психологічну кампанію інших держав проти України нікого не дивує, лише фіксує наше становище у звичній для XXI століття перманентній інформаційній війні. Дивує реакція — коментар голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Ганни Герман: “Враховуючи, що йдеться про національну безпеку, якій загрожують ззовні, а також те, що глава держави, очевидно, має в своєму розпорядженні інформацію, яка дає йому підстави робити такі заяви, виникає запитання: чому це питання розглядається поза парламентом? Чому Верховна Рада, зокрема Комітет з питань свободи слова та інформації, ігнорується при розгляді таких життєво важливих проблем? Лише тому, що аналітичні центри, завданням яких є моніторинг усіх процесів, які у той чи інший спосіб дотичні до безпеки в інформаційному просторі України, підпорядковуються виключно Банковій? В такому випадку Президент повинен виступити з законодавчою ініціативою вивести питання свободи слова з-під компетенції парламенту і закріпити його за собою”.Навіщо пані Герман якась “секретна інформація”? Щоб зробити висновки, достатньо подивитися звичайне телебачення, яке вимушено і без особливої свободи вибору дивляться громадяни України. Досі Комітет не бачить проблеми і не дуже переймається роботою Нацради, не запропонував законопроекти про паритетну інформаційну діяльність суспільства і держави у відповідь на сторонні інформаційні впливи як першочергові. Зате Комітет чомусь дуже турбує суспільне телебачення, очевидно, для множення того, що вже є в телеефірі. “Обойма” творців телебачення для народу, напевно, вже готова, і вона та сама. Звідки взятися новій, і хто допустить — “конкуренція свободи слова”! Результат такої конкуренції бачимо і значною мірою “завдяки” шановним обранцям. Та й сам парламент, вочевидь, став “безневинною жертвою” чужих інформаційних впливів — то до голосу Росії дехто прислухається, то з кульками проти НАТО стоїть, то виступає за другу державну мову. Навіщо Президентові радитися про інформаційну безпеку з таким інформаційно не захищеним парламентом? Для цього є РНБО, і саме за безпеку держави, згідно з Конституцією, відповідає Президент. Якби пані Герман сказала, що трохи запізно і замало, і не так жорстко Президент береться за справу інформаційної безпеки, я її зрозумів би. Це була б чудова державницька позиція опозиції. Дивує ображена, по-жіночому безпосередня реакція пані Герман. Даремно хтось вважає, що глава держави поставив “у принизливе становище” парламент. До речі, інформаційна безпека — не предмет розгляду парламентського Комітету. Це справа всієї держави і суспільства, важлива державницька проблема на рівні геополітики. Хай спробує Комітет зі свободи слова навести лад хоч на телебаченні, але про це — жодного слова.Пані Герман вважає, що Президентові, “коли йдеться про такі важливі речі, як безпека інформаційного простору України, слід висловлюватися не натяками, а по суті. Так не личить сильному Президенту сильної держави.” Буш розмовляє натяками, але американські парламентарі вважають недоречним звертати увагу на звичайний для такого рівня дипломатичний стиль. По суті сказати про стан інформаційної безпеки держави можна навіть без “аналітичних даних”, але це нікому не сподобається і розчарує українців, тобто спрацює на ще більше ослаблення інформаційної захищеності нації. Тому й не варто. Коли справи відчутно поліпшаться, тоді й можна сказати, але то зайве — українці відчують це, сидячи біля телеекрана із щасливими від такого життя обличчями.Єдине, з чим стовідсотково варто погодитись і завжди цитувати Ганну Герман: “Парламент обирається народом не для того, щоб слідкувати за повідомленнями, які з’являються в інтернеті. Завдання парламенту — дбати про інтереси народу з застосуванням усіх існуючих для цього інститутів державної влади, з силовими структурами включно”. Хай Комітет працює, може, завтра телебачення стане приємнішим для українця. Свобода слова — це ж не лише монолог стороннього, може, і почуємо щось від нас, українців. Почуємо, як Шустер покаже, і нашу нам свободу слова як любити, розкаже. Німець скаже… Далі за Шевченком.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment