ПАМ’ЯТНІ ЗУСТРІЧІ 

М. МЕДИНСЬКА-КОВАЛЬЧУК,м. Заліщики Тернопільської областіУ житті кожної людини є події, що запам’ятовуються. Коли думкою лину в роки молодості, перед очима постають дві незабутні зустрічі з Олесем Гончарем. Згадуються сторінки його романів “Прапороносці”, “Людина і зброя”, “Тронка”, “Циклон”, “Собор”, “Твоя зоря” та інших творів, герої яких увійшли в наше життя.1971-го відзначали 100-річчя з дня народження видатного українського новеліста Василя Стефаника. Тоді й відбулося моє знайомство з Олесем Терентійовичем. У родинне село В. Стефаника Русів, що на Івано-Франківщині, з’їхалося багато гостей з різних куточків України. Вони оглянули музей класика української літератури, а потім стали учасниками урочистостей з нагоди ювілею письменника.Серцем свята було відкриття в центрі Русова пам’ятної стели із зображенням персонажів творів видатного новеліста. На імпровізовану сцену піднімаються видатні письменники, композитори, співаки, представники місцевої влади. Того дня ми почули багато цікавого. У пам’яті закарбувалася промова Олеся Гончара. Його слова були звернені до всіх і закликали до гідного пошанівку земляка, вселяли віру в краще майбутнє України. Його очі, тембр голосу випромінювали любов.Після завершення офіційної частини ми підійшли до Олеся Терентійовича. Хоч охочих отримати автограф було чимало, письменник, дізнавшись, що ми — вчителі-філологи, знайшов час для короткої розмови.Він щиро цікавився викладанням української літератури в школі, розпитував про труднощі, про те, як сприймають учні художнє слово.Додому повертались окрилені, щоб наступного дня розповісти про О. Гончара своїм вихованцям.1988 року мені пощастило на ще одну зустріч з улюбленим письменником. Тоді я викладала українську літературу в Дрогобицькому педінституті (зараз університет) ім. І. Франка.Восени того року Олесь Гончар разом із дружиною Валентиною Данилівною відпочивав у Трускавці. Керівництво ВНЗ вирішило відзначити 70-річчя з дня його народження.Ювілейна наукова конференція проходила у приміщенні місцевого драмтеатру. Ішлося про здобутки видатного письменника, його громадську діяльність. Студенти, викладачі, всі присутні дуже тепло зустріли самого Олеся Терентійовича. Він аналізував сучасний літературний процес. Відчувалося, що переймається письменник долею української книжки, рідного слова, культури. Промовляла людина, що в романі “Собор” звернулася до співвітчизників: “Бережіть собори своїх душ!”У кулуарах випала нагода поспілкуватися з О. Гончарем. Дивлячись на мою вишиванку, письменник запитав, звідки я родом. Він захоплювався українською вишивкою. Усміхнувшись, розмашистим почерком написав автограф на збірці “Чари-Комиші”.Справжній, а не показний патріотизм, праця для українського слова були незрадливими супутниками Олеся Гончара. Таким він запам’ятався сучасникам, таким увійшов в історію рідного народу, для якого жив і творив. Таким і залишився на моїй світлині.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment