У суспільстві, політикумі, журналістських колах мовлено достатньо про об’єктивність, незаанґажованість, свободу слова у ЗМІ. Ці проблеми не суто українські. І на пострадянському просторі, і в країнах зі сталою демократією війна між суспільством та владою за громадянські свободи, серед яких чільне місце займає саме свобода слова, мабуть, не припиниться ніколи. Адже той, хто володіє інформацією, володіє світом. У вік інформаційних технологій це аксіома. Колись, щоб здобути владу, захоплювали банки, телеграф, а сьогодні — інформаційний простір.
Святослав МІЗЕРНЮКІнформаційна безпека України під загрозою, а державна політика у цій сфері недієва. Така головна думка учасників “круглого столу” “Державні ЗМІ в Україні: суспільні місце, роль і відповідальність”, що проходив в Укрінформі. До дискусії запросили керівників загальнонаціональних державних ЗМІ, всеукраїнських та реґіональних теле- і радіокомпаній різних форм власності, інформагентств, народних депутатів, працівників Секретаріату Президента та Кабміну, голову Національної спілки журналістів України, вчених, громадськість. Учасники обговорювали недосконалість законодавства, загрози національній інформаційній безпеці країни, морально-психологічне та морально-етичне обличчя ЗМІ.
На засіданні Ради національної безпеки і оборони України з питання інформаційної безпеки Президент Віктор Ющенко різко критикував політику стимулювання та створення українського інформаційного національного продукту. Наголошував і на тому, що його розміщення на телерадіоканалах (не обов’язково державних) має стати вигідним.Приміром, у західних країнах за поширення суспільно корисних програм для всього суспільства, а не для окремих груп, держава заохочує ЗМІ економічно — надає їм пільги. За “круглим столом” обговорювали і цю проблему. Оскільки на центральних каналах майже нема українських фільмів, зате багато американських і російських. Те саме і з розважальними програмами. Ось чому президент Національної радіокомпанії України Віктор Набруско вважає, що нині змістовне наповнення багатьох українських ЗМІ — загроза нашій національній безпеці. Щоб цьому запобігти, держава має дбати і про свою інформаційну політику, і про частотний ресурс — складову інформаційного суверенітету, який належить народові. Сучасні журналісти працюють на так званий рейтинг — якийсь вигаданий формат, що може призвести до примітивізації суспільства. Ця проблема виникла не сьогодні. Наше законодавче поле створювали у 90-х роках з огляду на європейські цивілізаційні прогресивні норми, але без урахування українських реалій. Тоді закони писали з єдиною метою — комерціалізації, одержання швидких прибутків і надприбутків, тому інформаційне поле й інформаційний ресурс перетворилися на брутальний ринок. Крім того, більшість вітчизняних журналістів — не фахівці: в Україні 20 інститутів, 50 факультетів журналістики, а в ЗМІ працюють одиниці професіоналів.Заступник голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України Володимир Горобцов зауважив, що правові нюанси діяльності ЗМІ потребують суттєвих змін та вдосконалення: чинне законодавство розробили ще у 1993—1994 роках, воно застаріло, а латати у ньому дірки — не вихід. Тому Держкомтелерадіо наполягає на комплексному правовому вдосконаленні інформаційної сфери, що стане можливим з прийняттям Інформаційного кодексу. Його концепцію вже затверджено, розробляють відповідний законопроект, до якого ввійдуть усі закони, які регулюватимуть роботу ЗМІ в Україні: буде впорядковано інформаційний простір. Розроблено зміни до Закону про теле- та радіомовлення, є законопроекти “Про доступ до інформації”, реформування державних друкованих ЗМІ, про суспільне мовлення. Деякі з них майже готові до розгляду у Верховній Раді, інші ще потребують громадського обговорення. Готують законопроект про захист професійної діяльності журналістів, яким не лише окреслено права й обов’язки журналістів, а й порядок їхньої акредитації, чого раніше не регламентував жодний закон. Над цим працюють і Держтелерадіо, і Мін’юст, і Національна рада з питань телебачення й радіомовлення, і НСЖУ. — Матеріальну відповідальність за недостовірну інформацію мав би нести автор або джерело інформації, — переконаний головний редактор газети “Голос України” Анатолій Горлов. — Тоді у багатьох позивачів відпало б бажання чи то знищувати редакцію, чи збільшити свої статки за її рахунок. Тож відповідальність ЗМІ слід чітко обумовити або в Законі “Про інформацію”, або в кодексі законів про інформацію. Адже ЗМІ, що працюють чесно, за свою позицію ризикують мати безліч судових позовів, і за рішеннями судів можна припинити вихід будь-якої газети. Тому до нового кодексу законів про інформацію варто внести положення, яке б регламентувало відповідальність ЗМІ: спростування публікації публікацією з іншою точкою зору на тому самому місці такого самого обсягу. — Говоритимемо про проблеми доти, доки закони не почнуть виконувати, — наполягає голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко. На підтвердження цієї думки він навів кілька прикладів, як місцева влада втручається у роботу ЗМІ. Так, голова Миколаївської облради воює з головним редактором обласної газети: численні комісії змушують його писати пояснення, чому прізвища у такому відмінку, а не іншому. А в місті Роздільна Одеської області міський голова висунув позов на 300 тисяч гривень місцевій газеті “Чорноморські новини”, “забувши” сплатити позовне мито, бо сесія міськради “звільнила” його від сплати. А це вже вияви справжньої корупції. У Дніпропетровській області голова райради вимагала, щоб газетярі приносили їй шпальти перед здачею їх у друкарню. Ось чому так гостро постало питання про роздержавлення ЗМІ, бо люди кажуть: почуваємося не журналістами, а рабами, які пишуть те, що скаже місцева влада. Через беззаконня, стверджує голова НСЖУ, газети стають “беззубими”, тому нове законодавство має чітко означити відповідальність посадовців за утиски редакційних колективів та окремих журналістів.Можливо, варто роздержавити ЗМІ, відпустити їх у “вільне плавання”, тобто віддати у приватні руки? Ігор Лубченко вважає, що можна було б надати таку можливість тим 50-ти редакціям із 734-х, які хочуть роздержавлюватися, а потім визначитись, що робити далі.Учасники дискусії зійшлися на тому, що державні ЗМІ — це важлива ланка інформаційної безпеки України. Тому і роздержавлювати їх слід виважено й обережно, не забуваючи про національні інтереси держави. Адже чимало спритників, прикриваючись роздержавленням, планують покласти до кишені майно редакцій чи перепродати їхні розкручені бренди. Варто зважати й на те, що у світі існують і приватні, і державні ЗМІ. Керівник секретаріату парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Василь Іванина каже, що парламентарі розглядають законопроекти про мораторій на відчуження майна комунальних ЗМІ та працюють над законодавчим підґрунтям для створення суспільного мовлення. Підтримують суспільне мовлення й керівники обласних державних телерадіокомпаній. Але варто цей проект запроваджувати так, щоб він був фінансово спроможним порівняно з комерційними медіа. Фахівці підрахували: щоб перевести хоч один канал на суспільне мовлення, потрібно 1,5 мільярда гривень. Тому Указ Президента про створення суспільного телебачення і радіомовлення на базі національних ЗМІ не діє через недофінансування. За “круглим столом” прозвучали такі промовисті цифри: у Німеччині понад 100 млн телевізорів, там суспільне мовлення існує завдяки офіційному податку 15 євро на місяць з кожного телевізора. В Україні на утримання всіх державних телерадіокомпаній передбачено заледве 200 млн гривень. Однак запровадити у нас такий податок неможливо, бо наші громадяни відмовляються платити навіть 50 копійок за дротове мовлення.Свій скепсис щодо державної політики в інформаційній сфері висловив Володимир Різун, директор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка:— Уявімо, що завтра матимемо суспільне мовлення та повне роздержавлення ЗМІ. Хіба це зробить журналістів кращими, толерантнішими, професійнішими? Ні! Бо коли в країні існує потужна “п’ята колона”, і вона хоче зробити Леніна “великим” українцем, то, напевно, зарано говорити про суспільне мовлення. Дивлюся на своїх студентів: вони — з тих реалій, які довкола. А їхній рівень патріотизму, світобачення — не на висоті. Натомість влада нічого не робить, щоб підготовку журналістів поліпшити. Грошей на це немає. Дають лише на зарплату і стипендію. Як готувати фахівців, якщо не можемо передплатити українську періодику, купувати європейську пресу, щоб студенти знали, як і про що там пишуть…Наступне засідання РНБО Президент України Віктор Ющенко призначив на жовтень. Було б добре, якби до того часу Верховна Рада прийняла весь комплекс потрібних журналістам законів, а уряд знайшов фінансування для втілення їх у життя.
