ОЙ У ПОЛІ КРИНИЧЕНЬКА…

Микола ГНАТИШ,смт Калинівка Васильківського р-ну Київської обл.Великим рікам дають силу і могутність малі річки, які беруть початок з джерел, потічків, струмків, недоторканих болітець. З давніх-давен люди шанобливо ставилися до природних і рукотворних джерел, ретельно охороняли їх. На Трійцю та на Спаса обходили хресним ходом річки, польові кринички, джерельця, влаштовували ритуальні дійства.Через моє рідне село Спичинці, що на Вінниччині, протікає красуня річка Рось, оспівана Іваном Нечуєм-Левицьким. Віками її підживлювали десятки безіменних річечок і струмочків з наших полів. У річках і струмках текла чиста, як кришталь, вода, яку вони несли в Рось, а Рось — у Дніпро. У пам’яті зринає дитинство. Ще до колективізації батьки брали мене жнивної пори в поле, яке від лісу збігало в долину до річечки. Стриноживши коней і пустивши їх пастися на березі, батько брався косити хліб, а мати вслід за ним в’язала снопи. Мені подобалося сидіти на березі, опустивши ноги в прозору холодну воду річки, яка хлюпотіла, жебоніла і тягла мої ноженята за течією.На межі поля й берега була польова криничка. Крізь прозору воду в ній я любив дивитися, як пульсує джерельце, піднімаючи піщинки. Вода з кринички маленьким потічком текла в річечку.У кожного господаря — власника поля — своя криничка. В Україні їх було десятки тисяч. Вони живили малі річки, струмки, потічки.Набігавшись, я лягав під возом, куди не сягали пекучі сонячні промені, й засинав під спів жайворонка та польову музику жучків, комах та метеликів. Пам’ятаю, як один чоловік зміряв сажнем ширину берегової смуги від річечки до поля і дав батькові папір, щоб він розписався. Вже дорослим я запитав батька, хто той чоловік, що міряв берег. Батько розповів, як щороку землевпорядники перевіряли ширину берега: чи не розорав його господар. Сьогодні вже цих річечок нема: коли прийшли господарі, що “не чекали милості від природи”, то взялися переорювати береги аж до самої води. Вони урочисто наобіцяли: висушимо, переоремо, посіємо, зберемо, заллємо країну молоком, завалимо м’ясом. Переорали колишні пасовиська і сіножаті — знищили берегові захисні смуги малих річок, які природа віками берегла.З водозбірних площ зливові потоки понесли землю в річки, а з нею — дорогоцінний гумус. Річки, струмки, джерела замулилися, виснажилися, загинули. З часів колективізації немає й польових криничок. Убито тисячі живлющих джерел. Замулюються ставки й водосховища.Разом з землею вода понесла в річки мінеральні добрива й отрутохімікати. Скидають у водойми неочищені стоки. Забруднені води малих річок потрапляють у великі ріки. Так забруднюється прісна вода. Ідемо до катастрофи. Від хворих водойм — хворе суспільство.В Україні перевелася чиста вода і в малих річках, і у великих. Повинна вступити в дію державна програма відновлення сплячих рік. Роботу треба починати з відродження прибережних захисних зон, щоб зупинити знесення водяними потоками землі в річки, струмки, потічки. Потрібно садити чагарники, верболози, коріння яких захищатиме береги від розмивання.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment