ПОДВИЖНИЦТВО ВОЛОДИМИРА ІВАНЦІВА

Наталія МОЧАЛОВА, викладач кафедри прикладної лінгвістики Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова, м. МиколаївЛюдина, що без галасу і метушні робить діло, до якого має покликання. Такий він — поет, сатирик, перекладач, дослідник, літературознавець, краєзнавець, критик, редактор, упорядник, видавець і громадський діяч Володимир Опанасович Іванців, голова міськрайонного осередку “Просвіти” з Білої Церкви.Як істинний книголюб і просвітитель Володимир Іванців передав у дар бібліотекам ЦБС понад 200 власних книжок.Щороку під час проведення конкурсів читців творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стуса він вручає свої книжки всім конкурсантам.Надзвичайно ліричні, ніжні вірші поета. Довершеність перекладу з білоруської та російської зачаровує. Відчуваємо небайдужість і співпереживання людському горю, читаючи книгу спогадів очевидців “Голокіст”, яку видав і впорядкував В. Іванців. Дослідження літературного процесу на Білоцерківщині підсумувала збірка “Заспів” на Пороссі”, упорядником і видавцем якої став письменник, та збірка есе, статей, рецензій, інтерв’ю “Подолання синдрому Гоголя”. Свідченням синівської любові до України, її історії та святинь стало літературно-художнє видання “Іван Мазепа “През шаблю маєм права”, у якому зібрано твори славного гетьмана-земляка, та у додатках — матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Іван Мазепа і українська державність”, яка проходила у Білій Церкві. Упорядник та редактор — В. Іванців. Поціновуючи творчу спадщину І. Мазепи, неможливо применшити й значення праці В. Іванціва, який зібрав під однією палітуркою маніфест “Що ми за народ”, виголошений перед військом, “Думу іли пісню”, в якій Іван Мазепа ратував за єдиномисліє між братами: “Жалься, Боже, України, Що не вкупі має сини…”, за вірність вітчизні. “Пісня про чайку-небогу”, що стала народною, належить перу Івана Мазепи-поета. Вправною рукою майстра написані “Псальма”. Листи І. Мазепи до коханої Мотрони Кочубеївни зібрано в розділі “Щасливі мої письмена…” Про надзвичайну долю літературної спадщини І. Мазепи йдеться у статті Є. Пеленського, датованій 1943 роком. У заключному слові упорядник “Саду Мазепиних пісень” оглядає і характеризує літературний процес розвідки стосовно творчої спадщини Мазепи. Перша книжка білоцерківського краєзнавчого літературознавства — збірка В. Іванціва “Подолання синдрому Гоголя”, яка заслуговує високої оцінки за подвижницьку працю автора у дослідженні літературного процесу Надросянського краю. Значну частину книги присвячено дослідженню творчого шляху Віктора Міняйла, Андрія Гудими, Тетяни Шарової, Віктора Грабовського і Ніни Опанасенко. Низку публіцистичних і літературних матеріалів присвячено Іванові Мазепі, Тарасові Шевченку, Адамові Міцкевичу, Олександрові Пушкіну, Юрієві Будяку (Покосу), які бували у Білій Церкві й описали наше місто в літературі. Стаття “Забуті обличчя” нагадує про славних краян: Оксану Чурко, Михайла Чалого, Бориса Познанського, Петра Лебединцева, Модеста Левицького, Мирослава Ірчана, Леоніда Болобана (Серговського), Василя Регініна, Ірину Шкаровську, Ісая Шкаровського, Ольгу Ленік, Марію Познанську.Збірки поезій В. Іванціва “Русява Рось”, “Вернутися дощем”, “Трички-брички”, “Івангеліє від Іванціва” користуються великим попитом у читачів.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment