Надія ОНИЩЕНКО,м. НіжинНа початку ХХ століття художники-реалісти, відображаючи дійсність, були символічними: там, де раніше все закінчувалося, ставало прозорим, наскрізним. Інтелектуал О. Бенуа, живописець чистої води Ф. Малявін, меланхолік, вихований на сучасних паризьких імпресіоністах В. Борисов-Мусатов прийшли на зміну моралістам-передвижникам, типовим російським інтелігентам ХІХ століття.Об’єднавшись 1898 р. навколо журналу “Мир искусства”, молоді митці принесли новий смак європеїзму. Пропонували шматочок трепетного життя, відбиваючи на полотні мить, враження: виражали неосмислену дійсність. Серед них Олександр Георгійович Якимченко, чия творчість була позбавлена зовнішнього блиску, але наповнена справжньою симпатичністю.Народився він у Ніжині 9 квітня 1878 р. у сім’ї міщанина. 1896-го разом із сім’єю переїздить у Москву, де 1900 р. закінчує Строгановське училище. Як один із найкращих учнів їде за кордон, живе в Парижі, працюючи художником у Жирардо і Пріне. Його виставки проходили в салоні на Марсовому полі. У майстерні Є. Кругликової Якимченко вчиться мистецтва гравюри. Тут він знайомиться з М. Волошиним, який і вводить художника в коло митців, що шукають нові творчі шляхи. Повернувшись у Росію, Якимченко виставляється разом із членами об’єднання “Мир искусства”. Його французькі враження, відбиті аквареллю, олівцем і олією, осідають тихим спокоєм “На березі затоки”, переливаються сезанівською грою світла на предметі в “Маленькій бухті”. Художника вабить Бретань, сувора лагідність якої була посередницею між Росією й Парижем. Він вирушає туди при першій-ліпшій нагоді 1910—1913 р., 1919 р. і створює цілий “Бретонський цикл”. У його підмосковних, калузьких пейзажах цього періоду — та сама імпресіоністська прозорість повітря, вібрація життя і разом з тим тверезе й точне око, виховане у “Весах”.Уже в першому числі “Весов” за 1904 р. з’являються віньєтки, кінцівки, підписані “А. Я-ки”, поряд із заголовковим малюнком Л. Бакста, віньєтками К. Сомова, бар. Клодта, М. Волошина, М. Філянського. З 1905 р. кожне число “Весов” готує один художник. Так, у першому — посмертна присвята М. Якунчиковій, друге оформив В. Борисов-Мусатов, автором восьмого був М. Реріх, об’єднаного 9—10 — О. Арапов. Сьоме число повністю ілюструє О. Якимченко. Він намагається пов’язати обкладинку і віньєтки з набірними елементами. Для його робіт характерна візерунковість та підкреслена площинність чорних заливань тушшю, які чергуються з білими плямами незафарбованого паперу. Ці графічні прийоми Якимченко використовує в оформленні дитячих книжок “Никита Кожемяка” і “Кочеток и курочка”, які вийшли друком 1910 р. у видавництві “Кнебель”. Колорит кожної ілюстрації — у ніжному, приглушеному поєднанні фарб — рожевих, блакитних, світло-зелених, які створюють декоративність. Це так званий неоросійський варіант модерну, який започаткували В. Полєнов та І. Білібін.Упродовж усього творчого життя Олександр Якимченко шукає себе. 1907 року він виставляється разом з художниками московського товариства імені Леонардо да Вінчі. Його роботи у цій виставці “афиш, акварелей, рисунков и молодых” критик П. Муратов називає наслідуванням В. Борисова-Мусатова. Очевидно, якоюсь мірою Якимченко використав творчий досвід цього художника і його кольорову гаму. Це особливо помітно в пейзажі “Нескучный сад”.Після двадцяти років творчих пошуків Олександр Якимченко на новому витку знову виражає себе в трепетному диханні імпресіонізму. Він подорожує Росією, відтворюючи її міста й села. “В селі”, в “Церкві Святого Іоанна-Воїна на Якиманці”, в “Рязані”, “На околицях Петрограда” — чехівська наскрізна прозорість камерного людського світу, який художник намагається захистити від урбанізму. Це побоювання ще помітніше в серії ліногравюр “Місто”, виданих 1921 р. окремим альбомом. Як у М. Добужинського, вулиці, будинки, двори в Олександра Якимченка мають власне обличчя, зберігають відбитки людської сутності.В останні роки життя Олександр Якимченко створює серію офортів-спогадів про свої зарубіжні поїздки. Патріархальна краса Бретані, готична архітектура Брюгге та Гента постають химерними і таємничими. Олександр Якимченко представляє ці роботи на виставках у Москві, Ленінграді, Пермі, на першій російській художній виставці в Берліні 1922 року, на XIV міжнародній виставці мистецтв 1924 у Венеції, на міжнародній виставці художньо-декоративного мистецтва 1925 року в Парижі. З 1918 до 1929 року його роботи експонувалися на 21 виставці.Реаліст, який володіє орнаментальним даром і відчуттям свого технічного прийому, майстер, що перейшов до нових тем повсякденності й саме в ній досяг особливо значного поступу, О. Г. Якимченко заслужив нашу вдячність. Так оцінили творчий доробок живописця і графіка на посмертній виставці 1929 року. Його згадали ще 1933-го на підсумковій виставці “Художники РСФСР за XV лет (1917—1933). Графика”.Після цього ім’я митця забули. Архів Олександра Якимченка втрачено під час Другої світової війни. На кладовищі в Москві, де його було поховано, збудували житловий мікрорайон.І лише 1986 року в Москві з ініціативи дочки художника Людмили Олександрівни його роботи були виставлені в Центральній науковій бібліотеці Всеросійського театрального товариства. Так стало відомо, що цей талановитий живописець і графік народився в Ніжині. Цим зацікавилися ніжинські краєзнавці Іван Костенко та Олександр Морозов. 1991 року саме через О. Морозова дочка художника Людмила Олександрівна подарувала 75 збережених робіт місту, де народився і виріс її батько. Після двох виставок 1995-го у Києві колекція зайняла гідне місце в художньому відділі Ніжинського краєзнавчого музею.Саме ніжинці повернули ім’я митця і частину його доробку в культурний обіг країни. Ми багато зробили для популяризації творчості земляка через виставки, телепередачі, публікації. На одну з них у журналі “Artlain” відгукнулися співробітники Національного художнього музею України в Києві. З’ясувалося, ще з 30-х років серед заарештованих картин “Спецфонду” зберігалася і живописна робота Олександра Якимченка “Човни”, створена 1920 року. Але в Києві нічого не знали про автора. У листопаді 1998 року “Спецфонд” виставляли у рамках проекту “Українське мистецтво ХХ століття”. Багато художніх робіт митця зберігаються сьогодні в Москві в Центральному архіві літератури і мистецтва. Це гравюри на дереві, офорти, ліногравюри “Брюгге. Старые дома, улица, канал, мост, баржи”, датовані 1923—24 роками, серія ліногравюр “Город” з дарчим написом Доброву. Через творчість Олександра повертаємося у минуле, як це робили імпресіоністи, і намагаємося збагнути ХХІ століття.
