Євген БУКЕТ, краєзнавець, голова Макарівської районної “Молодої Просвіти” в 2002—2007 рр.25 травня 1906 року в залі Народної аудиторії відбулись установчі збори київської “Просвіти”, заснованої на честь Тараса Григоровича Шевченка. Першим головою Товариства обрали Бориса Грінченка, його заступником стала поетеса і громадська діячка Леся Українка. Так почалась історія організації, яка 2006-го відсвяткувала своє сторіччя.Чи багато знаємо про історію столичної “Просвіти”? Чи складено список усіх голів товариства від Бориса Грінченка до Ольги Пугач? Чи відомі нам усі населені пункти Київської області, в яких діяли осередки “Просвіти” і чим саме кожен з них займався? Які хронологічні межі діяльності товариства на Київщині?Прочитавши всю доступну з цієї теми літературу, переконався, що історія просвітницького руху на території сучасної Київщини майже не досліджена. У працях науковців, зокрема професора Олександра Коновця, описано період з 1906 до 1910 року, коли товариство “Просвіта” в Києві закрила царська влада. Проте навесні 1917 року просвітницький рух на Наддніпрянській Україні, зокрема на Київщині, переживав друге народження. Вже у вересні 1917-го на Наддніпрянщині налічувався 781 осередок “Просвіти”, з них у Київській губернії — 392. Товариство активно діяло тут до 1926 року й було центром національного руху. У Державному архіві Київської області є документи про діяльність “Просвіт” у столичному реґіоні (ф. 1447 оп.1) з 1906 до 1921 року. Працюючи з каталогом архіву, знайшов інші фонди, які містять інформацію про роботу товариств “Просвіта” у селах Красятицької, Згурівської, Обухівської, Германівської, Микільсько-Борщагівської волостей у 1917—1922 роках.Цензурні обмеження, заборони, репресії проти активістів-просвітян призвели до знищення осередків у 20-х роках минулого століття. Так стверджує більшість дослідників. Насправді товариства просто перейшли у підпілля, проводили зібрання не в хатах-читальнях на селі, а на хуторах, у домівках селян. Просвітяни займалися антибільшовицькою діяльністю.У селі Козичанка на території сучасного Макарівського району “Просвіту” з 1917 до 1926 року очолював священик Горенко, а у моєму рідному селі Грузькому до 1929 року — вчитель О. В. Коломієць.Про діяльність націоналістичного просвітянського підпілля у Грузькому свідчить те, що 1930 року у 16-річного юнака було вилучено 22 примірники антибільшовицьких листівок, ще 50 він устиг розповсюдити серед селян.Пашківська підпільна “Просвіта” під керівництвом учителя Коломійця, який після трирічного ув’язнення за спротив колективізації переїхав у Пашківку з Грузького, стає в 30-ті роки ХХ століття центром антибільшовицької роботи в Бишівському районі Київської області. Її члени, збираючись вечорами, читають заборонену літературу, співають стрілецьких пісень. До нас дійшла строфа гімну “Ще не вмерла Україна”, яку співали в середині 30-х років у Пашківці:Наливайко і Петлюра,І Тарас ТрясилоІз могили кличуть насНа святеє діло.Душу й тіло ми положим за нашу свободуІ покажем, що ми, браття, козацького роду.Частими гостями Пашківської “Просвіти” у ті роки були мешканці довколишніх сіл. Але організацію викрила радянська влада. Тоді заарештували 14 осіб, серед них І. І. Воробей, І. І. Король, А. С. Павленко, О. Л. Ступак, С. П. Сіренко, М. В. Шульженко, А. Л. Каштан, С. А. Комашенко. Шістьох засудили на різні строки тюремного ув’язнення, а О. В. Коломійця розстріляли без суду 1938 року. Після його смерті “Просвіта” припинила діяльність.Незважаючи на арешти, колишні члени “Просвіти” 1938 року приймають рішення про створення Бишівського районного осередку Організації Українських Націоналістів з метою визволення рідної землі з комуністичного рабства. Ця організація активізувала свою діяльність лише на початку окупації. До неї входило понад 300 мешканців району. 21 липня 1941 року створили районну управу. До неї увійшли: з Бишева — Архип Депутат, Дмитро Грибовський, Андрій Литвиненко, Іван Коба, Дмитро Приліпенко, з Чорногородки — Терещенко, з Соснівки — Михайло Терновий, з Юрівки — Василь Давидюк, з Грузького — Леонтій Дядюк, з Вітрівки — Григорій Ползюк. У цих шести селах утворилися місцеві сільські осередки ОУН.На початку війни прихильники самостійної України сподівалися, що їм вдасться домовитися з німцями про незалежність. Але невдовзі з’ясувалося, що німецький окупант нічим не кращий за радянського. Провідник революційного крила Організації Українських Націоналістів Степан Бандера закликав до збройної боротьби з німцями, після чого окупаційна влада заборонила діяльність ОУН, почала переслідувати її членів. Націоналісти знов опинились у підпіллі.Під час німецької окупації націоналісти Бишівщини розповсюджували серед населення району пропагандистську літературу, головним чином “Ідеологічний вишкіл”, який друкували у Василькові та переправляли у Бишів керівники Васильківської ОУН (вона теж сформувалася на базі “Просвіти”). Діяли курси ведення підпільної боротьби для червоних партизанів (слухачами цих курсів була переважно молодь, зокрема керівники молодіжних партизанських з’єднань Микола й Андрій Манченки, Володимир Кромбет і Віктор Коба з Бишева, Юрій Пришва з Пашківки), викрадали у німців зброю, рятували молодь від вивезення на примусові роботи в Німеччину тощо.Після боїв оунівці збирали і закопували зброю, готуючись до майбутнього повстання проти німців. Керував цим староста Бишева Петро Юшко. У липні 1942 року ґестапо його заарештувало і розстріляло. У серпні 1942 року Олексій Дідушко та інші члени ОУН відвезли всю зібрану зброю в місця дислокації радянського партизанського загону.“Українські партизани” — так називають оунівців місцеві жителі, згадуючи про них як про справжніх героїв, борців за щастя рідної землі. Після того, як Радянська армія визволила Україну від німців, підпілля ОУН-Б в Бишівському районі припинило діяльність. У листопаді 1943 року почалися масові арешти членів Бишівської районної ОУН.Слідча справа НКВС МДБ УРСР про діяльність націоналістичного підпілля в Бишівському районі донесла до нас імена 48 членів ОУН-Б. Інших, завдяки вдалій системі конспірації в організації, не було викрито.У Макарівському районі “Просвіта” почала діяти 91 рік тому. Протягом 26 літ першої половини ХХ століття вона проводила активну роботу на ниві національного відродження і лише 9 з них — легально.
