КОЛИ НА ВЕРБІ ВИШНІ ВИРОСТУТЬ…

Євген БУКЕТДід Вадим сидів у кріслі й не поспішаючи перегортав у пам’яті сторінки свого життя. Багато побачив він за свої понад 80 років: колгоспне будівництво, два Голодомори, руйнування храмів, репресії, воєнне лихоліття… Про всі ці події дід Вадим часто розповідав зі сльозами на очах і тремтінням у голосі.А сьогодні його настрій був піднесений, на обличчі грала усмішка. “Знаєш, — сказав він мені, — ми теж колись були молодими. Згадалася сьогодні одна історія. Пам’ятаєш, я розповідав, як заробітчани з Соснівки знімали хрести з церкви — ніхто з наших людей не схотів цього робити. Потім, з 1936 року, в церковній будівлі діяв клуб. Там щовечора з 21:30 до півночі крутили кіно. Школярі тоді навчалися в дві зміни, старшокласники закінчували навчання о дев’ятій вечора і всі гуртом ішли на кіносеанс. Це ніби зараз у вас дискотека.Мій однокласник Пилип був закоханий у Ганнусю з паралельного класу (тоді в нашій сільській школі було по два, а то й по три паралельні класи, не те що зараз — обмаль дітей). Вона жила на хуторі Перекопі, а це добрих два кілометри від центру Грузької. І щоночі хлопець після кіносеансу проводив її додому, а потім вертався до своєї хати через півсела. Добре, що в школу ходили на другу зміну…Пилип був мовчазний, і Ганнусі боявся зізнатися про свої почуття. Вже вся школа говорила — три місяці водить дівчину — і толку немає! Вона ж ніби не помічала розмов, на перервах жартувала з іншими хлопчаками і лише дратувала Пилипа. А ввечері він мовчки, мов тінь, проводжав її на хутір…Зрештою, хлопець набрався мужності й теплої літньої ночі, після чергового фільму, в присутності однокласників несподівано промовив до дівчини: “Я кохаю тебе. Будеш зі мною зустрічатися?” Ганнуся голосно засміялася: “Буду, Пилипе, коли на вербі біля мого двору вишні виростуть. І не треба мене сьогодні проводити. Добраніч!”Ніби гострий ніж, вдарили її слова в серце юнака, земля задрижала під ногами, а Ганнуся швиденько пішла додому. Вже через кілька хвилин лише соловейко порушував тишу літньої ночі…***Баба Одарка прокинулася вдосвіта, видоїла корову і вигнала її на пасовище. Щось здивувало її надворі, тільки вона не зрозуміла, що саме. “Може, встала не з тої ноги”, — подумалось. Баба зайшла на кухню, взяла торбинку і попрямувала в садок нарвати вишень на кисіль. Її молоденька, ще вчора ввечері рясна вишня стояла посеред саду цілком гола, майже без листя. Серце тьохнуло в грудях, торбинка впала на землю, і баба Одарка, галасуючи, побігла на вулицю. “Люди добрі, що ж це робиться?! Вже вишні з дерев у селі крадуть!” Люди, почувши галас, повиходили надвір. Аж раптом баба замовкла і стала посеред хутора, мов укопана. Стара, похилена аж до землі верба на Перекопі була рясно всіяна стиглими вишнями…Про цю подію ще довго говорило все село. “А Пилип із Ганнусею побралися?” — спитав я. “Ні, — відповів дід Вадим, — вона не оцінила його вчинку. Дівчат довго водити просто так не можна, бо поки вишні на вербі достигнуть, їхня любов зів’яне”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment