«З БОЖОГО САДУ»

Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ

НЕТОНУЧІ В ПІСКАХ

Продовження. Поч. у ч. 3, 5, 8, 10,12, 14 за 2008 р.“… І ще вам скажу: верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!”Від Матвія, 19 : 24Давно забулося, хто вперше порівняв його з кораблем, якого, наче хвилі морські, гойдають бархани пустелі. Жодна інша істота не пристосована до мандрівок гарячими пісками так добре, як верблюд. Можна непомильно стверджувати, що він і сотворений був, аби допомогти людині опанувати широкі безводні простори Північної Африки, Аравії та Центральної Азії. Араби вважають верблюда живим доказом Божої милості до них. Природно, що біблійні автори приділили йому належну увагу і в Новому Завіті, і в Книгах дохристиянських.І чоловіки, і жінки їздили верхи верблюдами (Буття, 24 : 14); знаходимо їх у списку дорогого майна праведного Йова (1 : 3); про важкі скарби, які везуть на верблюжих горбах, говорить Ісая (30 : 6); ними доставляли навпростець через бездоріжжя царську пошту (Естер, 3 : 13—15). Кажучи, що верблюдові легше пройти крізь вушко голки, аніж багатому ввійти до Царства Божого, Ісус покладався на розуміння своїх учнів, які добре знали цю довгоногу, вкриту густою шерстю істоту, якою перевозили вантажі. Караван верблюдів був тоді все одно, що залізничний поїзд, а окрема тварина правила за сучасний вагон. І хоч у голковий отвір не пролізе й муха, порівняння з важковозом було особливо яскравим, бо йшлося про вантаж гріхів, благ і скарбів земних. Це легко зрозуміти, особливо — згадавши перший вірш з Нагірної проповіді (Матвій, 5 : 3), де Син Божий благословляє вбогих, які увійдуть до Царства Небесного духом своїм, що возносить, а не обтяжує.Як свідчить євангеліст Матвій, цю дивну довгошию тварину Ісус ще й удруге згадав у своїх образних висловах. Осуджуючи лицемірів, що виконують дріб’язкові приписи Закону, але забувають про суд, милосердя та віру, Христос називає їх сліпими проводирями, які не бажають помічати головного й найбільшого: відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте! (23 : 24).У біблійному слові “гамаль” закладено коріння латинської назви верблюда — “камелус” та англійської “кемел”. Одногорбому присвоєно ім’я д р о м е д а р, від грецького “дромадіс” — бігун; а двогорбий відомий з античних часів як б а к т р і а н, бо європейці вперше побачили його у Бактрії, на сході сучасної Туркменії. Бактріани добре почуваються тільки у сухих степах, бо походять з Монголії та Тибету. На відміну від пустельників дромедарів, ці тварини не такі витривалі, проте спокійніші та сильніші. Вони вибагливіші до їжі; багата степова рослинність задовольняє їхні апетити полином, ковилою, дикою цибулею, катраном. Але чому ж кажуть: якщо кінь — друг і товариш степовика, то верблюд — його слуга?Ідеться, зрозуміло, про одногорбого дромедара. Старосвітські природознавці вважали, що нерозбірливість у їжі — чи не єдина позитивна риса цього дивного звіра. Вживаючи сухі пустельні колючки, тамуючи спрагу солоною водою, він тижнями тягав 200-кілограмові вантажі. Зате коли караван діставався африканського села, єдиний колодязь міг випити до дна, тубільцям доводилося відганяти горбатих ненажер від стріх і очеретяних стін своїх домівок, щоб не залишитися просто неба.Мандрівники, які мали справу з цією істотою (зокрема, Микола Пржевальський), зізнавалися, що впертість віслюка можна вважати слухняністю порівняно з поведінкою “корабля пустелі”. Мабуть, тому на Сході погонич верблюдів, як і слонів, — окрема професія. Її представникам не позаздриш, бо коли з людини знущається тварина, правозахисники безсилі. Араби вважають, що одногорбий верблюд вже добрий, якщо не реве, лягаючи відпочивати і стаючи до роботи. На одногорбому незручно сидіти верхи, бо, йдучи, він розгойдується вгору-вниз та з боку на бік. Тому порівняння верблюда з кораблем здається великим перебільшенням на користь першого, адже він гойдається незалежно від погоди! Коли ж недосвідчений вершник примушує цю тварину прискорити ходу (хоч із кінським клусом це важко порівняти), у сідлі може втриматися лише досвідчений приборкувач. Та, скинувши необережного вершника, верблюд одразу ж переходить на звичайний крок. Відзначимо, що на коротких відстанях кінь швидший, але вже на десятому кілометрі верблюд залишає його позаду. Якщо ж у дорозі зустрінеться річка, то раптом виявиться, що ця загадкова тварина на додачу до всього ще й не вміє плавати. Але як би справжній корабель почувався серед піскових бурунів?Невибагливість верблюдів не обмежується скромним вегетаріанським живленням та здатністю по кілька діб зносити спрагу. Допомагають славнозвісні горби із живими запасами. Широкі копита не провалюються в сипучий пісок, а тверді шкіряні мозолі на грудях, колінах і гомілках дають змогу тварині лягати на ґрунт, розжарений сонцем. Як зауважив 1869 року Альфред Брем, караванні шляхи Африки позначено кістками дромедарів, які народжуються й помирають у пустелях. На іншому ж континенті Великий Шовковий шлях з Китаю до Європи протягом тисячоліть обслуговували переважно бактріани. Попри відомі відмінності, в них чимало спільного з одногорбими родичами, і то — не лише вірне служіння людині.Верблюдиця раз на два літа приводить єдине верблюденя, яке стає дорослим у 4—6 років. За таких темпів плодючості поголів’я зростає надто повільно; зрозуміло, чому тритисячне верблюже стадо у маєтку праведного Йова було величезним багатством. Мабуть, саме прагненням зберегти верблюдів пояснюється і заборона споживати їхнє м’ясо (як виняток!) серед усієї жуйної, парнокопитної худоби (Второзаконня, 14 : 7). Але це табуювання не стосувалося ні верблюжого молока, ані вовни — грубої, хоч і міцної; з неї був зроблений простий одяг Івана Хрестителя (Матвій, 3 : 4).В Україні невеличкі стада верблюдів ще на початку ХХ сторіччя паслися у Таврійських степах, на Тендровській косі та острові Джарилгач. А як верблюди повністю втратили свою функцію в’ючних перевізників, то залишилися експонатами зоопарків. На вільних дромедарів і бактріанів декому щастить пороззявлятися хіба що у спекотних краях Африки та Азії, на їхній батьківщині.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment