ТАЛАНТ РОЗСТРІЛЯНОГО ПОЕТА

Михайло Слабошпицький. Веньямін літературної сім’ї (Олекса Влизько та інші). Ревю. “Ярославів Вал”, 2008.

Світлана СОБОЛЕВСЬКАОлекса Влизько — один із тих поетів, хто тільки почав розкривати свій небуденний талант. Йому було лише двадцять шість, коли його розстріляли, звинувативши в належності до терористичної організації, яка буцімто готувала замахи на керівників партії та радянської держави. Нещадно катований під час слідства, Влизько підписав усі пред’явлені йому звинувачення. Так тоді було з багатьма заарештованими. Слідчі згруповували їх у якісь міфічні організації, підтасовували факти й “вибивали” з арештантів потрібні їм зізнання. Потім або розстрілювали, або запроторювали у в’язниці й концтабори. Михайло Слабошпицький давно цікавиться цією яскравою постаттю української літератури періоду Розстріляного Відродження. Ще тридцять сім років тому в Київському університеті він захищав дипломну роботу, присвячену Олексі Влизькові. Його літературно-критичний нарис, написаний на основі дипломної, тоді було подано до видавництва, однак суворі експерти звинуватили молодого автора в тому, що він некритично сприймає українську поезію й українську літературу 20-х років, ідеалізує такі її постаті, як Микола Зеров, Григорій Косинка, Михайль Семенко, Гео Шкурупій. А найбільше звинувачень викликало потрактування життєвої й літературної долі юного Олекси Влизька. І тема, і ця постать тоді були “не на часі”, бо ж хрущовська “відлига” вже скінчилася й розпочалася неоголошена реставрація культу особи. А тому всі репресовані знову викликали велику підозру, і про них рекомендовано було не дуже говорити. Припинився і процес реабілітації безвинно убієнних, що розпочався, було, після смерті Сталіна.

Після того М. Слабошпицький спорадично звертався до постаті Влизька, надрукував літературознавчий нарис про нього в колективному збірнику, присвяченому українським письменникам. У видавництві “Дніпро” вийшла збірка вибраних поезій Олекси Влизька, яку впорядкував Михайло Федотович. Одне слово, він тривалий час був у матеріалі. Звичайно, у пригоді М. Слабошпицькому стало те, що він має великий досвід роботи в біографістиці. Його книжки “Марія Башкирцева”, “Поет із пекла”, “Никифор Дровняк із Криниці”, “Не загублена українська людина”, “Українець, який відмовився бути бідним”, “Українські меценати” мають успіх у читача. Вони й утвердили за автором авторитет майстра біографічної прози. Водночас М. Слабошпицький упродовж десятиліть працював у критиці та літературознавстві. Саме з них він і утверджувався в нашому письменстві. Його називали реактивним критиком,  оскільки його реакція на помітні явища й факти української літератури була майже блискавичною. Здається, з усіх тодішніх критиків на теми сучасного літпроцесу він друкувався найбільше. Про його виняткову оперативність захоплено говорили  Л. Новиченко, В. Фащенко, В. Дончик. Отже, критик і літературознавець передовсім допомогли Михайлові Слабошпицькому в цій роботі. “Веньямін літературної сім’ї” справді щедро “навантажений” літературознавчим матеріалом. Розлогі цитації Влизька та його сучасників, докладні розповіді про творчі долі письменників, історії виникнення літературних угруповань, цікаві коментарі про “школи” й стосунки майстрів пера — все це є в книжці. Докладно йдеться й про літературні війни, що їх вела “Нова генерація”, до якої входив Олекса Влизько, з іншими угрупованнями (найзатятіше — з ВАПЛІТЕ). Є там і доволі сумні сторінки: Микола Хвильовий звинувачує Влизька та Шкурупія… в хвильовізмі. Автор нічого не замовчує в тій історії, докладно деталізує, що, як і чому в ній складалося.Час політичний і час літературний, у якому жив Олекса Влизько, виразно описано в творі. Чи не вперше докладно йдеться про долі родини Влизьків. Особливо зворушливий образ матері Марії Іванівни, найближчої й найдорожчої поетові людини.Жанр цієї книжки визначено як ревю. Це дуже несподівана жанрова дефініція. Але вона точно визначає особливість твору, в якому зібрано чимало документів, оригінально вмонтованих у текст. Усе це надає творові динаміки викладу, рятує його від стильової монотонності, притаманної біографічним та літературознавчим текстам.“Веньямін літературної сім’ї” підсумовує спільно зроблене у вивченні й осмисленні цієї яскравої та складної постаті літературознавців Юрія Ковалева, Володимира Поліщука і Федора Степанова. Книжка з’явилася до сторіччя Олекси Влизька.Від редакції: 25 квітня у Будинку літераторів (вул. Банкова, 2) відбудеться літературний вечір “В Україні й годині своїй”, присвячений 100-річчю з дня народження Олекси Влизька.Початок о 16 годині. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment