ПОДИХ ЧОРНОБИЛЯ

Петро АНТОНЕНКОНа планеті близько 200 країн. І є одна, де сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа. Ця сумна “честь” випала Україні. Чому, за що? На запитання відповісти можна. По-перше, 1986 року не було такої держави, як Україна, а була республіка-колонія московської комуноімперії. І лише тому можна було увігнати атомного монстра в серце України. По-друге, це була не просто імперія, а країна, попри всю її ідеологічну пихатість, з дикунською так званою соціалістичною економікою. Вона працювала за принципом: “Після нас — хоч потоп”. Якщо із запитанням “чому?” зрозуміло, то із запитанням “як жити далі?” не так просто. Від 26 квітня 1986-го минуло 22 роки. Уже народжують дітей ті, хто сам народився в ті трагічні дні чи й опісля. За цей час Україна пережила дві революції, дві трансформації — національну й соціальну. З бездержав’я постала держава, з дикунського соціального ладу народжується нормальний. І треба, аби пост-Чорнобиль припав на часи перемін, коли, за давньою мудрістю, жити найважче. Тож як попри ці болючі переміни не просто “ліквідовувати наслідки чорнобильської катастрофи”, а загоювати важку рану на тілі України? Про це говорять відомі політики.Лілія ГРИГОРОВИЧ, депутат Верховної Ради України (фракція НУНС):— Закон про статус чорнобильців приймали ще у Радянському Союзі, де людей після катастрофи вивели на радіоактивний парад. Тієї країни вже давно нема. 1991 року прописане в законі щодо Чорнобиля виконували лише на 57 відсотків. Але й із 2004-го на 2005-й рік тодішній уряд Януковича запланував тільки 15 відсотків фінансування. Країна, яка самотужки повинна виконувати чорнобильське законодавство, пережила зміну суспільно-політичної формації. Як наслідок, маємо олігархат і нестачу середнього класу, який повинен становити основу економіки. Зрушення почалися 2005 року, коли зросли соціальні виплати. А 2006 року Президент започаткував програму з чорнобильських питань. Торішні дочасні вибори підштовхнули до того, що навіть уряд Януковича збільшив чорнобильські виплати. Правда, їх тут же “з’їла” інфляція. Зараз виплати чорнобильцям збільшено на 28 відсотків. Завдання нашої коаліції та її уряду — налагодити фінансування. Що ще важливо? Моніторинг віддалених наслідків аварії, відродження постраждалих територій. Обов’язково передбачити і в державному, і в місцевих бюджетах кошти на ліки, насамперед ліквідаторам, дітям, що живуть у забруднених зонах. І не просто передбачити, а безумовно це виконувати. * * *Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, депутат Верховної Ради (фракція БЮТ):  — Найбільша проблема — 30-кілометрова зона. Із неї вивезли багато будівельних матеріалів, розібрали хати, взяли все, придатне для будівництва. Це продали людям, які не підозрюють, що будувалися зі старої радіоактивної цегли. Не розв’язано проблему 800 тимчасових поховань радіоактивних відходів у зоні, вони відкриті і випромінюють радіацію. Не розв’язано проблему саркофага. Він розташований на розламі гранітного щита, на якому стоїть Україна. Всі поверхневі води забруднено, зокрема і в районі поховань відходів. Тому є велика небезпека, що забруднена вода потрапить в основний водний басейн, Дніпровський, і тоді проблеми будуть і в наших сусідів. Новий саркофаг не будують. Європейські донори, які спершу давали нам гроші, побачили, що ці кошти розкрадають, і припинили фінансувати спорудження саркофага. Термін придатності старого вже збіг. Не знаємо, скільки радіації потрапило в повітря, бо досі не відомо, скільки її залишилося всередині саркофага. Існує й небезпека ланцюгової реакції. Було ж кілька моментів, коли в реактор потрапляла вода, і починалася ланцюгова реакція. Досі це вдавалося зупинити. Ще одна проблема — лжеліквідатори. Чомусь епіцентр чорнобильських пристрастей не довкола саркофага, не довкола медичних проблем. Ми навіть до пуття нічого не дослідили. Хоч і мали (на нещастя) унікальну можливість з’ясувати вплив радіації на людей. Але всі програми досліджень згорнуто, тому сьогодні говорять переважно про пільги чорнобильцям. Підтримую справжніх чорнобильців. Та є лжеліквідатори, які й не бували в Чорнобилі. Здебільшого це чиновники, які мають доступ до печатки і лише проїдають чорнобильський бюджет. Серйозна проблема — адаптація людей, переселених із зони і розпорошених по Україні. З’явилася проблема самоселів, яких у зоні вже понад тисяча. Туди навіть завозять на літо дітей. Наша найбільша проблема — забудькуватість суспільства, влади. Лише два десятиліття минуло від найбільшої на планеті техногенної катастрофи, а про все майже забули. Колись мені вдалося добитися створення спеціального чорнобильського міністерства, була комісія Верховної Ради. Тепер усе розпорошено, аби швидше проблему забути. Та чим більше про Чорнобиль забуваємо, тим пекучіше він нагадуватиме про себе.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment