Катерина МАЛИШЕВСЬКА,м. Маріуполь Донецької обл.У рамках проекту Маріупольського осередку ВУТ “Просвіта” “Сторінками національно-визвольної боротьби українського народу за незалежність” в Палаці культури селища Каменськ Іллічівського району відбувся ювілейний вечір-концерт, присвячений 125-річчю українського театру корифеїв та 50-річчю аматорського театрального гурту “Ластівка”, який працював у цьому виселку в 1961—1973 рр. На вечір зібралися колишні учасники цього колективу та шкільних клубів українського мистецтва “Червона хустина” і “Жива ватра” (1975—1990 рр.).Організатором і керівником усіх цих творчих колективів протягом 30 років був дипломант республіканського конкурсу читців, відмінник народної освіти УРСР, учитель української мови та літератури Іван Бондар, якому нещодавно виповнилося 70.“Час тільки підкреслює велич патріотичного чину, який здійснили М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька для національного і духовного відродження України в часи, коли вона переживала страшний імперський морок, коли саме слово українське було під забороною”, — сказав він на вечорі. І. Бондар вважає, що багато п’єс М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого актуальні досі.Концертну частину вечора відкрив Народний молодіжний оркестр Палацу металургів заводу Ілліча під керівництвом Валентина Кашкеля. Солістка Ольга Мойсеєва виконала пісню О. Білаша “Ластівка”, яка була гімном драмгуртківців під час їхніх гастролей селами Приазов’я у 60-ті роки.І. Бондар прочитав уривок з поеми-симфонії П. Тичини “Сковорода”, який 1972 р. під час виступу “Ластівки” в Донецькому університеті цензори вилучили з програми вечора, присвяченого 250-річчю з дня народження Григорія Сковороди.Старший викладач ПДТУ Ж. Милащенко говорила про атмосферу політичного життя 60-х рр. минулого століття, про причини, які покликали до життя драматичний гурт “Ластівка”. Вона підкреслила, що дружню підтримку надавали М. І. Мерзлікін (пізніше головний режисер Київського ТЮГу), художники з Києва В. Зарецький та його дружина А. Горська.В. Арабаджі, майор МВС у відставці, зупинився на виставах “97” Миколи Куліша та “Оргія” Лесі Українки. “І все це відбувалося напередодні “січневих зачисток” української інтелігенції 1972 р.”. Він згадав, як працював з гуртом у виховно-трудовій колонії, де теж влаштовували українські вечори.Ольга Стебельська, вчителька української мови, прочитала уривок з листа-посвяти Іванові Бондарю “Тому, хто крила дав…”: “Саме тоді ми, випускники школи № 19, встигли скупити всі примірники твору, що надійшли до Жданова (йдеться про “Собор” Олеся Гончара). Прочитавши роман, написали твір на тему “Бережіть собор душі своєї”. Тоді, коли Ви намагалися плекати собори наших душ, компартійні бонзи різали ці душі наживо, приклеївши Вам ярлик “ідеологічного диверсанта”. З погляду прожитих років розуміємо: це був складний іспит на мужність і мудрість, який Ви склали на “відмінно”.У заключному слові Іван Бондар згадав липень 1988 р., коли газета “Літературна Україна” опублікувала уривок зі “Звернення до молоді України”, в якому гуртківці закликали вступати в Товариство української мови ім. Т. Шевченка, а у вересні гурток “Червона хустина” захищав честь Донеччини на першому Всеукраїнському святі рідної мови в Кіровограді.1989 р. відбулися дві знакові для Маріуполя події: у березні на вечорі Т. Шевченка у драмтеатрі вперше було піднято три національні синьо-жовті прапори, один з яких встигли зняти працівники КДБ. Організатором акції був Л. С. Ґудз. Учасники вечора тепло привітали Любомира Степановича квітами та віршем В. Арабаджі “Україні…”, який автор присвятив йому та його батькові — воякові УПА.Наприкінці 1989-го Івана Бондаря було обрано першим співголовою Товариства української мови ім. Т. Шевченка у Жовтневому районі Маріуполя.“Розвиток українського народного театру в другій половині XIX ст. (за часів Російської імперії), як і через 100 років, у другій половині ХХ ст. (за радянської імперії), відповідав завданням боротьби українського народу за незалежність!” — підсумував ювіляр.Присутні ознайомилися з виставкою світлин (понад 300), які розповідають про найголовніші вистави колективів. Серед вистав “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Безталанна” І. Карпенка-Карого, “Дай серцю волю, заведе в неволю” М. Кропивницького, “Лісова пісня”, “Оргія” Лесі Українки, “97” М. Куліша, “Сковорода” П. Тичини, “Маруся Чурай” Ліни Костенко.
