Микола ФЕДОРИШИН, культуролог, голова Рівненського ОО ВУТ “Просвіта”Традиційно щороку на Рівненщині на третій день Великодня відправляють панахиду за загиблими вояками УПА в урочищі Гурби Здолбунівського району. Богослужіння провів Митрополит Рівненський і Острозький Євсевій. Тут розпочато будівництво Пантеону Героїв, діє Свято-Воскресенський православний чоловічий монастир УПЦ КП.На святому місці зібралося близько двох тисяч осіб зі Здолбунівського району, сусідніх районів та сіл області, були представники Тернопільщини. Після панахиди відбувся мітинг-реквієм, в якому взяли участь керівники області, науковці, громадсько-політичні діячі, інтелігенція. У концерті звучали повстанські пісні.Цьогоріч минає 64 роки з часу найбільшого та найтривалішого бою Української Повстанської Армії з військами НКВС. Гурбенський бій відбувся у квітні 1944 року на межі сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубенського й Острозького районів) та Тернопільської (Кременеччина та Шумщина) областей. Тоді радянсько-німецький фронт уже перекинувся на захід і зупинився під Бродами. У тилу радянської армії опинилися значні з’єднання УПА, які вели кровопролитну боротьбу з німецько-фашистськими окупантами. Тисячі боїв відбулися на Волині, в яких повстанці завдали ворогові матеріальних та людських втрат. Зі звітів, які стали доступні історикам, відомо, що радянські війська розраховували оточити групу УПА-Південь в лісах на території Кременецького, Шумського, Мізоцького районів, щоб повністю її ліквідувати. З початку квітня війська НКВС почали оточувати відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа “Богун” під командою Петра Олійника — “Енея”) та з’єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука — “Лемеша”. Сили повстанців разом з мобілізованими неозброєними селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3—3,5 тис. вояків у складі куренів “Сторчака”, “Мамая”, “Вира” або “Докса”, “Непитайла”, “Бувалого”, “Довбенка”, “Залізняка” і сотень “Панька”, “Яструба”, “Андрія”, чоти “Чорногори” і відділу охорони штабу під командуванням “Гармаша”. В арсеналі південної групи УПА було дві батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. Сили НКВС, за різними даними, від 20 до 35 тис. осіб: чотири бригади, частини Червоної армії, авіація, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовували для розвідки, щоб виявити скупчення підрозділів УПА. Отже, порівняно з кількістю бійців УПА, сили НКВС переважали всемеро.Наступ розпочався 21 квітня. Удари наносили з півночі, сходу та півдня. Вранці 23 квітня радянські війська, озброєні гарматами, танками та літаками, зайняли позиції навколо гурбенських лісів на лінії Обгів—Острог—Шумськ—Кременець. У підлісних селах Антонівці, Андрушівці, Обгів відбулися запеклі бої, внаслідок чого відділи УПА змушені були відступити, зайнявши оборонні позиції вздовж лінії Майданські гори—Гурби—Мости—Святе—Мощаниця—Обгів.Наступного ранку почався генеральний наступ радянських військ. Найбільший удар припав на північно-східний відтинок оборони (Мости—Будки—Хінівка—Гурби), що його займав курінь Сторчака. Після сильного гранатометного і гарматного вогню радянські війська кинулися в атаку. Сторчанівці підпустили ворога на 150 метрів й засипали вогнем кулеметів, мінометів та гармат. Не витримавши вогневого шквалу, ворог утік. Перший наступ було відбито. Після короткої перерви радянські війська за допомогою танків, піхоти та кавалерії почали нову атаку вже на всіх відтинках оборони повстанців. Відтинок командира “Яструба”, не витримавши натиску, почав відступати, не маючи змоги повідомити бійців “Сторчака”. Услід за “яструбцями” почали відступати й відділи “Залізняка”, які були запасною лінією “сторчанівців”. Внаслідок цього ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців “Сторчака”. Тут у нерівному бою загинули курінний “Сторчак”, четверо старшин та 60 повстанців. Тим часом повстанці створили другу лінію оборони. Бій тривав на всіх відтинках оборони, і тільки ввечері радянським військам вдалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий “Гурбенський котел” та захопити Гурбенську гору.Під умілим керівництвом командира Василя Кука бійці УПА почали в трьох напрямках прориватися до Дерманського лісу. Ціною неймовірних зусиль та втрат, передусім серед неозброєних цивільних мешканців навколишніх сіл, повстанці витримали натиск ворога й зуміли прорвати кільце оточення. Курені “Довбенка” та “Бувалого” відійшли в Суразькі ліси; курінь “Мамая” прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів—Шепетівка; відділи “Ясена” і “Дока” пішли у напрямку Клевані.І хоч радянські війська відтіснили відділи УПА з лісового масиву, вони так і не змогли досягти своєї основної мети — ліквідувати оточені групи УПА. Повстанці не лише дали бій досвідченим регулярним частинам Червоної армії та НКВС, гідний подиву та слави українських традицій боротьби часів гетьмана Богдана Хмельницького, а й зберегли основні збройні сили. Командири частин УПА-Північ та УПА-Південь врятували найбільш досвідчених вояків, вивівши їх з “Гурбенського котла”, й двома великими групами з боями пройшли сотні кілометрів однією колоною аж до Полісся, іншою — на схід. Цей бій та рейд вписали героїчну сторінку в історію Української держави. З ініціативи просвітян, духовенства, парафіян та патріотичних сил Рівненщини поблизу найбільшої могили було споруджено капличку на честь героїв Гурб. На одному з хрестів, встановлених на могилах загиблих повстанців, написано: “Спіть, хлопці, спіть… Про долю-волю України сніть!”
