Cтепан НАЛИВАЙКО,сходознавець-індолог, завідувач відділу орівняльних досліджень науково-дослідного нституту українознавства
5. Слово пан і сучасна Україна
Таким чином, укр. пан (як і пані) сягає у глибоку давнину й має прямі відповідники в слов’янських, іранських, індійських, балтійських мовах, де позначене високим соціальним статусом упродовж усієї своєї фіксованої й нефіксованої історії. В іранських і деяких південнослов’янських мовах (cербська, хорватська) воно набуло форми ban, як і у “Велесовій книзі”. Проте в Україні, порівняно з Польщею й Чехією, слову пан ведеться не солодко, і що найприкріше — його вилучено з ужитку в споконвічній сфері — військовій, яка його й породила.
Утворені від індоєвропейської основи pa “захищати, охороняти, берегти”, слово пан і численні похідні імена та назви несуть найдавніші поняття й уявлення світоглядного, соціального, магіко-юридичного, військового плану. Первісно “захисник, охоронець, воїн” слово пан розвинулося до значень “господар, володар, правитель, князь, гетьман”, воно безпосередньо стосується воїнського стану, недвозначно вказує на право й обов’язок воїна — захищати, охороняти, берегти. А давнє українське суспільство, як і давньоіндійське, давньоіранське й скіфське, знало поділ суспільства на стани — жерців, воїнів, землеробів і залежних общинників. Ще в V ст. до н.е. Геродот повідав скіфську легенду про чотири дари, що впали з неба, — золоті чашу, сокиру, плуг і ярмо. Ці магічні предмети й символізують чотиристановий поділ скіфського суспільства: чаша — атрибут жерців, сокира — воїнів, плуг — землеробів, ярмо — залежних общинників. А скіфи, впевнено стверджує “Велесова книга”, теж кравенці, тобто українці, бо кравенці — давня форма сучасного етноніму українці й означає коровичі, бичичі, туричі, тобто і воїни. А українці в усі часи мали статус першокласних воїнів.Про такий суспільний поділ і воїнський стан у предків сучасних українців свідчать їхні прізвища, що відбивають усі ті чотири терміни на означення суспільних станів, як і в індійців та іранців. Воїнську верству в них означує термін кшатр-хшатр-хсахр — “сила, влада”, з яким споріднене наше цар, зафіксоване в численних українських прізвищах — Цар, Царко, Царик, Царук, Царюк, Царів, Царич, Царчук, Царевич, Царенко, Царченко, Цариченко, Царовський тощо. Це не означає, що предки сучасних носіїв цих прізвищ належали до царського роду, а свідчить про те, що вони належали саме до воїнського стану, звідки походили й царі та князі. Тож не варто підрубувати свої пракорені, які з правічних глибин беруть життєдайні соки й живлять дерево українського роду. Ми маємо зберегти, захистити й передати в усій повноті та чистоті своїм нащадкам заповіданий нам високий предківський спадок — нашу мову. Справіку пан — суто воїнський термін. Тому негоже позбавляти захисника Вітчизни цього високого й гордого слова, яке завжди належало йому, підносило його і постійно надихало: ти — захисник, ти — оборонець, ти — воїн. Зрікатися в українській армії слова Пан, яке й означає Захисник, Оборонець, Воїн, — це зрікатися тисячолітніх воїнських і козацьких традицій, цілого пласта своєї давньої й славної історії. Так можна зректися й інших наших прадавніх, високих і святих слів. Ці слова не перестають закликати-благати — плекайте, захищайте, охороняйте, бережіть! Свою мову, віру, культуру, свій народ, свою державність. Своє майбуття.
