БЕСІДИ БАГАТО, А РОЗУМУ МАЛО, або ПРО СЛОВЕСНИЙ ПЕРЕСИТ

Ірина ФАРІОН,м. ЛьвівВідомий учений Паскаль у листі до К. Маркса написав: “Я вам пишу так багато тому, що не маю часу написати коротко”. В. Стефаник, творячи свої новели, днями-годинами вимордовував запитаннями прототипів своїх творів і списував купи паперу. Врешті, геть знеможений, він зоставляв на чистому аркуші “сам мнєкуш”, що вражав стислою довершеністю і легко переважував видані фоліанти. Стислість не лише надає мові сили — вона творить простір для глибини думання і збурює почуття. Майстер слова О. Гончар зауважив: “Роман, як ракета: десять зайвих грамів — і не полетить”. Теперішня словесна зайвина не дає польоту цілій країні: за зайвими словами — порожнеча думок: бесіди багато, а розуму мало. Порожнеча думок породжує неправду, яку ховають в оболонки мертвих десемантизованих слів. Такий стиль мислення і мовлення виробився у час СРСР і отримав від Дж. Орвела назву новоязу (newspeak), суть якого не лише у надмірі слів за відсутності думки, а й у брехливому переназиванні світу. Дж. Фулер зауважив, що у московському словнику всі слова обернені навиворіт: правда називається брехнею, а брехня — правдою; неволя називається волею; поліційне залякування — демократією; загарбання — визволенням. Така політична антонімія слова процвітає досі, що виявлено, зокрема, у протиставному понятті “рабство — свобода”: примусове злиття й асиміляція націй — це “спільність економічних (а раніше класових) інтересів”; ствердження національної окремішності — це “перешкода неминучій благодатній глобалізації”; переписування підручників української історії на догоду імперській Москві — “узгодження навчальних планів”; російщення української освіти — “підвищення рівня викладання російської мови”; любов до своєї землі — “націоналізм” (одне з тих “новомовних” слів, які призначалися не на те, щоб відображати, а щоб убивати значення); знищення Української Греко-Католицької Церкви — “добровільне возз’єднання з православ’ям”; примусове вивчення російської мови — “засіб прилучення до світової цивілізації”; вилучення питомої української лексики (діалектизмів, архаїзмів тощо) — “боротьба за чистоту і культуру української мови”; руйнація основ національних мов — “вільний взаємозбагачувальний розвиток національних мов”; творення безрідної засимільованої рабської маси — “нова історична спільність — радянський народ, а тепер — європейці”; згубний, спричинений терором білінгвізм українського населення — “соціальна адаптація і толерантність”; оволодіння російськомовним населенням українською мовою — “соціальний конформізм, що призводить до падіння суспільної моралі”; цілковита суспільна сваволя — “демократія”; посягання криміналітету і яничарів на державний лад — “стабільність”; творення злиднів через інфляцію — “добробут”; одвічний ворог Росія — “стратегічний партнер”. Слушно зазначив Дж. Орвел: “Політичну мову створено для того, щоб брехня звучала правдиво, а вбивство пристойно, і щоб надати вигляд твердості цілковитому вітру”.Таке спотворене переназивання відбувається лише за найзагрозливішої морально-духової кризи — і мова, як “найнебезпечніше благо з усіх благ” — дає про це найгучніший сигнал. Носіїв такої морально-духовної кризи Д. Донцов назвав “смердофілами”, себто плебеями. Саме вони “почали звати трусість — гуманністю, мужність — жорстокістю, відвагу — забіяцтвом, стоїцизм — монахоманією, невблаганність у поборюванні зла — ексклюзивністю, прислужництво — реалізмом, вірність ідеї — фанатизмом, безпринципність — об’єктивністю, нерішучість — розважністю, отарність — солідарністю, буденну працю — героїзмом, героїзм — авантурництвом і романтикою, вірність засадам — доктринерством, хамелеонство — швидким розумом, дряблість — шляхетністю, безформність — красою, хохлацьку хитрість — державною мудрістю. Це був кодекс вартостей навіть не здорової народної маси, а кодекс вартостей плебея”. На тлі такої “оберненої” мови легко проростають явища тавтології й плеоназму. Тавтологія (гр. tautologia, від tauto “те саме”, logos “слово”) — це повторення уже сказаного, але в іншій формі без називання чогось нового (меморіальна пам’ятка); плеоназм (гр. pleonasmos “надлишок, надмірність, перебільшення”) — це багатослів’я; вживання слів, зайвих не тільки для повноти змісту, а й для стилістичної виразності (форсувати будівництво прискореними темпами).Словесне пересичення — одне з найшкідливіших пересичень. (В. Сухомлинський).Зазвичай тавтологія виникає через поєднання запозиченого і питомого слова, що передають те саме значення:адміністративний менеджмент замість керівництво чи управління (лат. administratio “управління”, англ. management “керування, організація”);акцентувати увагу замість наголошувати, зауважувати або акцентувати (лат. accentuo “наголошувати”, перен. “підкреслювати, звертати особливу увагу”);відтінки нюансів замість відтінок або нюанс (фр. nuance “відтінок, ледве помітна різниця в чому-небудь”);вільна вакансія замість вільне місце або вакансія (фр. vacance з лат. vacans vacare “бути вільним”);захисний імунітет замість захист або імунітет (лат. immunitas “звільнення від чогось”);інша альтернатива замість інший спосіб або альтернатива (лат. alternare “чергуватися, вагатися”; alter “один з двох”);колеги по роботі замість колеги (лат. college “товариш зі спільної служби, навчання; особа того самого фаху”);конкретний адресат замість одержувач, адресат (нім. Adressat “той, кому адресоване поштове чи телеграфне повідомлення”);найбільш оптимальний замість найліпший чи оптимальний (лат. optimus “найкращий”);народно-демократичний замість народний або демократичний (гр. demos “народ” і kratos “влада”);обмінний бартер замість обмін або бартер (англ. barter “товарообмін”); основний лейтмотив замість головна думка чи лейтмотив (нім. leitmotiv “основна тема, думка”; leiten “вести, супроводити, керувати” і motiv “мотив”);пам’ятний сувенір замість пам’ятка або сувенір (лат. subvenio “приходжу”);потенційна можливість замість можливість (лат. potentia “сила”);прейскурант цін замість цінник або прейскурант (нім. Preiskurant: prix “ціна”, courant “поточний, теперішній”);промислова індустрія замість індустрія або промисловість (лат. industria “діяльність, стриманість, працьовитість”);справжні факти замість правда, дійсність, правдиві дані або факти (лат. “зроблене” — реальність, дійсність; те, що об’єктивно існує).Ще один різновид тавтології зумовлений повторенням тих самих питомих або запозичених слів у різних граматичних формах: взаємостосунки — (стосунки, взаємини — синоніми, що передають поняття відносин між людьми, через що форма взаємостосунки має надлишковий складник) взаємини або стосунки.є присутній; голова не є присутній; був присутній на цій сесії — присутній або є (був);завершитись до кінця — завершитися або закінчитися;конкретніше конкретизовувати — переконливо конкретизовувати або конкретизовувати;на сьогоднішній день — (сьогодні утворено способом злиття займенника сього та іменника дня) — сьогодні, зараз, на цей час; свій власний внесок — свій або власний внесок;своя особиста думка — моя думка або особиста думка.У художньому та публіцистичному тексті тавтологія — свідомий стилістичний прийом, спрямований на посилення та уяскравлення ознаки чи явища. Видатний український мовознавець О. Потебня вважав: “…ми, щоб висловити краще нашу думку, нагромаджуємо слова, які означають приблизно одне і те саме” .Традиція “тавтологічного відтінювання” (вислів Ф. Колесси) сягає язичницьких часів та найяскравіше виражена у народній творчості, зокрема піснях: Старі люди судочку судять,радочку радять первовічную.Коня сідлає,Гадку гадає; думах: Сирою сирицею назад руки пов’язано;А третій піший-пішаниця,Що як він чужий-чужениця,За кінними біжить-підбігає…у тавтологічних фразеологізмах:криком кричати; поїдом їсти; пропади воно пропадом; чужа чужаниця; гори воно вогнем; вольная воля; дивне диво;у прислів’ях та приказках:лепетень лепече, а дурень слухає; верзи, верзице, поки верзеться; говори, говори, до чогось договоришся; що там говорити, коли нічого і балакати; думала мовчать, та не мовчиться; бував я у буваличах і видав видаличі; і не страши мене, бо я страшків син;у колоритних українських прокльонах:бодай тебе луп облупив; щоб тебе різачка попорізала; щоб тебе хапун ухопив; щоб ти горів ясним вогнем; щоб ти їв і не наїдався; у давньоукраїнських пам’ятках (“Слово о полку Ігоревім”, “Повість минулих літ”):“Вам Бог тако веліл… в правду суд судити”;“Уже нам своїх милих лад ні мислію змислити, ні думою здумати”;у творах українських письменників:Коли ж орда про тебе брехні меле,Ти на дурну дурноту мовчки плюй (П. Куліш);В промові ділом був мудрець,В промові словом — мертвий мрець (П. Куліш про мову Г. Сковороди).А ви претеся на чужинуШукати доброго добра,Добра святого. Волі! Волі!Братерства братнього         (Т. Шевченко).Бодай ви пропали, синочки,Були б ви здорові,У пеклі запеклім,У райському раї страшнім                   (В. Стус).Плеоназм як словесна надлишковість охопив усі стилі й форми мовлення: усного і писемного. Один із прикладів — оголошення на львівській залізниці: При неспівпаданні прізвища або з виправленим прізвищем пасажир являється безквитковим зі всіма звідси витікаючими наслідками згідно правил перевозки.Можна поспівчувати пасажирам: годі продертися не лише крізь мотлох лексичних помилок (неспівпадання, являється, витікаючими, перевозка), а й зрозуміти це безформне нагромадження слів.Серед типових плеоназмів маємо: в лютому місяці — у лютому; в скорому майбутньому — згодом, незабаром, на майбутнє; вийшла економія по цьому — зекономили на цьому; висказані депутатами зауваження — депутатські зауваження; відноситься в розряд національної безпеки — належить до національної безпеки; вона є дуже важка процедура — це дуже важка процедура; давайте задавати питання по суті питання — запитуймо по суті; з точки зору — з погляду (на погляд); зросли вимоги у справі навчання та виховання — зросли вимоги до навчання та виховання; має місце проблема — є проблема; не несе собою інформаційної нагрузки — не подає інформації; нормалізувати цю норму — нормалізувати; питання наступного роду — таке питання; під час конфлікту, що мав місце — під час конфлікту; розмову почали говорити — почали розмову; справа стоїть у національній безпеці — проблема національної безпеки; тривалий період часу — тривалий час; у своїх намірах ми відступили назад — ми відступили у своїх намірах; хотів би провести уточнення — хотів би уточнити; ці аргументи не були прийняті до уваги — ці аргументи не взято до уваги; ці роботи можуть почати проводитися — можна розпочати ці роботи; чи це збіг обставин чи це просто співпадіння? — чи це збіг обставин?; що-небудь конкретно зробити — щось зробити.Вислів факт недовершений, майже на виході — вершина плеонастично-алогічної майстерності, яку ніяк не замінити. * * *Зустрічаються депутати російської Думи та української Ради. Москвин каже: “Вот я нє пойму, почєму у вас парламєнт називаєтся “Рада”? Почєму рада?” — Та тому рада, що не дума…Можливо, лаконічна і багатозначна відповідь на теми думи чи ради у цьому анекдоті не лише потішить нас, а відкриє усвідомлення того, що слова — це не мідяки, якими не шкода розкидатися. Слова — це валюта, а пуста мова не варт доброго слова. Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим (Г. Сковорода).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment